Публічна філософія — специфічна форма філософських практик, спрямованих на переклад філософської рефлексії знання з академічної мови на мову публічних репрезентацій для представлення її широкому загалу непрофесіоналів у форматі публічних лекцій, відкритих дискусій, популярних книжок філософської тематики, тематичних теле- й радіопрограм тощо. Більшою чи меншою мірою наближаючись до публічного дискурсу в різні історичні періоди від Античності до сьогодення, на хвилі загальної тенденції популяризації науки та в контексті публічного поворотуЯсна, Іламі. (2017). Public turn: філософія в публічному просторі . Філософська думка, 1, 28–41. в соціально-гуманітарному знанні філософія набуває піку популярності серед широкого загалу на межі ХХ-ХХІ століть у світі та від початку другого десятиліття ХХІ століття в Україні.
Публічний поворот в соціально-гуманітарних науках та філософія
Тенденція зростання попиту на філософські лекції, дискусії, книжки тощо відповідає загальній тенденції популяризації науки, що набирає обертів з другої половини ХХ століття. Це відбувається внаслідок низки процесів, які окремі автори позначають як публічний поворот – зростання соціального запиту на соціально-гуманітарне знання й водночас постання поза межами університетського середовища нових форм побутування науки, насамперед гуманітаристики, зі специфічними способами трансляції знань, функціями, методами, інституціями, типом мовлення. Сьогодні такі публічні напрямки соціально-гуманітарних, а подекуди й інших галузей наукового знання дедалі швидше набувають ознак інституціоналізації, стаючи легітимною формою їх існування у демократичному суспільстві.
На практичному рівні витоки тенденції популяризації науки й залучення науковців до публічного дискурсу можна угледіти саме у філософії, яка ще від часів Античності була публічною практикою завдяки діяльності Сократа, Діогена та інших філософів, що в буквальному сенсі виходили на площі та зверталися до мешканців полісу у форматі відкритого діалогу, а іноді навіть ставала предметом продажу, перший прецедент чого створили софісти. За доби Просвітництва саме філософи відіграють одну з головних ролей у створенні енциклопедій і поширенні знань серед широкого загалу громадян. За усіх часів, від Гомера і Гесіода в добу Античності чи Вольтера і Ж.-Ж. Русо за часів Просвітництва й до сьогодні, хвилями відновлюється та згасає тенденція зближення та навіть взаємопроникнення філософії і літератури. Нинішні представники академічної філософської спільноти також виходять до публічного дискурсу, ймовірно, активніше, ніж представники інших галузей знання.
На теоретичному рівні перше використання терміна й перші спроби осмислення публічного повороту також пов’язані саме з філософією і здійснюються саме філософами - у дискусії Д. Брока і Р. Фулвіндера «Публічний поворот в філософії», представленій у квартальному бюлетені Центру філософії і публічної політики університету Меріленда (США)Brock, D. W., Fullinwider, R. K. (1987). The Public Turn in Philosophy. Philosophy and Public Policy Quarterly, 1, Т. 7.. Однак далі ініціативу перебирають представники соціології, в межах якої вона набуває системного теоретичного обґрунтування, невдовзі її підхоплюють історики, антропологи та представники інших галузей соціально-гуманітарного знання. Публічна ж філософія як специфічний формат філософування й досі залишається значно менш осмисленою і концептуалізованою, ніж публічні відгалуження суміжних соціально-гуманітарних дисциплін, як-то історія чи соціологія, публічна форма якої першою постає як спеціальний об’єкт досліджень та набуває ознак інституціоналізації. Навіть у світі і, а надто в Україні, наразі йдеться хіба що про порушення питання, першу актуалізацію теми, а не про систематичне дослідження цієї форми існування філософії.
Традиції визначення На теоретичному рівні цей формат філософування залишається значно менш осмисленим і концептуалізованим, ніж публічні відгалуження суміжних соціально-гуманітарних дисциплін, як-то публічна історія чи публічна соціологія, публічна форма якої першою постає як спеціальний об’єкт досліджень та набуває ознак інституціоналізації.
Ситуацію на пострадянських теренах ускладнює наявність певної термінологічної плутанини, яка неминуче супроводжує перші етапи формування чогось нового. В тих поодиноких дискусіях і публікаціях, присвячених публічній філософії, що вже мають місце, вона поки що не дістала навіть більш-менш усталеної назви та доволі безсистемно позначається як «публічна філософія», «популярна філософія», «масова філософія», «позаакадемічна філософія» чи «позауніверситетська філософія», «філософія у просторі масової культури», «громадська філософія» тощо.
В англійській мові вже став загальноприйнятним термін «public philosophy» і, відповідно, «public philosophers», утворені за тією ж самою схемою, що визначення інших публічних форм академічної діяльності. Однак, тут снує, щонайменше три трактування цього поняття, які неминуче перетинаються одне з одним.
Перша інтерпретація В першій інтерпретації це поняття об'єднує низку напрямків досліджень об'єктів, що мають публічне значення — здебільшого це політична, моральна та соціальна філософія — поза залежністю від площини існування (академічної чи ні) та цільових авдиторій. В цьому сенсі «публічна» є ознакою змісту філософування і, фактично, синонімом поняття «практична філософія» у прийнятному в українській і західній науковій спільноті розумінні, а також поширеному у західній науці поняттю «філософія публічної сфери».
