Ленд-ліз, офіційно представлений як Закон про сприяння обороні Сполучених Штатів (від — «позичати» і lease — «здавати в оренду, внайми») — політика, згідно з якою Сполучені Штати Америки постачають своїм союзникам боєприпаси, техніку, продовольство, стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти та матеріальні засоби. Вона надається на основі того, що така допомога є важливою для оборони Сполучених Штатів; ця допомога включає військові кораблі та військові літаки, а також іншу зброю. Закон про ленд-ліз був прийнятий двічі за всю історію: вперше він був підписаний 11 березня 1941 року під час Другої світової війни, а вдруге — під час російсько-української війни 9 травня 2022 року. Закон, що був підписаний 11 березня 1941 року, закінчився 20 вересня 1945 року. Загалом така допомога є безкоштовною,Наприклад, СРСР за ленд-лізом отримала матеріалів на $11,3 млрд, надіслано $700 млн, або близько 6 %. інші 94 % фактично на безоплатній основі. хоча деяку техніку (наприклад, кораблі) повернули після Другої світової війни. Натомість США отримали оренду армійських і військово-морських баз на території союзників під час війни. Канада реалізувала подібну меншу програму під назвою «Взаємодопомога».
Загалом тоді доставили постачання на 50,1 мільярда доларів (що еквівалентно 690 мільярдам доларів у 2020 році), або 17 % загальних військових витрат США. Загалом 31,4 мільярда доларів надійшло до Сполученого Королівства, 11,3 мільярда доларів — до Радянського Союзу, 3,2 мільярда доларів — Франції, 1,6 млрд доларів — Китаю, а решта 2,6 млрд доларів іншим союзникам. Політика зворотного ленд-лізу включала такі послуги, як оренда авіабаз, які надійшли США, і становили 7,8 мільярда доларів; з них 6,8 мільярда доларів надійшли від Британії та Співдружності. Умови угоди передбачали, що матеріальні засоби повинні використовуватися до повернення або знищення. На практиці повернули дуже мало обладнання, і більшість знищили під час війни. Поставки, які надійшли після дати припинення, були продані Сполученому Королівству з великою знижкою за 1,075 мільярда фунтів стерлінгів, використовуючи довгострокові позики зі Сполучених Штатів. Канадська програма взаємодопомоги надала Сполученому Королівству та іншим союзникам позику в розмірі 1 мільярда доларів і 3-х,4-х мільярда доларів на поставки, та послуги.Crowley, Leo T. «Lend-Lease». In Walter Yust, ed., 10 Eventful Years (Chicago: Encyclopædia Britannica Inc., 1947), 1:520, 2:858–860.
Ленд-ліз фактично поклав край претендування Сполучених Штатів Америки на нейтралітет, які були закріплені в Актах про нейтралітет 1930-х років. Це був рішучий крок від політики невтручання до відкритої підтримки союзників. Головний радник Рузвельта з питань зовнішньої політики Гаррі Гопкінс мав ефективний контроль над ленд-лізом, переконавшись, що він відповідає цілям зовнішньої політики Рузвельта.
Умови ленд-лізу Концепція цієї програми в часи Другої світової війни надавала президентові владу допомагати будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США. Закон про ленд-ліз, прийнятий Конгресом США і підписаний президентом Ф. Д. Рузвельтом 11 березня 1941 року, передбачав: поставлені матеріали (машини, різна військова техніка, зброя, сировина, інші предмети), знищені, втрачені й використані під час війни, не підлягають оплаті (стаття 5); передане в рамках ленд-лізу майно, що залишилося після закінчення війни й придатне для цивільних цілей, буде оплачено повністю або частково на основі наданих Сполученими Штатами довгострокових кредитів (в основному безвідсоткових позик).
Положення ленд-лізу передбачали, що після війни у випадку зацікавленості американської сторони незруйнована й невтрачена техніка й устаткування повинні бути повернені у США.
Основними клієнтами США стали Британія, а також СРСР і країни Співдружності.
