Реформація в Шотландії — процес відділення від Папства і розвитку кальвіністичної церкви Шотландії, яка в той час була пережно пресвітаріанського світобачення. Вона було частиною великої реформації в Європі, яка відбулася у XVI столітті.
З кінця XV століття ідеї ренесансного гуманізму, які критикують аспекти встановленої католицької церкви, почали доходити до Шотландії, зокрема через контакти між шотландськими та континентальними вченими. У першій половині XVI століття вчення Мартіна Лютера почало значною мірою впливати на Шотландію. Особливо важливою була робота шотландського лютеранина Патріка Гамільтона, який був страчений в 1528 році. На відміну від свого дядька Генріха VIII у Англії, Яків V уникав основних структурних і теологічних змін в церкві і використовував її як джерело доходу. Через смерть в 1542 році його сподкоємцем стала донька Марія I Стюарт ,що допустила серію англійських вторгнень. Англійці поставляли книги, розповсюджували Біблії та протестантську літературу в Лоулендсі, коли вони вторглися в 1547 році. У 1546 Джорджа Вішарта було спалено на кілу за наказом кардинала Девіда Бітона, що стимулювалю ріст реформаторських ідей. У помсту за смерть Вішарта радикальні протестанти захопили замок Сент-Ендрюс та стратили кардинала. Наприкінці 1547 року замок був узятий штурмом французьким експедиційним корпусом, організатори вбивства кардинала, а разом з ним і Джон Нокс були схоплені та відправлені до Франції відбувати покарання на галерах. Їхнє мучинецьке життя надихнуло французів і сприяло збільшенню кількості нових людей, що боролися за протестантські ідеї.
Обмежена терпимість і вплив засланих шотландців та протестантів в інших країнах призвели до розширення протестантизму. Група поміщиків оголосила себе лордами Конгрегації в 1557 році і представляли її інтереси політично. Крах французького союзу, смерть регента, що слідувало за англійським втручанням в 1560 році означало , що порівняно невелика, але дуже впливова група протестантів мала повноваження нав'язувати реформи для шотландської церкви. У 1560 році шотландський реформаційний парламент прийняв протестантизм, відкинувши папську юрисдикцію. Отримавши свободу Джордж Нокс, прибув у Женеву, де став послідовником Жана Кальвіна, ставши найвизначнішою фігурою у шотландській реформації.
Дореформаційна Шотландія
Дореформаційна церква
Структура
Християнство поширювалося в Шотландії з шостого століття, за допомогою євангелізацій ірландсько-шотландських місіонерів та, меншою мірою, тих, хто з Риму та Англії. Церква Шотландії досягла чіткої незалежності від Англії після підписання Целестином III папської булли у 1192 році, згідно з яким всі шотландські єпископати, за винятком Галлоуея, стали формально незалежними від Йорку та Кентербері. Уся церква Шотландії, з окремими шотландськими єпископатами, стала "особливою донькою Риму". Нею керували спеціальні ради, що складалися з усіх шотландських єпископів, а єпископ Сент-Ендрюський став найважливішою фігурою. Адміністрацію парафій часто віддавали до місцевих монастирських установ, цей процес був відомий як присвоєння. До моменту Реформації в середині XVI ст. 80 відсотків шотландських парафій було присвоєно, залишивши мало можливостей для парафіяльного духовенства.
У 1472 році Сент-Ендрюський єпископ став першим архієпископом у шотландській церкві, що тривало до 1492 року. Розпад папської влади в папській схизмі (1378-1418 рр.) дозволив Шотландії отримати ефективний контроль над основними посадами в Королівстві. Ця де-факто влада над посадами була офіційно визнана папством в 1487 році. Влада призначила на ключові посади рідних та близьких короля Якова IV , включаючи його позашлюбного сина Олександра Стюарта, якого було призначено Архієпископом Сент-Ендрюським у віці 11 років. Ця практика посилила вплив королівства, але вразила Церкву постійною критикою за марнотратство та кумівство. Відносини між Шотландською владою та папством були загалом хорошими, Яків IV навіть отримав жетони за відданість перед папством.
Середньовічна релігія
У більшості шотландських містечках, як правило, діяла тільки одна парафіяльна церква, на відміну від англійців, де церкви та парафії мали тенденцію до зростання. Оскільки доктрина чистилища набула значення у пізньому середньовіччі, то кількість каплиць, священників та мес для мертвих, яка була призначена для швидшого проходження душ на небо, швидко зросла. Кількість вівтарів ,що були присвячені святим, які могли заступитись у цьому процесі(проходження душі на небо), також різко зросла. У Данді було, мабуть, 48 таких вівтарів, а в Единбурзі понад 50. Кількість свят, що були присвячені святим також зростало. Близько 90 святих було додано до молитовника, якого використовували в церкві Святого Миколая в Абердині. Нові релігійні обряди пов'язані з Ісусом Христом і Дівою Марією, почали досягати Шотландію у п'ятнадцятому столітті, які включали в себе: п'ять ран Христа та Святу Кров. Виникли нові релігійні свята, такі як: Стрітення, Відвідання Марії та Марії Сніжної (свято, присвячене Богородиці). На початку XIV ст. Папство зуміло звести до мінімуму проблему духовного плюралізму, проте це призвело до того, що парафіяльні церкви не мали священнослужителів або ж у церквах служили мало оплачувані та не підготовлені священники і діловоди(канцеляристи). Кількість бідних служителів та загальна нестача священнослужителів у Шотландії зросла, особливо після Чорної Смерті. У п'ятнадцятому столітті ця проблема загострилася.Barrell, Середньовічна Шотландія, ст. 244–5. Як наслідок, парафіяльне духовенство багато в чому складалося з нижчих класів, що призвело до багатьох скарг на їхній рівень освіти або ж на здібності, якими вони володіли. Хоча немає чітких доказів того, що рівень освіти знижився, це було використано як один з основних сумнівів Реформації. Єресь Лолардів, почала потрапляти до Шотландії з Англії та Богемії на початку п'ятнадцятого століття. Лолларди були прихильниками Джона Вікліфа, а пізніше Яна Гуса, який закликав до реформи Церкви і відхилив її доктрину Євхаристії. Незважаючи на докази спалення єретиків та деякої народної підтримки за їхні антисакраментальні елементи, вони, імовірно, залишилося невеликим рухом.Barrell, Середньовічна Шотландія, ст. 257.
