Стефан Моріс Діон ( ) — канадський дипломат, політолог та колишній політик, який був послом Канади в Німеччині та спеціальним посланцем Європейського Союзу з травня 2017 року. Діон був міністром закордонних справ при Прем'єр-міністрі Джастіні Трюдо з 2015 року, допоки він не був переміщений з Кабміну 2017 року. Він також був лідером Ліберальної партії Канади та лідером опозиції в Палаті громад з 2006 по 2008 рік.
Діон був членом парламенту Монреаля на прогулянці Сен-Лоран-Картьєрвілл з 1996 по 2017 рік. Стефан був вибраний прем'єр-міністром Жаном Кретьєном у 1996 році на посаду Міністра у справах міжурядових питань після референдуму з питань суверенітету Квебеку(1995 р.). Він створив довідковий запит до Верховного суду Канади, підготував Запит про повторне відділення Квебеку та його Закон про чіткість, в якому були викладені керівні принципи для подальших референдумів. Діон відповідав за імплементацію Кіотського протоколу як міністра навколишнього середовища. Стефан був вибраний Міністром закордонних справ після того, як ліберали виграли вибори 2015 року.
До вступу в політику Діон був професором політології в Університеті Монреаля, дослідження якого зосереджувалося на канадському федералізмі та державній адміністрації. Він часто писав і виступав проти руху суверенітету Квебеку.
Життєпис
Ранній період й академічна кар'єра Діон народився в місті Квебек і був другим з п'яти дітей. Його мати, Деніз Корманн, народилася в Парижі (Франція) і була агентом з нерухомості, а батько Леон Діон був академіком у Квебеці. Діон був вихований у скромному будинку в Сіллері, Квебек.
Стефан вивчав політологію в Університеті Лаваль у відділенні, заснованому його батьком. Саме там він зустрів свою майбутню дружину, Джанін Крієр, однокурсник у тій же програмі. Він отримав ступінь бакалавра та магістра в 1977 та 1979 роках (магістерська дисертація представляла аналіз еволюції виборчих стратегій партії Квебек). Згодом він разом з Джанін виїхав у Францію.
Діон був пов'язаний з рухом суверенітету, спочатку як підліток, який відвідує коледж єзуїтів у м. Квебек, а пізніше як студент університету, який проводив кампанію кандидата партії «Квебек» Луїза Беудойн на виборах 1976 року. Пан Діон описав свій досвід наступним чином:Оскільки партія була там … Я хотів кинути виклик моєму батькові … дорога до дорослої дорослі іноді полягає в тому, щоб сказати протилежне своєму батькові. Кожного вечора я б випробувати новий аргумент, який я чув на сепаратистській мережі, і мій батько знімав його … Мій батько дуже спокійно і дуже шанобливо відкинув мене, не ображаючи мене.Діон заявив, що його причетність до «активістської сепаратистської справи» закінчилася під час п'ятигодинної дискусію з федералістським господарством, коли він йшов від дверей до дверей до PQ, але він не відкрито підтримував федералізм до значно пізніших часів. У період референдуму 1980-го його почуття були нейтральними. За його словами, «ні» перемога залишила його «ні рухатися, ні обурення». Сказати правду, я не відчував особливих почуттів ".
