У цій статті перелічуються всі міста і укріпленні поселення Середзем'я, вказані в легендаріумі та на мапах до нього упродовж трьох епох і початку Четвертої. Міста в Амані див. Аман. Міста Нуменору — Нуменор.

Міста Белеріанду

Аґлон Фортеця синів Феанора Келегорма та Куруфіна в ущелині Аглонів прохід, що з'єднувала Лотлан та Східний Белеріанд. Столиця Гімладу. Зруйнована в результаті Дагор-Браголлах (Битва Раптового Полум'я).

Амон-Руз У перекладі з синдарину означає «Лисий Пагорб». Останнє поселення малих ґномів на вершині однойменного пагорба, що знаходився на рівнині Талат-Дірнен, неподалік від південної межі Бретільського Лісу. Мовою гномів називалося Шарбгунд. В часи Туріна Турамбара там жили лише гном Мім та його сини Кгім та Ібун. Житло стало лігвом ватаги розбійників, котрими командував Турін.

Анґбанд

«Залізне Пекло» або «Залізна в'язниця» — велика підземна тюрма-фортеця Мелькора на північному заході Середзем'я, що була його допоміжною твердинею до зруйнування Утумно і полонення. Після втечі з Валінора і викрадення Сильмарилів стала його резиденцією. Звідти Морґот керував знищенням ельфійських королівств Белеріанду і в ній тримав своїх численних рабів взятих у полон під час Белеріандських війн. Зруйнована під час Війни Гніву. Місце де знаходився Анґбанд разом з усіма землями західніше Синіх Гір (крім Ліндона) опустилось на морське дно.

Барад-Німрас «Вежа Білого Рогу» — фортеця зведена Фінродом Фелаґундом у Фаласі на мисі розташованому на захід від Еґлареста для стеження за морем. Зруйнована армією Морґота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Брітомбар Найпівнічніша Гавань Фаласу, де жили ельфи — мореплавці з народу телерів (синдари — фалатріми), якими правив Кірдан Корабельник. Це було прекрасне місто-фортеця з кам'яними причалами та пірсами. Зруйнований армією Морґота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Віньямар «Нова Оселя» — підземні чертоги, де жили нолдори під проводом Турґона. Розташовувався на березі моря, у Неврасті, під горою Терас. Віньямар був покинутий через сто років після заселення, в зв'язку зі зведенням міста Ґондолін, куди переселився весь народ Турґона на чолі з володарем. У Віньямар прийшов Туор, шукаючи Турґона, і там на березі моря йому явився Улмо, що прорік йому швидке падіння Ґондоліну.

Ґондолін

Ондолінде («Прихована Твердиня») — місто короля нолдор Турґона збудоване на пагорбі посеред прихованої долини Тумладен оточеній Ехоріатом (Окружними Горами). Це було велике і гарне білокам'яне місто, що будувалось за подобою Тіріону на Туні. Схований в утаємниченому місці Ґондолін простояв довше від усіх ельфійських королівств Белеріанду. Однак, завдяки необережним словам Гуріна, що були сказані біля прихованої брами в долину Тумладен, Морґот дізнався про його місцезнаходження. Згодом через зраду племінника Турґона Маеґліна армада орків, балроґів і драконів вдерлась у долину і обложила місто. В битві на вулицях міста загинули Турґон і більшість його народу, але частині разом з Туором, його дружиною Ідріль Келебріндаль та сином Еаренділом вдалось врятуватись і відійти на південь до Арверніену, де розташувались поселення втікачів зі зруйнованих королівств та вцілілих аданів.

Гімрінґ Фортеця на вершині однойменного пагорба (його назва означає «Вічнохолодний») між Гімладом і Лотланом, що належала старшому з синів Феанора Маедросу. Зруйнована армією Морґота після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз). Руїни фортеці Маедроса залишились над водою і після Війни Гніву, оскільки вершина пагорба перетворилась на острів.

