Гамлет () — центральний персонаж п'єси Шекспіра «Гамлет». У п'єсі він є принцом Данії, племінником короля Клавдія та сином колишнього короля Гамлета.
Дошекспірівський Гамлет Прототипом Гамлета був напівлегендарний принц Амлет, ім'я якого зустрічається в одній з ісландських саг Сноррі Стурлусона. Це дозволяє припустити, що сюжет про Гамлета, ймовірно, був предметом низки давніх переказів.
Перша літературна пам'ятка, у якій розповідається сага про помсту Гамлета, належав перу середньовічного данського літописця Саксона Граматика. В «Історії данів», написаній близько 1200 року, він повідомляє, що ця історія сталася ще в язичницькі часи, тобто до 827 року, коли Данія прийняла християнство.
Короткий вміст повісті, викладений Саксоном Граматиком.
Після винаходу друкарства були надруковані тексти Саксона Граматика. Це привернуло до них увагу французького письменника Франсуа Бельфоре, який включив сагу про Амлета до другого тому «Трагічних історій», надрукованого в 1576 році. Оповідання Бельфоре переважно повторює сюжет Саксона Граматика. Три елементи сюжету були змінені. По-перше, між Фенгоном і Герутою існував зв'язок ще за життя її чоловіка. По-друге, Герута стає співучасницею помсти Амлета. Вона готує все необхідне для розправи Амлета з придворними. Принц не спалює придворних, а проколює піками. Король гине не разом з придворними. В кінці бенкету він вирушає до опочивальні, принц прослідковує за ним і вбиває, відрубавши голову.
«Принц Ютландії» — єдина у світі екранізація саги про дошекспірівського Амлета.
Образ Гамлета в п'єсі Шекспір на основі грубого за змістом оповідання Саксона Граматика створив більш витончену сюжетну канву. Увагу було перенесено із зовнішньої боротьби на духовну драму героя. Месники ранніх трагедій були людьми енергійними, одержимими прагненням здійснити своє «завдання». Їх відрізняла простота звичаїв, поривчастість і непохитність. Вони з натхненням виконували криваву справу, яку вважали своїм обов'язком. Гамлет Шекспіра — «шляхетний, вчений, воїн» (зі слів Офелії) — герой зовсім іншого душевного складу. Астрономічні алюзії Американський астроном Пітер Ашер, почесний професор Пенсільванського університету, опублікував гіпотезу про те, що шекспірівський «Гамлет» насправді є астрономічною алегорією. Король Клавдій, на його думку, не дарма має таке ж ім'я, як і Птолемей, який запропонував геоцентричну модель. Гамлет — це коперніканець Томас Діггес, а Розенкранц і Гільденстерн (прізвища, згадані в родоводі Тихо Браге), втілюють теорії Тихо, який намагався примирити дві системи.Astrophysicist Finds New Scientific Meaning in Hamlet
Трактування ролі Гамлета
Про «Гамлета» написано кілька тисяч книг і статей. Але серед них важко знайти два твори, які б повністю збігалися в інтерпретації твору Шекспіра. Жоден шедевр світової літератури не породив настільки великої кількості думок, як «Гамлет».
Критика шекспірівського «Гамлета» відбила боротьбу майже всіх течій суспільно-філософської та естетичної думки, починаючи з XVII століття. Ця історія показує, що в кожен період суспільного життя проблема «Гамлета» поставала в новому світлі й отримувала рішення відповідно світогляду критиків, які зверталися до неї. У кожну епоху представники того чи іншого напряму вважали свою думку не тільки найправильнішою, але й найбільш відповідною задумам Шекспіра.
Див. також Бути чи не бути
Література А. Аникст. Трагедия Шекспира «Гамлет»: Лит. комментарий. — М. : Просвещение, 1986. — 223 с. И. Аксёнов. Гамлет и другие опыты, в содействие отечественной шекспирологии, в которых говорится о медвежьих травлях, о пиратских изданиях, о родовой мести, о счетных книгах мистера Генсло, о несостоятельности формального анализа, о золотой инфляции в царствование королевы Елисаветы, о тематическом анализе временной композиции, о переодевании пьес, о немецком романтизме, об огораживании земельной собственности, о жизни и смерти английского народного театра, о классовой сущности догмата о божественном предопределении, а также о многих иных любопытных и назидательных вещах. — М. : Федерация, 1930. — 217 с. И. Аксёнов. Трагедия о Гамлете, принце датском, и как она была сыграна актерами Театра имени Вахтангова // Советский театр. — 1932. — № 9. — С. 21. Т. Бачелис. Шекспир и Крэг. — М. : Наука, 1983. — 352 с. Т. Бачелис. Гамлет и Арлекин. — М. : Аграф, 2007. — 576 с — ISBN 978-5-7784-0344-4. В. Гаевский. Флейта Гамлета. — М.: Союзтеатр, 1990. — 352 с. (Сб. статей и эссе). И. Гарин. Шекспир // Пророки и поэты. В 7 т. — Т. 6. — М. : Терра, 1994. Г. Козинцев. Наш современник Вильям Шекспир. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л. — М. : Искусство, 1966. — 350 с. А. Чернова. …Все краски мира, кроме жёлтой: Опыт пластической характеристики персонажа у Шекспира. — М. : Искусство, 1987. — 221 с.
Примітки
Посилання
Монолог Гамлета у перекладі О. Тільної