Осип-Лев Іва́нович Павли́шин (псевдоніми та криптоніми: О. П., Товстолузький; 18 вересня 1882, с. Товстолуг, нині Тернопільського району Тернопільської області — 8 липня 1942, Тернопіль) — український галицький педагог, військовик, кооператор та громадсько-політичний діяч. Фенріх Збройних сил Австро-Угорщини та поручник Української Галицької армії. Учасник Першої світової війни та польсько-української війни. Безпосередній учасник Листопадового чину 1918 року в Тернополі, командант 1-ї сотні 2-го Тернопільського куреня УГА. У 1941—1942 роках — окружний командант Української допоміжної поліції в Тернополі.

Під час Листопадового чину 1918 року в Тернополі встановив український національний прапор на будинку Тернопільського староства. У 1918—1919 роках служив добровольцем в Українській Галицькій армії, де командував 1-ю сотнею 2-го Тернопільського куреня. Брав участь у польсько-українській війні. Потрапив до польського полону й утримувався у в'язниці «Бригідки» у Львові. Взимку 1920 року втік із ув'язнення та через Карпати перебрався до Чехословаччини, де спочатку перебував у Тренчанських Теплицях, а згодом — у таборі інтернованих українських військовиків у Німецькому Яблонному.

1924 року повернувся до Товстолуга, де активно займався українською національно-культурною та кооперативною діяльністю. Був організатором читальні та бібліотеки товариства «Просвіта», кооперативної крамниці, молочарні, хору й драматичного гуртка, брав участь в організації осередку «Сокола» та будівництві Народного дому. У міжвоєнний період належав до українського громадсько-політичного та кооперативного руху Тернопільщини. Від 1933 року жив у Тернополі, де працював бухгалтером кооперативу «Будучність», згодом був членом дирекції кооперативної фабрики «Калина» та належав до керівництва товариства «Сокіл».

За громадсько-політичну діяльність неодноразово зазнавав переслідувань польської влади. Під час пацифікації 1930 року був ув'язнений без суду на чотири місяці, згодом утримувався в концентраційному таборі в Березі Картузькій. Після встановлення радянської влади в Західній Україні 1939 року заарештований органами НКВС та до червня 1941 року перебував у в'язниці в Тернополі. Під час німецької окупації очолював окружну комендатуру Української допоміжної поліції в Тернополі у званні поручника. 8 липня 1942 року був смертельно поранений випадковим пострілом під час вишкільних вправ і помер у Тернопільському шпиталі. Похований на Микулинецькому кладовищі на ділянці могил Українських січових стрільців. Життєпис Народився 18 вересня 1882 року в селі Товстолуг поблизу Тернополя. 1912 року закінчив тернопільську учительську семінарію. Після здобуття освіти працював учителем у селі Івачів-Долішній, де заснував аматорський театральний гурток.

Військова служба На початку Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії. Під час облоги Перемишля захворів на тиф і лікувався у шпиталі. Згодом потрапив до російського полону та перебував у Ташкенті. Восени 1917 року втік із полону.

На початку 1918 року повернувся до Галичини та одружився з учителькою Т. Голуб. Під час Листопадового чину 1918 року в Тернополі встановив український національний прапор на будинку Тернопільського староства. У 1918—1919 роках як доброволець Української Галицької армії брав участь у польсько-українській війні. Був командантом 1-ї сотні 2-го куреня УГА, сформованого в Тернополі.

Потрапив до польського полону та перебував у в'язниці «Бригідки» у Львові. Взимку 1920 року втік із ув'язнення та через Карпати перебрався до Чехословаччини. Спочатку перебував у Тренчанських Теплицях, згодом як старшина опинився в таборі інтернованої української бригади в Німецькому Яблонному (нині Яблонне-в-Под'єштеді).

Міжвоєнний період 1924 року повернувся до рідного села, де розгорнув активну національно-культурну діяльність. Був співорганізатором читальні та бібліотеки товариства «Просвіта», кооперативної крамниці, молочарні, хору та драматичного гуртка. Брав участь в організації товариства «Сокіл» (за іншими даними — «Січ») та будівництва Народного дому. Значну увагу приділяв боротьбі з москвофільським рухом і пияцтвом. Всередині 1920-х не зміг отримати посаду в польській системі освіти й зосередився на культурно-економічній діяльності спочатку у рідному Товстолузі, а згодом у Тернополі.

22 травня 1927 року Осип Павлишин узяв активну участь у розгортанні передвиборчої кампанії до громадських рад на Тернопільщині, організованої місцевим Повітовим народним комітетом. Під час велелюдного прилюдного віча в селі Товстолуг, яке зібрало понад 400 селян і де головним референтом виступав Василь Бачинський із Тернополя, Павлишина обрали секретарем президії зборів разом із головою віча Василем Гнатиєвичем та його заступником Семеном Бандасом.

У ніч із 13 на 14 вересня 1930 року у селі Товстолуг під Тернополем польська поліція заарештувала Осипа Павлишина. На той час він мав статус «зльокавтованого» (усунутого польською владою з посади) народного вчителя та належав до найпомітніших кооперативних діячів краю: був членом Надзірної (Наглядової) ради Українського кооперативного банку в Тернополі, входив до складу повітового комітету УНДО, а його організаційна праця вивела Товстолуг у лідери серед громад повіту. Хоча офіційної причини затримання поліція не розголошувала, арешт відбувся у річищі репресивної акції («пацифікації»), розгорнутої восени 1930 року проти провідних представників української інтелігенції, кооперації та національно-демократичного руху Галичини.

Від 1933 року жив у Тернополі. Працював бухгалтером кооперативу «Будучність», згодом був членом дирекції кооперативної фабрики «Калина». Належав до керівництва товариства «Сокіл». Зазнавав переслідувань з боку польської влади. У його помешканні періодично проводили обшуки. Під час пацифікації 1930 року без суду був ув'язнений на чотири місяці. Згодом утримувався як політичний в'язень у концентраційному таборі в Березі Картузькій, де, за різними даними, перебував півтора або два роки. Після звільнення мав підірване здоров'я. Друга світова війна Після встановлення радянської влади в Західній Україні 1939 року заарештований органами НКВС. До червня 1941 року перебував у в'язниці в Тернополі. Під час нацистської окупації перебував на посаді окружного команданта української поліції в Тернополі у званні поручника. Протягом неповного року він сформував у Тернопільському окрузі українську поліцейську службу з молодих, частково недосвідчених кадрів. За офіційними даними, важко поранений випадковим пострілом під час вишкільних вправ.

Помер 8 липня 1942 року у шпиталі в Тернополі. 10 липня 1942 року, в Тернополі відбувся похорон Осипа-Лева Павлишина, колишнього поручника Української Галицької армії та окружного команданта Української поліції Тернопільщини. На похорон зібралося близько 4000 осіб, участь у ньому взяли 14 священиків на чолі з каноніком Степаном Мохнацьким із Теребовлі, численні хори та оркестри. На могилу було покладено понад 100 вінків, зокрема від представників німецької адміністрації та поліції, Українського окружного комітету, товаришів по зброї, а також окружних команд Української поліції зі Львова, Бережан і Чорткова. Павлишина поховали на Микулинецькому цвинтарі Тернополя на ділянці Українських Січових Стрільців у Тернополі. На час смерті йому було 59 років. Після нього залишилися дружина та син, який навчався у технічному закладі. Примітки

Джерела