С («ес») — літера кирилиці. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — трохи видозмінена кирилична літера.
Історія
В українській мові С — двадцять друга літера української абетки.
В українській літературній мові літерою «с» позначають шумний глухий щілинний передньоязиковий приголосний звук, який може бути твердим (сад, колос) і м'яким (сядь, сьомий).
Інше використовування Велика літера
Мала літера У фізиці — скорочене кириличне позначення секунди
Інше У шанобливому мовленні в Російській імперії XIX ст. звичайним було додавання після останнього слова у фразі частки «с» (за дореформеним правописом — съ) — так званий словоєрс. Це вважається скороченням від сударь («добродію», «пане»).
Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковийкод Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод Велика 1057 0421 002041 00000100 00100001 Мала 1089 0441 002101 00000100 01000001 ISO 8859-5 Велика 193 C1 301 11000001 Мала 225 E1 341 11100001 KOI 8 Велика 243 F3 363 11110011 Мала 211 D3 323 11010011 Windows 1251 Велика 209 D1 321 11010001 Мала 241 F1 361 11110001
Див. також C (латиниця)
Джерела
Література Півторак Г. П. С // Одзвінчення початкового с перед дзвінким після занепаду редукованих // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 127. — ISBN 978-83-235-6701-1; ISBN 978-83-235-6702-8.