Діон провів чотири роки в Парижі, де жив з Джаніною та вивчав державну адміністрацію під опікою видатного соціолога Мішеля Крозьє. Професор Дені Св. Мартін, колишній колега з університету Монреаля, пізніше зауважив: "… його бачення Канади дуже вплинуло на його погляди на політику та суспільство Франції — дуже декартово, дуже прояснення …. «. Після отримання звання доктора наук з соціології в Інституті політичних наук в Парижі (широко відомий як Science Po), Діон недовго працював асистентом в університеті в Монктоні в 1984 році, перш ніж перейти до університету Монреаль, щоб зайняти посаду доцента. Діон викладав у університеті Монреаля з 1984 по січень 1996 року, спеціалізувався на вивченні державного управління та організаційного аналізу та теорії, а також був гостем в Інституті Брукінгса у Вашингтоні, штат Колорадо, під час творчої відпустки в 1990—1991 роках
Після невдачі на Мічській угоді в 1990 році Діон керував своїм інтелектуальним запитом щодо аналізу націоналізму Квебеку. Його вирішальне перетворення на федералізм, як його пізніше розповів журналіст Мішель Вастел, стався під час підготовки до презентації у Вашингтоні:Я сів у своєму комп'ютері о 11 годині, і в полудень у мене був текст, який був настільки цікавим, що американці хотіли його опублікувати. У той день я зрозумів, що я справді федераліст.У цей період рух суверенітету почав просувати ідею про те, що федералізм був неефективним для Квебеку через дублювання та дублювання двох рівнів влади. Експерт у сфері державного управління Діон вийшов як ключова фігура публічно критикуючи цю аргументацію. Його поява в Le Point, телевізійній програмі телевізійної передачі „Радіо-Канада“, привернула його до відома Аліни Кретьєн, яка в наступні дні після поразки референдуму закликала свого чоловіка, прем'єр-міністра Жана Кретьєна, зателефонувати йому
Між 1987 і 1995 рр. Діон опублікував ряд книг і статей з політології, державного управління та управління. У 1999 році під назвою „Пряма розмова“ (Le pari de la franchise) була видана збірка виступів та творів Діона про канадське єдність. Діон також був привітальним науковим співробітником Паризької лабораторії економіки Парижу (1994—1995 рр.), Співредактором Канадського журналу політичних наук з 1990 по 1993 рр., а також науковим співробітником Канадського центру розвитку менеджменту (нині частиною Канадської школи державної служби) з 1990 по 1991 рік.
У квітні 1986 року Стефан Діон одружився з Джаніною Крієр, а пізніше цього ж року вони поїхали в Перу, щоб удочерити свою єдину дитину Жанну.
Міністр міжурядових справ Напередодні виборів на початку 1996 року прем'єр-міністр Жан Кретьєн призначив у Кабмін двох нових „зірок-кандидатів“ з Квебеку — Стефана Діона та П'єра Петтігрю. 25 січня 1996 року Діон був призначений міністром у міждержавних справ, Петтігрю був призначений міністром міжнародного співробітництва, і обидва були приведені в привілей Таємної Ради королеви Канади.
Крітіен відчував себе в безпеці при призначенні Діона до кабінету, оскільки Діону було призначено керувати в Сен-Лоран-Картьєрвіллі, другому найнебезпечнішому ліберальному проїзді в Квебеці. На 25-березневих позачергових виборах він був безсумнівно обраний. Діон брав участь у загальних виборах 1997 року і знову переобраний на виборах 2000, 2004, 2006, 2008, 2011 та 2015 років.
Діон продовжував служити міністром у міжурядових справ до кінця міністерства Жана Кретьєна, тобто до 12 грудня 2003 року.
Ясність питання референдуму До його обов'язків, як міністра з питань міжурядових справ Жана Кретьєна, Діону було поставлено завдання суперечити аргументам руху суверенітету Квебек набагато енергійніше, ніж у період до референдуму. Народ Квебек проголосував проти варіанту суверенітету (50,58 % до 49,42 %). Багато федералістів в Оттаві були вилучені з охорони за результатами, і вважали, що результати референдуму не матимуть юридичного статусу відповідно до канадського законодавства. Найсильніші скарги стосувалися передбачуваної невизначеності питання 1995 року, і Квебек подав закон, що залишає за собою право Національних зборів оголосити незалежність в односторонньому порядку, якщо конституційні переговори з урядом Канади не відбулись.