Еґларест Столиця королівства Фалас і найпівденніша Гавань королівства, де жили ельфи-мореплавці з народу телерів (синдари — фалатріми), якими правив Кірдан Корабельник. Це було прекрасне місто-фортеця з кам'яними причалами та пірсами. Зруйнований армією Морґота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Ейтель-Сіріон «Джерело Сіріону» — столиця королівства нолдорів Півночі, головна фортеця Фінґолфіна та його сина Фінґона. Розташовувалась у верхів'ях річки Сіріон на східних схилах Еред-Ветрін (Гори Тіні). Також мала назву Барад-Ейтель — «Вежа Джерела». Під час Даґор-Браґоллах (Битва Раптового Полум'я) біля стін Ейтель-Сіріон загинув Гадор Золотоволосий та його син Гундор. Завдяки міці й висоті Еред-Ветрін вогняні потоки, що ринули з Танґородриму було стримано, а ельфи та люди змогли втримати Гітлум і ні орки, ні балроги не змогли прорватись туди. Через сім років Морґот кинув проти Гітлуму нову армію, в бою біля Ейтель-Сіріон загинув син Гадора Галдор Високий, але син його Гурін прогнав орків від Еред-Ветріну і переслідував їх по пісках Анфауґліту. Під час Нірноед-Арноедіад (Битва Незліченних Сліз) фортецю разом з усім королівством нолдорів Півночі було захоплено і зруйновано.

Ефель - Брандір або Обель Галад Ефель - Брандір (синд. Efel-Brandir - Огорожа Брандіра, одного з вождів) або Обель Галад (синд. Obel Halad - Місто Вождя) - головне селище народу Галет на пагорбі Амон Обель. Таємне поселення в глибині лісу Бретіл. Було огородження дерев'яною огорожею. Головна будівля - Палац Вождів розташований на схилі пагорба оточений великим садом та круглою земляною дамбою коло нього. Неподалік від Обель Галад було Коло Зібрань, де збирались на суд або на вибори вождя, печери що слугували в'язницею, а також Могильний Двір, в якому ховали вождів. Обель Галад разом із Палацом Вождів було спалене в ході громадянської війни в Бретілі у 501 році Першої Епохи спричиненої образою вождем Гардангом Гуріна Таліона, якого підтримала частина людей на чолі з двоюрідним братом вождя Мантором. Гарданг загинув у Палаці, але потому було вбито і Мантора, що зайняв бік Гуріна. Рід вождів припинився. Частина людей обрала вождем Авранка, але багато галадінів його не визнали і потому жили окремо.

Менеґрот

«Тисяча Печер» — підземне місто-палац короля Елу Тінґола та королеви Меліан. Столиця Прихованого королівства ельфів — синдарів Доріат. Після вбивства Тінґола гномами Ноґрода, що викрали Науґламір та Сильмарил, зазнало розорення внаслідок війни між Ноґродом і Доріатом. Відновлене сином Берена і Лутіен (дочки Тінгола) Діором. Остаточно знищене синами Феанора, котрі пред'явили свої права на Сильмарил. Битва у Менеґроті стала другим братовбивством після Альквалонде. У битві загинули Келеґорм, Куруфін і Карантір, а також Діор і його дружина Німлот.

Мінас-Тіріт на Тол-Сіріон

Вежа-фортеця на острові Тол-Сіріон у верхній течії річки Сіріон, що текла Сіріоновим Проходом між Еред-Ветрін (Гори Тіні) та Егоріат (Окружні Гори). Зведена королем Нарґотронда Фінродом Фелаґундом сином Фінарфіна для закриття арміям Морґота шляху через Сіріонів Прохід. Вежами Мінас-Тіріта управляв молодший брат Фінрода Ородрет. Через два роки після Даґор-Браґоллах (Битва Раптового Полум'я) військо очолюване Сауроном захопило фортецю, наславши на захисників темну хмару жаху. Ородрету з частиною гарнізону вдалось прорватись і відступити в Нарґотронд. Відтоді місце це отримало назву Тол-ін-Гаурот (Острів Вовкулаків), оскільки Саурон оселив там вовків-перевертнів та вампірів, і жодна жива істота не могла прослизнути непомітно повз вежі фортеці, з якої Саурон оглядав довколишні землі. Так він вистежив і схопив Берена, Фінрода Фелаґунда і його супутників, що, прийнявши подобу орків, просувалися на північ. Від вовкулаки загинули всі супутники Берена і Фінрода, що здолав вовка, але й сам помер від отриманих ран. Після перемоги Лутіен та гончака Гуана над Сауроном, який втік до Таур-ну-Фуін, фортеця зруйнувалася.

