Щ, щ («ща») — літера кирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.

Історія Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви («шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголичній і кириличній («ша»), від якої відрізнялася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).

У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера відсутня, її замінює буквосполучення з глаголичних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах (пор. сучасне македонське ќ). Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера («пѣ»)Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29.

У болгарських діалектах глаголична і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št («шть»). Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.

Мови

МоваМФАПриміткаболгарська ʃt глухий заясенний фрикативний + глухий ясенний проривний; два звуки [шт]російська ɕː довгий глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний; довге м'яке [ш'ш’]українська, ʃt͡ʃ або ʃʲ глухий заясенний фрикативний + глухий заясенний африкат; два звуки [шч]

Українська мова 30-та літера української абетки. В українській мові позначає сполучення шумного глухого фрикативного передньоязикового приголосного «ш» та глухого передньоязикового африката «ч» [шч] (МФА ) Походження букви

В українській мові літера «щ» може мати різне походження: У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (), щеня (), щадити (). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований *ь, наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище). У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації). Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо. Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого *ъ уподібнився наступному глухому заясенному африкату *č і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (, ), застаріле щитати (, ). Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого *ь воно перетворилося на šč (, ). Втім, існує версія, згідно з якою походить від  — форми родового відмінка *čьto. Одиничні випадки переходу в «щ» ранішого «ш», наприклад горщик — від , щогла — від . У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (,  — з ранішого *dъzdjь або *dъzgjь. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: , (вимовляється як [дошшь], стара норма [дожжь]), . Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. ), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.- («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хороніма Polska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).

В інших абетках

Російська мова У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і на транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, (вимовляється , приблизно як Хрушшьоф) українською передається як Хрущов .

Болгарська мова У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголичних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».

Інші мови У білоруській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шч». У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови). У македонській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шт».

У техніці та культурі Паровоз Щ — серія паровозів типу 1-4-0, що випускалася в Російській імперії та Радянській Росії з 1906 по 1918 рік Підводні човни Щ («Щука») — тип радянських дизель-електричних підводних човнів, побудованих у 1933—1945 рр. «Щ-854» — авторська назва оповідання (або повісті) О. І. Солженіцина «Один день Івана Денисовича» Князь Щ. — другорядний персонаж роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот»

Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковийкод 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод Велика 1065 0429 002051 00000100 00101001 Мала 1097 0449 002111 00000100 01001001 ISO 8859-5 Велика 201 C9 311 11001001 Мала 233 E9 351 11101001 KOI 8 Велика 253 FD 375 11111101 Мала 221 DD 335 11011101 Windows 1251 Велика 217 D9 331 11011001 Мала 249 F9 371 11111001

Інші відповідники білоруська абетка — шч сербська абетка — ћ, шћ польська — szcz литовська — šč'''

Примітки

Література

Півторак Г. П.'' Щ // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела