Ка́рл Ра́ддац (; 13 березня 1912, Мангайм, Німецька імперія — 19 травня 2004, Берлін, Німеччина) — німецький театральний та кіноактор, актор озвучуванняКарл Раддац на сайті Deutsche Synchronkartei.
Біографія Карл Раддац народився 13 березня 1912 року в Мангаймі в сім'ї страхового службовця. У своєму рідному місті Раддац брав уроки акторської майстерності. Завдяки Віллі Біргелю він потрапив до Мангаймського національного театру, потім грав у театрах Аахена, Дармштадту і Бремена.
У 1937 році Раддац отримав роль у фільмі «Відпустка під чесне слово» виробництва кіностудії UFA та знявся потім на студії у фільмах «Дванадцять хвилин після дванадцяти» (1939), «Сутінки» (1940), «Іммензеє» (1943) та «Під мостами» (1945). Він також знявся в пропагандистських фільмах Третього Рейху «Концерт по заявках» (1940), «Повернення додому» (1941) і «Штукас» (1941).
Після Другої світової війни фільми «Рози восени» (1955) та «Ніч рішення» режисера Фалька Харнака (1956) і «Зроблено в Німеччині» (1957) зробили Раддаца кінозіркою. У 1975 році Раддац зняв свій останній кінофільм «Кожен помирає самостійно». У театрі актор працював у берлінському театрі імені Шиллера.
У 1950-х роках Раддац працював над озвучуванням німецькою мовою фільмів іноземного виробництва. Озвучив понад 60 ролей, зіграних, зокрема, такими акторами, як Лоуренс Олів'є (у фільмі «Леді Гамільтон», 1941), Генрі Фонда («Моя дорога Клементина», 1946), Кірк Дуглас («Злі й гарні», 1952), Рекс Гаррісон («Дебютантка мимоволі», 1958), Жорж Маршаль («Колос Родоський», 1961), Ентоні Квінн («Прогулянка у весняну зливу» та «Останній боєць», 1970) та ін..
Карл Раддац був одружений тричі. Першою його дружиною була акторка Ганнелора Шрот.
Помер Карл Раддац 19 травня 2004 року в Берліні. Похований на Далемському кладовищіknerger.de: Das Grab von Carl Raddatz .
Фільмографія (вибіркова)
Визнання
Нагороди та номінації Карла Раддаца Німецька кінопреміяСпеціальна премія за видатний внесок у німецький кінематограф
Примітки
Посилання
Біографія Карла Раддаца в Bestand Filmmuseum Potsdam