Чинники ,що сприяли Реформації
Гуманізм З п'ятнадцятого століття ренесансний гуманізм заохочував критичне богословське міркування і закликав до церковного відродження в Шотландії. Ще в 1495 році деякі шотландці зустрічалися з Еразмом Ротердамський, який був головною фігурою північного гуманістичного руху в Нідерландах. Вони також контактували з Якобом Фабером, який був французьким гуманістом і вченим. Він подібно до Еразма наполягав на реформі Католицької Церкви шляхом ліквідації корупції та зловживань. Шотландські вчені часто вчилися в Європі та в англійських університетах. Гуманісти, які навчалися в Європі, були залучені до нових шотландських університетів, заснованих в Сент-Ендрюс, Глазго та Абердині.Wormald, Суд, церква та громада, ст. 68–72. Ці міжнародні контакти допомогли інтегрувати Шотландію в ширший європейський науковий світ. Вони були одним з найважливіших способів, через який нові ідеї гуманізму входили до шотландського інтелектуального життя. Близько 1497 р. гуманіст і історик Гектор Бойц навчався в Парижі. Пізніше він повернувся в Шотландію, щоб стати першим ректором у новому університеті Абердина. Лютеранство З 1520-х років ідеї Мартіна Лютера почали впливати на Шотландії через лютеранську літературу, яка поширювалася у містечках, що знаходилися на східному узбережжі. У 1525 р. парламент заборонив їх імпорт.Wormald, Суд, церква та громада, ст. 91. У 1527 році англійський посол в Антверпені зазначив, що шотландські купці брали Новий Завіт Вільяма Тіндейля, і привозили його до Единбурга та Сент-Ендрюса.Wormald, Суд, церква та громада, ст. 104. У 1528 р. першим протестантським мучеником у Шотландії став дворянин Патрік Гамільтон, на якого вплинуло лютеранське богослов'я в університетах Віттенберга і Марбурга. Він був спалений на вогні за єресь за межами Сен-Сальваторського коледжу в Сент-Ендрюс. Страта Гамільтона надихнула багатьох людей. Архієпископ Сент-Ендрюський застерігся від будь-яких публічних страт, кажучи: «смердючий дим Патріка Хаммільтона вплинув на стільки людей, скільки він горів».
Реформаційний парламент Шотландський парламент мав з'їзд в Единбурзі 1 серпня 1560 року. Чотирнадцять графів, шість єпископів, дев'ятнадцять лордів, двадцять один абат, двадцять два комісари містечок та більше сотні поміщиків, були на цьому з'їзді. Ігноруючи застереження Единбурзького договору, 17 серпня парламент схвалив реформовану сповідь віри (шотландська сповідь віри), і 24 серпня він прийняв три закони, які скасували стару віру в Шотландії. Ці закони скасували всі попередні дії, що не відповідають Реформованій Сповіді. Таїнства були зведені до двох :Хрещення та Причастя, які повинні виконувати тільки реформаторські проповідники. Святкування Меси каралося низкою покарань, найбільшим з них була смерть. Папська юрисдикція в Шотландії була відкинута. Королева відмовилася схвалити ті закони, які були прийняті парламентом, і нова шотландська церква існувала у стані правової невизначеності.
Перша книга Реформації
Лорди мали намір дати парламенту розглянути книгу реформації, яка в основному була роботою Джона Нокса. Проте вони були незадоволені нею і створили комітет, у якому також був Нокс, для видання перевіреної версії. У книзі містяться програми парафіяльної реформації, яка буде використовувати ресурси старої церкви для оплати мережі священнів, парафіяльної школи та університетської освіти. Проте пропозиція про використання церковних багатств була відхилена під дією Закону Ради, який тримав у своїх руках дві третини існуючих власників, а третя частина була під впливом влади. У результаті: відмова від навчальної програми, міністри залишились погано оплачуваними ,а церква з малими фінансами.
Церква після Реформації
Сповідання віри Шотландське сповідання віри було підготовлене Джоном Ноксом і його п'ятьма колегами за чотири дні. Структура є паралельною з Апостольським Символом Віри. У ній містяться 25 розділів, що базуються на темах: Бог Отець, Бог Син, Церква та Завершення. Вона залишалася стандартом Шотландської церкви, поки не була замінена Вестмінстерським сповіданням.J. Rogers, Presbyterian Creeds: Посібник до Книги про сповідання (Westminster: John Knox Press, 1985), , ст. 79–80. Сповідь була в кальвіністичному тоні. Вона підкреслювала крайню розбещеність людства, яке заслужило вічне прокляття, і милість Бога у виборі частини людства для спасіння через благодать. Вона заперечувала переісточення , але зберігала справжню присутність Христа в Євхаристії. Вона уникала негативних засуджень католицизму, зосереджуючись на висвітленні нової віри в простій мові. Вона бачила шотландську церкву як католицьку спільноту усіх націй, царств, мов, євреїв та язичників(поган).Wormald, Суд, церква та громада, ст. 120–21.
Служіння та прославлення