Протягом своєї історії Кропивницький кілька разів змінював свою назву, що було відбиттям історичних подій. До 1924 року місто називалося Єлисаветградом на честь російської імператриці. Пізніше, за часів СРСР, Кропивницький змінив три назви: Зінов'євськ — на честь російського радянського державного діяча Григорія Зінов'єва (1924—1934); Кірово — на честь Сергія Кірова, члена ЦК ВКП(б), який був убитий у рік перейменування (1934—1939); та Кіровоград — чергова назва була пов'язана з утворенням Кіровоградської області (1939—2016). Свою сучасну назву — на честь Марка Кропивницького — місто отримало у 2016 році в рамках декомунізації.
Єлисаветград Поява міста пов'язана з фортецею святої Єлисавети. 24 грудня 1751 року сенат Російської імперії розглянув подання серба Івана Хорвата «Про прийняття в підданство сербів, які бажають оселитися в Росії…». 29 грудня 1751 року сенат видав указ «Про поселення на Російських кордонах Сербів, що приходять». Пунктом 16 указу сенат велів «…сдѣлать земляную крѣпость, которую именовать крѣпостью Святыя Елисаветы…». Зазначений указ цариця Єлизавета підписала 4 січня 1752 рокуна доповіді Сената «Генваря 4 дня 1752 года подписано Ея императорского Величества рукою тако: быть по сему, а данную генерал майору Глебову инструкцию велено оной крепости учинить наперед план и для рассмотрения прислать в военную коллегию». Центральний державний військово-історичний архів Росії Ф.349, інв.№ 9, спр.1445, стор.2-4. На підставі сенатського указу генерал-майору Іванові Хорвату 11 січня 1752 року була дана жалувана грамотаЖалованная Грамота Генералъ-Маіору Ивану Хорвату «Объ учрежденіи двухъ гусарскихъ и двухъ пандурскихъ полковъ, о дачѣ имъ земель, жалованья, привиллегіи и правъ, о именованіи новозаселенной ими страны Новою Сербіею, а сдѣланнаго тамъ укрѣпленія крѣпостью Святыя Елисаветы». ]] , а російському генерал-майору Івану Глєбову 3 лютого 1752 року була дана інструкція «Про поселення в Задніпрських місцях сербів та інших народів, що прибули з генерал-майором Хорватом».
Відповідно до пропозиції сенату фортеця отримала ім'я святої Єлисавети — покровительки цариці, котра виступала формальною засновницею фортеці. Такий вибір відповідав тогочасним традиціям (фортеця святих Петра і Павла заснована Петром І, фортеця святої Анни — царицею Анною).
Мапу нової фортеці склав прапорщик геодезії Омеляном Гур'євим, курсантами Київських гарнізонних полків сержантом Семеном Леонтьєвим та рядовим Іваном Федоровим. 21 вересня 1752 року карту одержали в ПетербурзіМатівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 26. Урочисте закладання фортеці відбулося 18 червня 1754 рокуМатівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 27.
Поселення (міщанська слобода), навколо якого розвивалося місто, виникло в 1753 році. 18 серпня 1753 року сенат видає указ, яким дозволяє селитись південніше Нової Сербії, включно біля місця, де мала бути зведена фортеця святої Єлисавети. Цей указ фактично поклав початок Слобідському козацькому полку та дав поштовх утворенню містаДІДИК С. С. НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК (1753—1764 рр.): дис. я. канд. іст. наук: 07.00.01 / Дідик Сергій Сергійович ; Запорізький національний ун-т. Запоріжжя, 2009. С.50. Це сталося за рік до початку будівництва. Завдяки цьому біля майбутньої фортеці була достатня кількість переселенців, зокрема «прогресивних», греків, українців (колишніх реєстрових козаків) та старообрядців, яким довелось пожити в підпольській та ханській Україні. На сьогодні зберігся найстаріший будинок на вулиці Харківській датований 1753 рокомМатівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 37. Таким чином, фортеці ще не існувало, а поселення біля місця, де вона мала бути побудована, розросталися.