Друга інтерпретація Дещо інша традиція використання словосполучення «публічної філософії» — у значенні конкретної, загальноприйнятої в конкретному суспільстві системи філософських уявлень — починається з праці В. Ліпмана «Essays in the Public Philosophy»Lippmann, W. (1955). Essays in the Public Philosophy. Little, Brown., де публічна філософія — не так ознака стилю філософування чи цільової аудиторії (хоча зрозуміло, що вона застосовує саме популярний метод та звертається до широкого загалу публіки), як означення конкретної, загальноприйнятої в конкретному суспільстві системи філософських уявлень. Так, європейські просвітники XVII—XVIII століть, наводить приклад Ліпман, були прихильниками певної публічної філософії — вчення про природний закон, що згодом стало базою для обґрунтування європейської моделі державного устрою. Тож, зміст публічної філософії за Ліпманом полягає в тому, що вона відіграє об'єднавчу роль, забезпечує спільний фундамент, консенсус щодо головних питань державного устрою та орієнтована, насамперед на публіку як активних громадян.
Третя інтерпретація Нарешті, в контексті гіпотези публічного повороту, є найбільш релевантним третє розуміння публічної філософії — як «філософування для широких авдиторій в неакадемічному просторі»Weinstein, J. R. (2014). Public Philosophy. Introduction. Essays in Philosophy (1), Т. 15, 1–4.. В такому сенсі «публічна» є ознакою стилю, майданчиків і цільової авдиторії філософування, яке може бути присвяченим будь-якому предмету чи темі, але має відбуватись у позаакадемічному просторі. В цьому значенні «публічна філософія» є синонімом менш вживаних термінів «популярна філософія», «масова філософія», «позаакадемічна» чи «позауніверситетська філософія», «філософія у просторі масової культури» та інших. Саме в цьому значенні поняття "публічна філософія" є суголосним із вже сформованими поняттями, «публічна соціологія», «публічна історія» тощо і, відповідно, може розглядатись поруч з ними в контексті загальної тенденції публічного повороту.
Розвиток світової наукової рефлексії про публічну філософію Ймовірно, першими у схожому значенні вживає це поняття у 1986 році соціолог Р. Бела із співавторами, які визначають «соціальну науку як публічну філософію», уточнюючи, що вона «є публічною не лише тому, що її результати є публічно доступними чи корисними тим чи іншим групам чи інституціям поза межами академічного світу. Вона публічна тому, що прагне залучити публіку до діалогу»Bellah, R. N. (1985). Habits of the Heart. Individualism and Commitment in American Life. University of California Press. - p. 303.. Згодом ця теза стає широко цитованою у зв’язку з усталенням публічних напрямків різних дисциплін, зокрема, до неї звертаються в одній з доповідей засновники публічної соціології М. Буравой та Дж. ВанАнтверпенBurawoy, M., VanAntwerpen, J. (2011). Berkeley Sociology: Past, Present and Future. Personal site of Michael Burawoy, November 2011..
Те ж саме визначення «соціальної науки як публічної філософії» вживає соціолог Ф. Селзнік, який присвячує їй окрему главу у книзі «Гуманітарна наука», де наголошує на тому, що назріла «необхідність перекинути місток через прірву між соціальними науками і гуманітаристикою»Selznick, P. (2008). A Humanist Science. Values and Ideals in Social Inquiry. Stanford University Press. - p. 129. та наполягає на нагальній необхідності у публічній філософії. Коментуючи працю Селзніка, П. ван Сетерс аналізує «родову подібність публічної соціології та публічної філософії» і зауважує, що публічна філософія «частково збігається з публічною соціологією, але є набагато потужнішим задумом», ба більше, «квінтесенцією публічної соціології»van Seters, P. (2010). From Public Sociology to Public Philosophy. Lessons for Law and Society. Law & Social Inquiry, 4, Т. 35 , 1137–1154. .
Від 2008-10 років публічна філософія нарешті постає як предмет рефлексії філософів і як центральний, а не додатковий предмет досліджень, зокрема, у журналі «Essays in Philosophy Journal», що першим присвячує їй тематичне число (2014, Vol. 15, Issue 1)Essays in Philosophy. Special issue: public philosophy (2014). 15, Issue 1.. Інші автори аналізують можливості «роз’яснення філософських ідей в такій формі, щоб вони були зрозумілими та корисними для публіки», а публічна філософія нерідко постає як одне з найважливіших завдань філософії у демократичному світі та «моральний обов’язок філософів»Littmann, G. (2014). Writing Philosophy for the Public is a Moral Obligation. Essays in Philosophy, 1, Т. 15. тощо.
Щодо соціального рівню інституціалізації, то тут «першою ластівкою» стає політика популяризації філософії, ініційована UNESCO 2005 року, коли був встановлений Всесвітній день філософії. 2008 року створено Комітет з публічної філософії при Американській Філософській АсоціаціїCommittee of Public Philosophy: American Philosophical Association. . Наприкінці 2015-го формується Центр публічної філософії у Каліфорнійському університеті Санта КрузThe Center for Public Philosophy at Univercity of California Santa Cruz. , підхоплюють естафету й інші інституції. Як дискусійну платформу «між академічної філософією та публікою» замислено журнал «Public Philosophy Journal»Public Philosophy Journal (PPJ). та соціальну мережу «Public Philosophy Network»Public Philosophy Network ., а також однойменну щорічну конференціюThe Public Philosophy Network Conference (2015). San Francisco, CA., чергова сесія якої відбудеться 2018 року.
Дослідження та інституціоналізація публічної філософії в Україні