Мо́вно-культу́рний регіон Схі́дної Украї́ни. Східна Україна і Донецький край є історично українським регіоном, це частина території Запорозької Січі, зокрема Донеччина — Кальміуської паланки. Цей регіон заселяли і освоювали різні етноси, серед яких українці у XVIII ст. становили 73,8 % (на Донеччині 61,3 %), росіяни — 12,2 % (20,5 %), молдовани і румуни — 6,2 % (2,5 %), греки — 3,7 % (7,3 %), вірмени 2,6 % (6,1 %).Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. — Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ-Донецьк. — 2003. — 182 с.10. Пірко В. О. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII ст. — Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ-Донецьк. УКЦентр — 2004. — 224 с.

Витоки, потенціал та виклики Попри українську домінанту Донецький край був дещо більш етнічно строкатим, ніж вся Південно-Східна Україна ще 250 років тому. У XIX—XX ст. залюднення регіону протікало виходячи із його промислового значення. На шахти Донбасу вербували людей з усієї Росії, а потім Радянського Союзу. Сюди їхали на заробітки і на поселення після відбування строків ув'язнення. Внаслідок цього в краї витворився своєрідний склад населення, де переважали заробітчани і переселенці. На Луганщині у 1941 р. проживало 2 млн, а на Донеччині — 3,4 млн чол. Плинність населення в подальші (воєнні і повоєнні) роки просто вражає. У 1943 р. на Луганщині залишилося 0,7 млн чол., на Донеччині — 1,6 млн чол. Керовані зовнішні міграції (мобілізації, депортації тощо) у 1952–59 роки в Луганську і Сталінську (нині Донецьку) області становили понад 4,6 млн чол. За цей же час з регіону вибуло (втекло від незвично важких умов праці і життя) 3,6 млн чол.Алфьоров М. Порівняльний аналіз міграційних та демографічних процесів у Ворошиловградській (Луганській) і Сталінській областях у 1952—1959 рр. // Схід. — № 1(67). — 2005. — С. 52-55.. Така «сепарація» залишала на Донбасі тільки людей, спроможних витримувати специфічно важкі умови, а також тих, кого примусили тут жити і працювати.

Дуже показово з нашим аналізом корелюють дані ООН. За індексом людського розвитку (ІЛР) Луганська та Донецька області стабільно займають в Україні останні місця — 26–27. І це попри те, що за розвитком ринку праці, матеріальним добробутом, фінансуванням людського розвитку Донеччина стоїть на 4.–9. місці в Україні (1999—2001 рр.). Такий «багаж» не сприяє державотворчому процесу.

Наслідки Східна Україна і Донбас як її головна частина, сьогодні слабко інтегрована в загальноукраїнські процеси, розмовляє переважно російською, слухає і дивиться переважно російські та місцеві канали, читає російські та місцеві газети, має своїх місцевих лідерів, визнає російських і радянських героїв та авторитетів і не демонструє потреби міняти такий стан речей. Східна Україна, зокрема Донбас, має свою систему цінностей, яка не збігається з системою цінностей Заходу і Центру і відрізняється прагматизмом та практичністю. Водночас етнічні, релігійні, культурницькі мотивації суттєво не впливають на електоральний вибір. Попри порівняно велику кількість громадських організацій на Донбасі вони заполітизовані і не створюють консолідованого громадського руху, який би був опорою сучасному процесу державотворення. Мало того, частина громадських рухів підтримують євразійські пріоритети, часті явища псевдогромадських об'єднань, які створюються «під вибори». Політичні партії на Сході України і особливо на Донбасі мають яскраво виражений патронажний характер, «ідеологічні» та «харизматичні» партії на Сході України не знаходять суттєвої підтримки. Попри високий економічний потенціал регіону Донбасу, де створюється 25 % ВВП України, економіка його є у вищій мірі проблемною для держави внаслідок: кланового характеру і сепаратистських настроїв продемонстрованих на виборах-2004; індустріального і переважно застаріло-технологічного наповнення старопромислового Донбасу; кризи вугільної галузі, зокрема неліквідності ряду вугільних шахт, які водночас є містотворчими підприємствами. Їх закриття може спричинити соціальний вибух і сприяти подальшій криміналізації регіону. Історично сформовані установки мешканців регіону Донбасу не є антиукраїнськими та антидержавними, але створення суттєво відокремленого інформаційного простору, цілеспрямований вплив на населення, прийнятність для більшості населення патронажного характеру голосування може призвести до небажаних ситуативних волевиявлень як на виборах Президента, депутатів всіх рівнів, так і під час референдумів. Індиферентність населення Донбасу до ідеологічних, мовних, релігійних, культурних проблем залишає добрі шанси для корекції його ціннісних установок, — як в плані «творення українців», так і інших етномовних, релігійних та інш. спільнот. Змінити систему цінностей людності регіону можна тільки на основі ліквідації кланово-олігархічної системи економіки, частинної зміни роду занять населення, підвищення культури виробничих процесів в індустріальній сфері, люстрації недоброчесних урядовців та правоохоронців з одночасною тривалою багаторічною комплексною правовою, освітньою, культурологічною, духовною та ін. роботою і насамперед серед молоді. Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення займає центральне, вирішальне місце. По суті сам державницький «Український проєкт» буде успішним або не успішним у сучасних вимірах в залежності від того, як скоро і як глибоко Схід, зокрема Донбас, буде інтегрований в державотворчі процеси. Попри всю важливість Сходу України для загальних державотворчих процесів, системних державних чи недержавних проєктів, планів, концепцій інтеграції Донеччини в ці процеси немає. У цих умовах доля Сходу України, Донбасу, як і масштабів та конфігурації всього «Українського проєкту» не є остаточно визначеною.