Обсяги постачання та значення ленд-лізингу Матеріали на загальну суму у $50,1 млрд (близько $700 млрд у цінах 2008 року) були відправлені отримувачам, у тому числі: ОтримувачОбсяг у цінах 1941—1945 млрд $Обсяг у цінах 2008 млрд $ Велика Британія 31,4 ~440 СРСР 11,3 ~160 Франція 3,2 ~45 Республіка Китай 1,6 ~22
Зворотний ленд-ліз (наприклад, оренда авіабаз) отриманий США на суму $7,8 млрд, з яких $6,8 млрд — від Великої Британії й Британської Співдружності. Зворотний ленд-ліз із СРСР у США становив $2,2 млн.
Канада мала програму ленд-лізу аналогічну американській, постачання в рамках якої становило $4,7 млрд, в основному у Велику Британію та СРСР.
Значення ленд-лізу в перемозі Об'єднаних націй над країнами Осі ілюструє наведена нижче таблиця, що показує ВВП основних країн — учасників Другої світової війни, з 1938 по 1945, у млрд $ в цінах 1990 року.
Країна19381939194019411942194319441945Австралія2427272927282912Франція18619916413011611093101Німеччина351384387412417426437310Італія14115114714414513711792Японія169184192196197194189144СРСР359366417359274305362343Велика Британія284287316344353361346331США8008699431 0941 2351 3991 4991 474Об'єднані нації всього:1 6291 6001 3311 5961 8622 0652 3632 341Країни Осі всього: 685746845911902895826466ВВП Об'єднані нації/Країни Осі:2,382,151,581,752,062,312,865,02
Як показує наведена вище таблиця, до грудня 1941 року ВВП країн антигітлерівської коаліції (СРСР + Велика Британія) співвідносилося із ВВП Німеччини і її європейських союзників як 1:1. Варто врахувати, однак, що до цього моменту Велика Британія була виснажена морською блокадою і суттєво допомогти СРСР у короткостроковій перспективі не могла. Ба більше, за підсумками 1941 року Велика Британія, як і раніше програвала битву за Атлантику, що мало собою загрозу повного колапсу для економіки країни, практично цілком зав'язаної на зовнішню торгівлю.
ВВП СРСР у 1942 році, у свою чергу, внаслідок окупації Німеччиною значних територій знизився приблизно на третину у порівнянні з довоєнним рівнем, при цьому з 200 млн чоловік населення близько 90 млн залишилося на окупованих територіях.
Таким чином, у 1942 році СРСР і Велика Британія поступались Німеччині і її сателітам як за ВВП (0,9:1), так і за населенням (ураховуючи втрати СРСР внаслідок окупації). У цій ситуації керівництву США була очевидна необхідність надання термінової військово-технічної допомоги обом країнам. Навіть більше, США були єдиною країною світу, що володіла достатніми виробничими потужностями для надання такої підтримки у досить стислий термін, щоб встигнути вплинути на хід бойових дій у 1942 році. 1941 року США продовжили нарощувати військову допомогу Великої Британії, а 1 жовтня 1941 року Франклін Рузвельт схвалив підключення до ленд-лізу СРСРПодписан Первый протокол по лендлиза между СССР и США, на сумму в $1 млрд, сроком действия до 30/06/1942..
Ленд-ліз, укупі з наростальною допомогою Великої Британії в її битві за Атлантику, виявився критичним фактором, котрий втягнув США у війну, особливо на європейському фронті. Гітлер, оголошуючи війну США 11 грудня 1941 року, згадав обидва цих фактори, як ключові в ухваленні рішення вступити у війну зі Сполученими Штатами.
Слід зазначити, що посилка американської й англійської військової техніки до СРСР призводила до необхідності забезпечувати його сотнями тисячами тонн авіаційного палива, мільйонами снарядів для гармат і патронів для ПК і кулеметів, запасними гусеницями для танків, запасними автомобільними покришками, запчастинами для танків, літаків та автомобілів. Увесь цей ленд-ліз не був безумовно необхідний СРСР. Уже з 1943 року, коли керівництво союзників перестало сумніватися у здатності СРСР до довгочасної війни, в СРСР стали ввозити в основному стратегічні матеріали (алюміній та ін.) і верстати для радянської промисловості.
Поставки до СРСР
Підписання договорів про ленд-ліз
Конференція представників СРСР, Великої Британії і США з питань взаємних військових поставок відбувалася у Москві з 29 вересня по 1 жовтня 1941 року.