Нарґотронд

«Велична підземна фортеця річці Нароґ». Печерне ельфійське місто, столиця однойменного королівства нолдорів, чиї володіння розташувались по обох берегах річки Нароґ. Збудована гномами Белеґоста для короля Фінрода Фелаґунда. При цьому з печер було вигнано малих гномів, що першими обжили їх, влаштувавши своє поселення Нулукіздін. Після відходу Фінрода разом з Береном на північ і його загибелі в підземеллях Тол-ін-Гаурот, містом і державою став правити його молодший брат Ородрет. Його радником і полководцем став Турін, що отримав прізвисько Мормегіл — Чорний Меч. З його поради через Нарог було зведено величний міст, що зіграв фатальну роль. Величезне військо орків та дракон Ґлаурунґ Урулокі напали на армію нарґотрондців під проводом Ородрета і знищили їх усіх, крім Туріна обличчя якого захищала ґномівська маска. Далі орки і дракон безперешкодно пройшли по мосту через Нароґ і захопивши місто, зруйнували його дощенту. Після того як Турін вбив Ґлаурунґа, Мім останній з малих ґномів, оселився в руїнах Нарґотронда, попри дух дракона. Однак, невдовзі його там відшукав батько Туріна Гурін і вбив за зраду людей Туріна.

Рерір Фортеця на західному схилі однойменної гори, біля витоку річки Великий Геліон. Столиця королівства Тарґеліон або Дор-Карантір, яким правив один з синів Феанора Карантір. Зруйнована після Даґор-Браґоллах (Битва Раптового Полум'я).

Утумно або Удун

Перша фортеця Мелькора на півночі Середзем'я (розташовувалась на землях які пізніше отримали назву Фородвайт). Зруйнована валарами напередодні виходу елдарів на Захід, а сам Мелькор був взятий у полон, руки йому скували ланцюгом Анґаінором і триста років він перебував в ув'язненні в Чертогах Мандоса.

Міста Ґондору

Гарлонд У перекладі з синдарину означає «Південні гавані». Пристань Мінас-Тіріта на Андуїні розташована неподалік від полів Пеленора та південної ділянки стіни Раммас-Ехор. Тут зустрічали кораблі що прибували з південних земель. У Гарлонд 15 березня 3019 р. Т. Е. на підмогу Мінас-Тіріту кораблями корсарів прибув Арагорн та його люди з Сірого Загону.

Дол-Амрот

Місто-фортеця на однойменному мисі названому на честь загиблого неподалік у водах затоки Белфалас у 1981 році Третьої Епохи короля ельфів Лоріену Амрота. Є центром землі Дор-ін-ерніл. У місті знаходились Тіріт-Аеар (Морська фортеця) та замок правителів. Правителі Дол-Амрота мали титул князів і, як і більшість їх підданих, були чистокровними нащадками нуменорців. Після поранення у Пеленнорській битві Фарамира князь Дол-Амрота Імрагіль виконував обов'язки намісника.

Елделонд «Гавань Ельфів» — поселення зелених ельфів — нандорів засноване в гирлі річки Мортонд (неподалік від Дол-Амрота) ще в Епоху Дерев. Після Війни Гніву в Елделонді також оселились ельфи — синдари з Фаласу та Доріату. З початком Третьої Епохи населення Елделонду поволі відпливає на захід до Тол-Ересеа і у 1981 році туди відпливли останні мешканці. Під час відплиття у водах затоки потонув король Лотлоріену Амрот.

Після 1981 року Третьої Епохи Елделонд заселили люди Ґондору. Жителі Мінас-Тіріту говорили, що серед людей узбережжя присутня ельфійська кров.

Емін-Арнен Місто-фортеця збудоване князем Ітіліену намісником Фарамиром на вершині однойменних пагорбів у Четверту Епоху. Новий центр краю Ітіліен, що замінив непридатний для проживання Мінас-Ітіль.

Етрінґ Невеличке містечко у краї Ламедон неподалік від бродів через річку Рінґло.

Каір-Андрос Фортеця на однойменному острові посеред Андуїну зведена в часи короля Ондоґера (1936—1944 рр. Т. Е.) для відбиття нападів східнян на Каленардон та Аноріен. Навесні 3019 р. була захоплена військами Мордору. При переході через передгір'я Ефел-Дуат Араґорн та Еомер, відпускаючи частину війська, що не змогла витримати появи в небі назґулів, дали їй завдання відбити Каір-Андрос. Після перемоги місто виконувало функції транзитного пункту під час святкувань на Кормаленському полі.

Калембел-на-Кірілі Містечко на річці Кіріл у краї Ламедон. Приблизний переклад назви з синдаріну означає «Зелена Огорожа».

Лінґір Містечко у краї Лебенін розташоване при злитті річок Джілрейн та Серна неподалік від їх впадіння в море. Під час Війни Персня Лінґір від гарадримів та умбарських піратів обороняли люди Ламедона та Лебеніна, що розбіглись як і вороги при наближенні Армії Мертвих.

Мінас-Анор (Мінас-Тіріт)