Для купців, що поселились у Міщанській слободі, був конче необхідний магістрат та Магдебурзьке право (для функціонування торгівлі, подорожей за кордон тощо). Згадки про магістрат датовані 1755 рокомПашутин А. Н., Исторический очерк г. Елисаветграда / А. Н. Пашутин. — Елисаветград: Лито-типография Кр. Шполинских, 1897. — с.27-28Матівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 72. Магдебурзьке право, існування магістрату й бургомістра були ознаками, притаманними місту. Вони відрізняли місто від села. Магістрат знаходився на розі вулиць Пашутінської та Преображенської, а першим бургомістром був колишній запорожець Іван ІванченкоМатівос Ю. М. Місто на сивому Інгулі. — Історико-публіцистичний нарис. — Кіровоград. ТОВ «Діаграма», 2004 р. — c. 73. На момент появи міста будівництво фортеці було припинене через протест Османської імперії. Після візиту в 1755 році турецького представника, будівництво було відновлене, але велось повільно. Фортеця була повністю добудована вже за часів Катерини II у 1764 році. Перша згадка назви новоствореного міста датується 17 травня 1755 року. Кошовий Григорій Федоров у рапорті гетьману Кирилу Розумовському пише наступне: «кримські мурзи й інші їхні старшини в немалому жалю знаходяться, що в російській імперії роблять нове місто Єлисавет і потім домагання чинитимуть, щоб розорене російською державою турецьке місто Азов, коштом російської ж імперії зроблене було»А. Скальковский. Секретная переписка Коша Запорожского (1734—1763 г.) // Киевская старина, № 2. 1886, с.334 . Надалі численні згадки назви Єлисавет зустрічаються в документах Коша Нової Січі. «Підрядилися вони у фортеці Святої Єлисавети у бурмістра тамтешнього Івана Іванченка за купленою ним у Польській області в Уманській губернії у тамтешнього жителя хлібний припас для государевого підряду своєю худобою до Єлисавета підняти» — йдеться в одному з рапортівАрхів Коша Нової Запорозької Січі. 1734—1775: Том 1.корпус документів / ред. кол. П. С. Сохань [та ін.] ; Центр. держ. істор. арх. України, НАН України, Ін-т укр. археографії таджерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К. : [б. и.], 1998, с.382.
У 1757 році в місті, до якого увійшли Грецька та Міщанська слободи, було 149 господарств, з яких більшість — 133 господарства — належали вихідцям з українських територій (колишнім мешканцям Задніпровських сотень Миргородського полку належало 78 господарств, вихідцям «з Польщі» (Правобережної України) — 37, переселенцям із Запоріжжя — 9, з Гетьманщини — 8, зі Слобідської України — 1 господарство)ДІДИК С. С. НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК (1753—1764 рр.): дис. я. канд. іст. наук: 07.00.01 / Дідик Сергій Сергійович ; Запорізький національний ун-т. Запоріжжя, 2009. С.152. Опис Нової Сербії та Слобідського козацького полку 1764 року підтвердив, що українців була переважна більшість (65,37 %)Кабузан В. М. Заселение Новороссии в XVII—XIX в. (Екатеринославская и Херсонская губернии в 1719—1858 гг.). — М., 1976, с.257. Назва Єлисавет хоч і не була затверджена офіційно, починає вживатись з кінця 50-х, початку 60-х рр. 18 ст. в офіційних документах Російської імперії. Зокрема в рапорті Катерині II про знищення Запорізької Січі, серб генерал Текелій пише: «Після прибуття мого до корпусу, застав онний у марші не дійшли до Єлисавета, на час зборів його до онного міста…»Записки Одесскаго общества исторіи и древностей. Том 3, Донесеніе генералъ-поручика Текелія, Гавріилъ, Одесса, 1853, с.587. Після знищення Запорізької Січі та впровадження назви Єлисаветград у 1775 році, все ще паралельно в офіційних документах продовжує вживатись назва Єлисавет. Після офіційного затвердження назви Єлисаветград у 1784 році назва Єлисавет починає виходити з офіційного обігу.
Не обійшла назву Єлисавет і народна творчість. «Ой з-під города, з-під Єлисавета сизі орли відлітали» — співається в пісні, яка описує події 1757 рокуПосунько О. М. «Такова Россия для бродяг…» (взаємовідносини запорозького козацтва з сербськими колоністами у середині XVIII ст. у контексті урядової політики) Січеславський альманах: Збірник наукових праць з історії українського козацтва/ Національна Академія наук України, Інститут історії. — Дніпропетровськ: Вид-во НГУ, 2005. — Вип.1. с. 156. В різних варіантах пісні згадуються різні назви — Єлисавет, Ялисавет, Лисавет, Лизавет.
