Роберт Сципіо фон Лентулус (; *18 квітня 1714 р., м. Відень — †26 грудня 1786 р., м. БернSterbejahr nach Klauser (Lit.); Bonjour (Lit.), König (Lit.), Poten (Lit.) und Priesdorff (Lit.) nennen das Jahr 1787.) — військовий офіцер, спочатку на австрійській службі, пізніше на прусській службі, у Бернському міністерстві. Він був серед довірених офіцерів Фрідріха Великого та служив йому і як дипломат, а пізніше губернатором Невшателю. Він був керівником прусського кавалерійського полку в 1758—1778 роках.
Життєпис Походив зі старої римської дворянської родини (котра називалася Лентулус ), яка приблизно 1592 р. емігрувала до міста Берн. Його батько Цезар Йосип фон Лентулус (пом. 1744 р.) служив австрійським військовим і дав Роберту Сципіону освіту в школі віденських єзуїтівBonjour, Edgar, Lentulus, Rupert Scipio von, Neue Deutsche Biographie 14 (1985), S. 220 [Online-Version]; Accessed 7 March 2017.. Він увійшов до австрійської імперської армії в 1728 році як фенрих (кадет) в Драгунському полку «Філіппі»Bernhard von Poten Lentulus, Robert Scipio v., Allgemeine Deutsche Biographie, herausgegeben von der Historischen Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, Band 18 (1883), S. 267—268, Digitale Volltext-Ausgabe in Wikisource, (Version vom 7. März 2017, 19:23 Uhr UTC) Eric-André Klauser, Lentulus, Robert Scipio v., Historischen Lexikon der Schweiz, 30/11/2007 version. Accessed 7 March 2017..
У війні за польську спадщину Лентулус брав участь у кампанії 1734 р. в Італії як ад'ютант фельдмаршала графа Клода Флорімонда де Мерсі, який помер 28 червня в битві під Сан-П'єтро (Партинська битва). У 1735 р. він приєднався до кампанії в Рейнланді. Пізніше воював у австро-турецькій війні 1737—1739 рр. і 1742—1744 рр. брав участь у походах у Баварії та Богемії під час війни за австрійське правонаступництво. Крім того, Лентулус брав участь у військово-дипломатичних переговорах після перемир'я 1735 р., у врегулюванні кордону між Банатом і Сербією після Белградського миру. Мав довгі подорожі в Італії та на Сході.
Виступав проти прусського полководця Готфріда Емануеля фон Ейнзиделя під час Другої Сілезької війни 16 вересня 1744 р.. Австрійський полководець у Празі Фердинанд Філіпп фон Харш погодився капітулювати після двотижневої облоги Лентулуса, в той час капітана, котрий відмовився підписати капітуляційний сертифікат і розбив його: йому було наказано боротися, щоб захистити Прагу, але не здаватисяHaller, Franz Ludwig)[WS 1], Leben des General-Lieutenants R. S. Lentulus (Bern 1786, 8°.), in's Französische übersetzt von Hedelhofer (Genève et Lausanne 1787); neue und vermehrte Ausgabe (Bern 1788, mit Porträt). — Der Feldzug in Mähren oder die Belagerung und der Entsatz von Olmütz. Von E. v. St. (Frankfurt a. M. 1858, J. D. Sauerländer, 8°.) S. 248.. Це вразило прусського короля Фрідріха II, і він хотів взяти Лентулуса на службу.
Лентулус залишив австрійську армію, щоби поїхати до Берну. Після мирного врегулювання 1745 року князь Леопольд I переконав Лентулуса вступити на службу в прусську армію. Лентулус вступив у пруську армію в 1746 р. кавалерійським офіцером, майора; Фредерік призначив його ад'ютантом. За Лентулуса вийшла заміж Елізабет Луїс Генріет Огюст Софі, дочка державного міністра та графа Фредеріка Альберта фон Шверина.
Протягом Семирічної війни Лентулус служив у королівському штабі і був відправлений до кількох дипломатичних місій; і після битви при Лобозит, він видав повідомлення про перемогу в м. Лондоні. Тоді він бився в Празькій битві, а потім у битві під Коліном. Особливо він відрізнився в битві під Росбахом, коли він переслідував біженців французької армії. Згодом Лентулус очолив бригаду утворену з Кірасирського полку № 13 і полку № 10. У битві під Лейтеном під командуванням генерал-майора Ганса Йоахіма фон Цітена він відрізнився на австрійському лівому фланзі, і Фрідріх дав йому винагороду тисячі талерів. У 1757 р. Лентулус був призначений на генерала.