Мовно-культурні регіони України

В Україні існує декілька мовно-культурних регіонів: переважно україномовний Захід (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська і Чернівецька області). переважно російськомовний Схід (Харківська, Донецька і Луганська області) та Південь (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області й АР Крим). Так у місті Донецьку, де за останнім переписом проживає 493 тисячі росіян і 478 тисяч українців (разом 96 % від 1 025 тисяч городян), мову своєї національності визнало рідною 99,3 % росіян і лише 23 % українців, тоді як українську (мову українського громадянства) назвало рідною тільки 0,7 % росіян, а російську — 76,9 % українців. двомовний Центр: захід центру (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Київська області і м. Київ), схід центру (Дніпропетровська, Полтавська, Сумська і Чернігівська області).

Сфера вживання української мови нестабільна — після розширення на початку 1990-х років зараз вона скорочується, і, відповідно, зменшуються потенційні інтеграційні можливості української мови. Якщо у 1989 р. в УРСР україномовними були 55-57 %Бурковський І. До питання про мову переважного вжитку серед людності України// Українська мова: з минулого в майбутнє. К., 1998. — С.189-192. Такий самий показник зустрічаємо і в інших публікаціях, наприклад, Мельник І. Національний склад населення та мовна ситуація в Україні // Державність. — 1992. — № 2(5): «поки що людність республік у 55,5 відсотках користується українською мовою». то за даними Київського міжнародного інституту соціології вже у 1994 р. україномовні становили 44-47 %, російськомовні — 53-56 %.Хмелько В. Два береги — два способи життя. Лінґво-етнічні структури та соціальні орієнтації правобережної і лівобережної України// DEMOS. — 1995. — № 1(10). — С.18

Мовний контраст Схід–Захід в Україні суттєвий. Так, за даними, які наводить директор Центру соціальних та політичних досліджень «Соціс» Наталія Погоріла, українську мову як зручну називають 2,64 % респондентів Донеччини та 2,82 % Луганщини проти 92-99 % на Заході України і 16-19 % у Харкові та Києві. Нижчий процент маємо тільки у Криму — 1,39 %.

Питання ідентичності

Релігійні організації на Донеччині

Попри строкату релігійну картину — у області діє 49 конфесійних напрямків, майже 96 % всіх релігійних організацій складають християнські конфесіїКозловський І. Проблема гармонізації і толерантності релігійного життя на Донеччині // Донецький вісник НТШ. т. 6. — С.141-148.. Особливість же Донеччини навіть не в тому, що переважає УПЦ МП (35 %) проти УПЦ КП (4–5 %) а, по-перше, в активності протестантських напрямків (вони охоплюють до 55–57 % організацій, тоді як в Україні — до 30–32 %), по-друге, у невідповідному з етнічним складом населення зростанні авторитету і активності мусульманських та юдейських громад (на 1.01.2005 на Донеччині діють 19 мусульманських організацій включно з єдиною в Україні медресе і 18 юдейських), по-третє, у тому, що за опитуваннями священнослужителі впливають на політичний вибір всього 2-3 % прихожан. Все це свідчить про відсутність чіткого і стабільного релігійного обличчя у регіону, невеликий вплив церкви на світське життя, що цілком вкладається у ментальний портрет донеччан, змальований вище.

Отже, система цінностей мешканців Східної України, зокрема Донбасу, дуже суттєво відрізняється від системи цінностей Заходу і Центру України. На Сході люди мислять і діють не з міркувань етнічних, релігійних, культурницьких потреб, а швидше утилітарно практичних, прагматично-ситуативних. Добре це чи погано для процесу державотворення? І добре, і погано. На сьогодні швидше добре, бо різні інтереси Сходу і Заходу залишають можливість для компромісу, виключають жорсткі протистояння Схід-Захід. А погано в перспективі, бо регіон з людністю без чітких ідейних, релігійних переконань, культурних і мовних традицій, але з потужною економікою не має шансів на роль «локомотива» державотворення. Його ж роль в культурно-гуманітарній, мовній, духовній сфері — пасивного спостерігача, почасти — «розмивача» ціннісних орієнтирів інших регіонів.

Національно-культурна ідентифікація

За В. Хмельком, етнічна структура дорослої людності в Україні станом на початок XXI століття (2001—2003 роки) у відсотках така: 62,9 — щирі українці, 22,5 — українсько-російські біетнори, 10,0 — щирі росіяни, 4,6 — інші. Дві третини біетнорів за одноетнічним самовизначенням — українці (кожний п'ятий із загальної кількості українців), одна третина біетнорів — росіяни (двоє з кожних держкомстатівських п'ятьох).

Ментальний портрет мешканця Донбасу. Ціннісні характеристики населення