Шанін Петро Миколайович (2 жовтня 1880, Вознесенськ — 10 липня 1941, Київ) — російський та український військовий діяч, підполковник Армії УНР, учасник Білого руху (у складі Збройних Сил Півдня Росії), до цього — офіцер Російської Імператорської Армії. Начальник електротехнічної управи головного інженерного управління військового міністерства послідовно Української Держави та УНРРосіяни в боях за незалежну Україну ; Дмитро Калинчук, Історична правда, 17 грудня 2013. Політичний в'язень, постраждав від радянських репресій.
Життєпис Петро Миколайович Шанін народився 2 жовтня 1880 року у Вознесенську Херсонської губерніїУчасники білого руху в Росії ; С. В. Волков, Погибшие. Процитовано 20 червня 2018. у сім'ї спадкових служивих дворян. Його батько, надвірний радник Миколай Леонтійович Шанін завідував пороховими складами Миколаївського ракетного заводу. Матір'ю Петра Миколайовича була Марія Василівна, до шлюбу Мочан. Отримав загальну освіту в Миколаєвському Олександрівському реальному училищі. 13 серпня 1901 року по першому разряду закінчив Московське піхотне юнкерське училище, згодом Офіцерську електротехнічну школу. 13 серпня 1901 за екзаменом Петра Миколайовича підвищено до підпоручика та переведено в 19-й піхотний Костромський полк, що квартирувався в Житомирі. В період між 1901 та 1904 знайомиться та одружується із Тамарою Олексієвною Преображенською, класною дамою однієї з житомирських гімназій. 28 січня 1904 року його переводять до другого Кавказького саперного батальону, що квартирувався у Тифлісі. 10 жовтня 1904 Петра Миколайовича підвищують до поручика. 1905 року в Петра Миколайовича із дружиною народжується син Вадим. 19 лютого 1906 нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня, 10 жовтня 1908 підвищений до штабс-капітана, 25 грудня 1908 року нагороджений орденом Святої Анни III ступеня, станом на 1-ше січня 1909 Петро Миколайович служить старшим ад'ютантом штабу Кавказької саперної бригади. 28 травня 1911 його переводять у 3-тю іскрову роту, що квартирується у Варшаві, там у Шаніних народжується дочка Ірина. У Варшаві Петро Миколайович служить начальником станції та проживає на вул. Окоповій, 61. 15 жовтня 1911 нагороджено орденом Святого Станіслава ІІ ступеня. 9 червня 1912 Шаніна переводять до 1-й Кавказької іскрової роти, що на той момент квартирується у Тифлісі. Можливо, із ротою бере участь у Перському поході 1911—1913 років. 3 жовтня 1912 року його підвищують до капітана. 9 вересня 1913 він стає начальником відділення, 5 жовтня 1913 — начальником господарської частини роти, у цьому званні Шанін зустрічає Першу світову війну. Бере участь у бойових діях на Північно-Західному фронті, 5 серпня 1915 його нагороджено головнокомандувачем арміями Південно-Західного фронту генералом Алексєєвим орденом Святої Анни другого ступеня з мечами, а 19 серпня того ж року Шаніну жалують орден Святого Володимира IV ступеня. 18 грудня 1916 Петра Миколайовича переведено в управління 10-м радіотелеграфним дивізіоном, а 16 січня 1917 його призначено командувачем 3-м радіотелеграфним дивізіономШанін Петро Миколайович ; Офіцери РІА, 8 вересня 2017 . Останнє звання у російській армії — підполковник, отримано під час Першої Світової війни, точна дата підвищення зараз невідома.
В Українській Народній Республіці 10 березня 1918 року Петро Шанін отримав посаду начальника інженерного відділу Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — Військового міністерства Української Держави. З 9 серпня 1918 року підполковник — на посаді начальника Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10 вересня 1918 року та станом на вересень 1919-го — начальник Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНРЗі зброєю у руках за незалежність України билися… і росіяни ; Козацький край, № 16 (58), 30 грудня 2013.
Після 1919 року Шанін воював на боці Збройних сил Півдня Росії. На даний момент інформації про конкретне місце служби, участь у бойових діях, підвищення та нагородження немає. Потрапив у більшовицький полон.
На 1920 рік — в Одесі, Петро Миколайович займається енергетичним господарством цього міста. У 1920-му році переїзджає до Києва та селиться у будинку на розі вулиці Малої Житомирської та Михайлівської, який до націоналізації належав Лідії Іванівни Ткаченко, родичці Тамари Олексієвни. З 1924 року на особливому обліку у Київському ДПУ. У 1920-ті роки Петро Шанін проживав у Києві і працював головним механіком на Судноремонтному Заводі ім. Сталіна, викладав електротехніку і радіосправу в київському Річковому технікумі. Чотири рази був заарештований. 1939 року його заарештували за антирадянську агітацію, в тюрмі захворів на емфізему легень та астму. До нього застосовувалися тортури, зокрема, тортура безсонням, але на жодному з допитів колишній офіцер свою провину не визнав, тому справа була припинена. Помер 10 липня 1941 року від недоїдання, похований на Лук'янівському кладовищі Києва.
Родина Походить із спадкового служивого нетитулованого дворянського роду Шаніних.
Батько — Миколай Леонтійович Шанін, народився 8-го травня 1842-го року у Воронезькій губернії, на 1879 рік служив підпоручником у 10-му дивізійному летучому артилерійському парку, пізніше завідував пороховими складами Миколаївського ракетного заводу. Був двічи одружений — першою дружиною стала дочка спадкового почесного громадянина Марія Васілівна Малєєва, у подружжя народилося три дитини — Пелагея ( 9.10.1866), Єлена ( 25.05.1869) та Іоанн ( 31.05.1873). Після смерті дружини Миколай Леонтійович одружується вдруге, новою дружиною стає Марія Василівна Мочан, вона народжує двох дітей — власне, Петра (02.10.1880-10.07.1941) та Любові (роки життя невідомі).
Дружина — Тамара Олексіївна (до шлюбу Преображенська) (1882—1979).
Діти: Вадим (1905—1990) та Ірина (1911-19??).
Вадим Петрович Шанін нвродився в Тіфлісі в 1905-му році. Під час Першої Світової вступає до Петроградського кадетського корпусу, але через революційні події не зміг завершити навчання. Працював монтером, в 1920-ті закінчує електричний факультет Київського індустріального інституту. Після працював змінним інженером на ГЕС-2, був підвищений до начальника турбінного цеху, в післявоєнний період став головним інженером. Після цього працював у міністерстві енергетики УРСР. В 1935-му та 1937-му році був заарештований, справи було завершено через відсутність складу злочину. Дружина Вадима Петровича — Олександра Федорівна (до шлюбу Молодцова), одруження відбулося у 1929 році, подружжя мало трьох дітей — Юрія (1930—2005), Ольгу (1939—2001) та Інну (нар. 1945).
Нащадки Шаніних досі проживають у Києві.
Примітки
Джерела
Шанін Петро Миколайович на pvz.in.ua