У 1758 р. Лентулус був призначений керувати полком No. 3, яким керував до 1778 р. . У квітні 1758 р. він взяв участь у облозі Свідниці з семи полками, а потім перемістився з армією Фрідріха до Моравії. У битві коло Цорндорфу та при Хохкірсі він знову відзначився як полководець. У 1759 р. служив у Сілезії. У 1760 р. він воював на чолі двох драгунських полків у битві біля Лігниці, командував поштовими дорогами в Сілезії. Закінченням служби для Лентулуса була битва під Райхенбахом 16 серпня 1762 р..
У 1768 р. Фрідріх призначив генерал-лейтенанта Лентулуса на губернатора Невшателя в Швейцарії, що було під прусським правлінням. Він був офіційним губернатором міста після Гаудо АфаїраDominique Quadroni, Gaudot Affair, Historischen Lexikon der Schweiz, 17/5/2005, Accessed 7 March 2017.. Лентулус відмовився від посади в 1779 р..
Протягом усієї своєї кар'єри в Пруссії Лентулус належав до найближчого кола короля, особливо в роки після війни, де його цінували за його освіту та інтелект. Ще в 1752 р. Лентулус був присутній на весіллі брата короля Генріха з гессенською княгинею Вільгельміною. У 1769 р. Лентулус був присутній у Нейсе на зустрічі Фрідріха II з австрійським імператором Йосипом II. Після першого поділу Польщі Фрідріх відправив його в Східну Пруссію в 1773 р., щоб перейняти володіння новопридбаної провінції та встановити прусське правління.
У 1778—1779 рр. Лентулус брав участь у служінні принца Генріха під час війни за Баварію, але пішов у відставку через старість. Після виходу на пенсію Лентулус повернувся до Берну. За рекомендацією Лентулуса вже 1768 р. утворено було перші три єгерські підрозділи стрільців у Берні (Бернське високогір'я). У тому ж році Франц Рудольф Фрішинг був призначений капітаном у 1-й Бернський єгерський полк створений ЛунтулусомRoland Petitmermet: Berner Uniformen 1700—1850. Historischer Verein des Kantons Bern, 1977, ISBN 3-85731-002-2, S. 42..
Лентулус помер в 1786 р. у своєму маєтку в парку «Мон Репос» біля Берну, де його могила розташована на найвищій точці пагорба, названого на честь нього «Лентула». І поблизу вулиця також названа на його честь «Лентула».
Він був лицарем ордену Чорного Орла. У 1851 р. його ім'я було включено в кінну статую Фрідріха Великого, серед інших чоловіків, які допомагали заснувати прусську державуDenkmal König Friedrichs des Großen. Enthüllt am 31. Mai 1851, Berlin 1851 (Reprint Leipzig 1987) .
Примітки
Джерела Duffy, Christopher (1974). The Army of Frederick the Great. New York, N.Y.: Hippocrene Books. p. 254. ISBN 0-88254-277-X. Franz Ludwig Haller von Königsfelden: Leben des Herrn Robert Scipio von Lentulus, weiland Generalleutnant in Königl. Preussischen Diensten und der Bernerischen Völker. 1787, Digitalisat Kurt von Priesdorff: Soldatisches Führertum. Band 1, Hanseatische Verlagsanstalt, Hamburg ohne Jahr (1935—1942), S. 456—457, Nr. 470. Benninghoven, Börsch-Supan, Gundermann: Friedrich der Große. Geheimes Staatsarchiv Preußischer Kulturbesitz, 1986, ISBN 3-87584-172-7. Anton Balthasar König: «Robert Scipio von Lentulus». In: Biographisches Lexikon aller Helden und Militairpersonen, welche sich in Preußischen Diensten berühmt gemacht haben. Band 2. Arnold Wever, Berlin 1789, S. 391 (Robert Scipio von Lentulus bei Wikisource PDF). Constantin von Wurzbach: «Lentulus, Robert Scipio Freiherr». In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. 14. Theil. Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei, Wien 1865, S. 371 f. (Digitalisat). Bernhard von Poten: «Lentulus, Rupert Scipio von». In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 18, Duncker & Humblot, Leipzig 1883, S. 267 f. Edgar Bonjour: «Lentulus, Rupert Scipio von». In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 14, Duncker & Humblot, Berlin 1985, ISBN 3-428-00195-8, S. 220 (Digitalisat). Eric-André Klauser: «Lentulus, Robert Scipio von». In: Historisches Lexikon der Schweiz.