Відповідь Верховного суду про відокремлення Квебеку 30 вересня 1996 року Діон подав три запитання до Верховного суду Канади, що становлять посилання на рішення Верховного Суду щодо відділення Квебека: Відповідно до Конституції Канади, чи може Національна асамблея, законодавча влада або уряд Квебеку вплинути на відділення Квебеку від Канади в односторонньому порядку? Чи міжнародне право надає Національним зборам, законодавчим органам або уряду Квебеку право здійснювати відділення Квебеку з Канади в односторонньому порядку? У зв'язку з цим, чи існує право на самовизначення в рамках міжнародного права, яке дало б Національним зборам, парламенту чи уряду Квебеку право здійснити відокремлення Квебеку від Канади в односторонньому порядку? У разі виникнення конфлікту між національним та міжнародним правом на право Національних зборів, законодавчої влади чи уряду Квебеку в односторонньому порядку здійснювати відділення Квебеку від Канади, яке матиме перевагу в Канаді? Щойно ці питання були оприлюднені, обидві сторони Національної Асамблеї, блоку Квебеків та численні федералісти засудили жест Оттави. Закон про дотримання основних прав і прерогатив населення Квебека та держави Квебек був прийнятий у Національному зборі Квебеку урядом партії Квебек через два дні після того, як в Канадському палаті громадських організацій було прийнято Закон про чіткість.
20 серпня 1998 року Верховний Суд відповів, дійшов висновку, що Квебек не має права в односторонньому порядку відокремитись під канадським чи міжнародним правом. Однак, федеральний уряд повинен був би вступити в переговори з урядом Квебеку, якщо народ Квебеку висловив чітку волю до відокремлення. Він підтвердив, що канадський парламент мав право визначити, чи є питання референдуму достатньо ясним, щоб викликати такі переговори. Канадська конституція залишатиметься чинною до тих пір, поки не буде прийнято всі зацікавлені сторони, і ці умови повинні дотримуватися принципів демократії, меншин та прав особистості, як це зазначено в канадській конституції.
Як уряд Квебеку, так і уряд Канади публічно заявили, що вони дуже задоволені думкою Верховного суду, в якій зазначено, що Квебек не може юридично виділитись від Канади і парламент Канади буде мати „політичний обов'язок“ вступити в переговори з Квебеком у тому випадку, якщо явна більшість її населення буде голосувати за незалежність.
Три листи Послання Верховного Суду розпочало публічні дебати між Діон та членами уряду партії Квебек у відкритих листах, опублікованих у пресі. За відкритим листом Люсьєна Бушара, Прем'єр-міністру Нью-Брансвіку, Франку Маккенну в 1997 році, захищаючи законність одностороннього відокремлення, Діон написав першу з трьох відкритих листів лідерам руху суверенітету. Діон кинув виклик трьом твердженням, які Бушар зробив: одностороння декларація про незалежність підтверджується міжнародним правом; що більшість „50% плюс один“ були достатнім поріг для відокремлення; і це міжнародне право захистить територіальну цілісність Квебеку після відокремлення. Проти першого твердження Діон стверджував, що переважна більшість експертів з міжнародного права „вважають, що право заявити про відокремлення в односторонньому порядку не належить до суб'єктів демократичної держави, такої як Канада“. Що стосується простого аргументу більшості, Діон стверджував, що через значні зміни в житті Квебека, які виникнуть в результаті відокремлення, проста більшість, яка може зникнути перед труднощами, була б недостатньою для забезпечення політичної легітимності суверенітетського проекту. Що стосується територіальної цілісності Квебеку, Діон заявляє, що „немає міжнародного права, який захищає територію Квебеку, але не Канаду“. Міжнародний досвід показує, що межі суб'єкта, що прагнуть до незалежності, можуть бути поставлені під сумнів, іноді з причин, що ґрунтуються на демократії».
Другий відкритий лист Діона з міністром міждержавних відносин Квебека Жаком Бразардом відбувся 19 листопада 1997 року. Діон розширив свої попередні аргументи проти територіальної цілісності Квебеку після відділення, підкреслюючи невідповідність аргументу про те, що Канада ділиться, але Квебеку ні. По-друге, Діон підкреслив, що без визнання урядом Канади і коли протистоять сильна меншість громадян, одностороннє декларування незалежності створює великі труднощі у міжнародному визнанні.