У результаті розв'язків, прийнятих на цій конференції, першої угоди про поставки до СРСР досягнуто в лютому 1942 року, коли на СРСР була поширена чинність закону про ленд-ліз.
11 червня 1942 року посол СРСР у США Максим Литвинов і держсекретар США Кордел Хел обмінялися нотами, у яких вказувалося, що підписана 11 червня 1942 року «Угода між урядами СРСР і США про принципи, застосовні до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії» заміняє й робить недійсним попередня угода між урядами СРСР і США з цього ж питання, укладена шляхом обміну посланнями між Рузвельтом і Сталіном у лютому 1942 року.
Маршрути і обсяг поставок Основні маршрути і обсяг поставок транспортних вантажів показані нижченаведеній таблиці:
Маршрути поставок тисяч тонн % від загальногоТихоокеанський824447,1Трансіранський416023,8Арктичні конвої396422,6Чорне море6813,9Радянська Арктика4522,6Всього17 501100,0
Три маршрути — тихоокеанський, трансіранський та арктичні конвої — забезпечили в сумі 93.5 % загальних поставок. Жоден із цих маршрутів не був повністю безпечним.
Найшвидшим (і найнебезпечнішим) маршрутом були арктичні конвої. У липні-грудні 1941 року 40 % усіх поставок йшло саме цим маршрутом, і близько 15 % відправлених вантажів виявлялося на дні океану. Морська частина шляху від східного узбережжя США до Мурманська займала близько 2-х тижнів.
Вантаж з північними конвоями йшов також через Архангельськ і Молотовськ (нині Сєверодвінськ), звідки по спішно добудованій залізничній гілці вантажі йшли на фронт. Моста через Північну Двіну ще не існувало, і для перекидання техніки взимку наморожували метровий шар льоду з річкової води, тому що природна товщина льоду (65 см узимку 1941 року) не дозволяла витримати рейки з вагонами. Далі вантаж направлявся залізницею на південь, у центральну, тилову частину СРСР. Тихоокеанський маршрут, що забезпечив близько половини поставок за ленд-лізом, був відносно (хоча далеко не повністю) безпечним. З початком 7 грудня 1941 р. війни на Тихому океані перевезення тут могли забезпечуватися лише радянськими моряками, а торгово-транспортні судна ходили лише під радянським прапором. Усі незамерзаючі протоки контролювалися Японією, і радянські судна зазнавали примусовому огляду, а іноді й знищувалися. Морська частина шляху від західного узбережжя США до далекосхідних портів СРСР займала 18-20 діб.
Транс-Іранський маршрут у серпні 1941 року дозволяв транспортувати усього лиш 10 000 тонн на місяць. Щоб збільшити обсяги поставок необхідно було провести масштабну модернізацію транспортної системи Ірану, зокрема, портів у Перській затоці і транс-іранської залізниці. З цією метою союзники (СРСР і Велика Британія) у серпні 1941 окупували Іран. До жовтня 1942 року обсяги поставок вдалося підняти до 30 000, а до травня 1943 — до 100 000 тонн на місяць. Далі доставка вантажів здійснювалася судами Каспійської військової флотилії, до кінця 1942 року, котрі зазнали активних атак з боку німецької авіації. Морська частина шляху від східного узбережжя США до берегів Ірану займала близько 75 днів.
Слід зазначити, що в роки війни існувало ще два повітряні маршрути ленд-лізу. За одним з них літаки «своїм ходом» літали в СРСР із США через Південну Атлантику, Африку і Перську затоку, за іншим — через Аляску, Чукотку і Сибір. За другим маршрутом, відомим за назвою «Алсиб» («Аляска — Сибір»), перекинули 7925 літаків.
Номенклатура поставок Номенклатура поставок за ленд-лізом визначалася радянським урядом і була покликана заткнути «вузькі місця» у постачанні радянської промисловості та армії. Маршал Жуков у післявоєнних бесідах говорив:
Програма ленд-лізу була взаємовигідною, як для СРСР (та інших країн-отримувачів), так і для США. Зокрема, США виграли необхідний час для мобілізації власного ВПК.