Помилково вважається, що назва Єлисавет — це спрощена назва Єлисаветград за аналогією Санкт-Петербург → Пітер. Назва Пітер почала широко вживатись лише через 100 років після появи назви Санкт-Петербург та через 50 років після появи назви Єлисавет. Назва Єлисаветград з'явилась у 1775 році, тобто через 20 років після появи назви Єлисавет. В 1787-88 рр. (тобто через 3 роки впровадження офіційної назви Єлисаветград) у листуванні Катерини з Потьомкіним назва Єлисавет вживається 31 раз, Єлисаветград — 6 разів, Пітер — жодного (лише Санкт-Петербург або Пітербург)Екатерина II и Г. А. Потемкин. Личная переписка (1769—1791) Издание подготовил B.C. Лопатин М., «Наука» 1997 .
З появою місцевої української громади, кістяк якої складали: Опанас Михалевич, Євген Чикаленко, брати Тобілевичі (Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський), члени гуртка ідентифікували себе не лише мовою, а й вживанням української назви містаН.Бракер. Микола Федорович Федоровський. Перший український діяч м. Єлисавету. Опубліковано: За сто літ. Матеріяли з громадського і літературного життя України XIX і початків XX століття / Під ред. М. Грушевського. — К.: Держвидав України, 1928. — Кн. 3. — с. 46-49 . Характерною ознакою є те, що серед спогадів, листування, інших документальних джерел, які залишили за собою ті мешканці Єлисаветграда, що не вважали себе українцями (Олександр Пашутін — міський голова, який найдовше (27 років) обіймав цю посаду, Андрій Достоєвський — архітектор, рідний брат відомого письменника, Афанасій Фет — російський поет-лірик, Дон-Амінадо — поет та письменник, представник єврейської спільноти та ін.), відсутнє згадування назви Єлисавет. Цей факт підтверджує, що назва Єлисавет вважалась винятково українською.
З утворенням Української Народної Республіки все активніше використовується назва ЄлисаветВід Єлисаветграда до Кіровограда, Лариса Пасічник, Газета «Вечірня газета», 28 грудня 2012 р., № 1 (1293), ст.12 . У 1918 році назва Єлисавет була офіційно затверджена Малою радою УНР Законом про поділ України на землі від 6 березня 1918 року. Нова назва починає витісняти з документообігу назву Єлисаветград, вживається в офіційних документах, на печатках, у пресіЗа часів Грушевського і Винниченка наше місто називалося Єлисавет. Завірено круголою печаткою. — Володимир Босько — газета «Народне слово», № 126, — 1992 р..
У радянський період назва Єлисавет продовжує вживатись. Особливо популярною назва стала в період постійних перейменувань (Єлизаветград—Зінов'євськ—Кірове—Кіровоград).
У післявоєнний період через різку зміну складу населення назва Єлисавет перестала вживатись.
В історіографічній традиції роком виникнення назви Єлисаветград вважається 1775 рік. Назва не була затверджена офіційно, але можна констатувати, що нова назва починає вживатися в офіційних документах після ліквідації Запорізької Січі. Саме тоді Катерина II починає замінювати козацькі топоніми імперськими.
Паралельно з наявною назвою Єлисавет в офіційних документах фіксуються дві нові: Єлисаветград та Єлисаветоград (два корені з'єднує літера «о»)Пашутин А. Н. Исторический очерк г. Елисаветграда / А. Н. Пашутин. — Елисаветград: Лито-типография Кр. Шполинских, 1897. — с.262. Імовірно, що назва Єлисаветоград мала увіковічнити жіноче ім'я Єлисавета. Однак ця назва не прижилась. Прижилась Єлисаветград (без літери «о»), яка є похідною від назви Єлисавет, оскільки вона була більш звичною для мешканців та інших людей, які мали відношення до міста.
За версією кропивницького краєзнавця Костянтина Шляхового назва Єлисаветград виникла природним шляхом як синонім до вислову «Фортеця святої Єлисавети». Корінь «-град» має походження від старослов'янського (градъ) із загальним первісним значенням «обгороджене місце».