Історія преси в Україні Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (chevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
Українська преса на теренах Російської імперії у ХІХ ст.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка 1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала всі можливості протистояти тискові, який всіляко інспірував пом. попечителя Київ. навчального округу, голова Київської археографічної комісії М.Юзефович. Останній добре розумів небезпеку для царизму українського національно-культурного руху, що міг спиратися на легальну газету. Наступного року був підписаний Емський акт 1876 (його іноді називають «законом Юзефовича»), який доповнював Валуєвський циркуляр. Емський акт забороняв привозити українські видання з-за кордону, друкувати українською мовою в Рос. імперії наукові, літературні (окрім белетристики) та ін. твори (заборонено було друкування навіть нот з українським текстом), вживати український правопис.
Через утиски української преси, що чинилися в Рос. імперії, центром української національної журналістики та літератури стає Галичина.
Українська преса на Галичині у ХІХ ст.
У Західній Україні в 1-й половині 19 ст., за імператорів Франца I та Фердинанда I Габсбургів, власті всіляко стримували розвиток національної української преси. Так, 1834 «Руській трійці» не вдалося розпочати випуск альманаху «Зоря», через заборону цензури альманах «Русалка Дністровая» був видрукуваний лише 1837 в м. Будапешт (нині столиця Угорщини). 1846–47 у Відні брати І.Головацький та Я.Головацький видали 2 випуски альманаху «Вінок русинам на обжинки». Однак домогтися більшого за тогочасних умов не вдалося; тільки після того, як була проголошена перша австрійська конституція (15 берез. 1848; див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), українці змогли заснувати Головну руську раду та її друкований орган — «Зорю Галицьку». Це був перший україномовний тижневик. Його наклад складав близько 4 тис. примірників. Тижневик уже в своєму першому номері (15 травня 1848) проголосив, що українці Австрійської імперії є складовою українського народу.
Під впливом поляків спольщені українці на противагу Головній руській раді у Львові створили політичне товариство «Собор руський», органом якого стала газета «Dnewnyk Ruskij» («Дневник руський»; ред. — І.Вагилевич), що друкувалася в двох виданнях: одне — латиницею і друге — кирилицею. І.Вагилевичу вдалося створити досить професійне інформаційне видання, однак низка його власних статей відверто проукраїнського спрямування викликала в польської громади роздратування, й на 9-му числі видання було анульовано. «Зоря Галицька» проіснувала довше, ніж «Дневник руський», проте в період, що настав після революції 1848–49 (див. Революції 1848—1849 в Європі), потрапила до рук москвофілів (див. Москвофільство), які з 1851 видавали її «язичієм». 1854 газета знову, за ред. М.Савчинського, почала виходити українською мовою, але відновити свої попередні позиції вже не змогла й тому 1857 припинила свою діяльність.
Мали свої видання і просвітні товариства. Зокрема, Галицько-руська матиця (не регулярно) видавала «Науковий збірник» (1864–68) та «Літературний збірник» (1869–74). Товариство «Руський інститут Народний дім у Львові» (див. Народний дім) мало видання «Наука» і «Русская рада», вони редагувалися розпорядником товариства І.Наумовичем і субсидіювалися царським урядом. Друкувався також фінансований з Росії та з Києва (6000 казенних гульденів австрійських річно за вказівкою М.Юзефовича, по 500 австрійських гульденів річно від російського міністерства народної освіти та від Київського відділу Московського слов'янського комітету — з 1877 — Київське слов'янське благодійне товариство) півтижневик (потім він виходив тричі на тиждень) «Слово» (1861–87), редагований Б.Дідицьким. Видання «Учитель», редаговане М.Клемертовичем, мало додаток для дітей «Ластівка» (1861–81).
Органом всеукраїнського єднання, що продовжував справу «Основи», тривалий час був літературно-науковий і політичний журнал «Правда» (припинив друкуватися 1898). Журнал став трибуною для О.Кониського, П.Куліша, Марка Вовчка, О.Стороженка, М.Старицького, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, М.Подолинського, О.Партицького, В.Навроцького, Ф.Заревича, В.Шашкевича, І.Нечуй-Левицького, М.Драгоманова, С.Рудницького, В.Мова-Лиманського. Відстоював спочатку народовську ідеологію (див. Народовці), а з 1886 — політику товариства Народна рада, пізніше — Української трудової партії, від 1925 — Українського національно-демократичного об'єднання. Ін. народовське вид. — газ. «Діло», час від часу змінюючи назву, проіснувало до початку Другої світової війни. Значний вплив на селян мала газ. «Свобода» (Львів, 1897—1939). У Чернівцях виходила газ. «Буковина» (1885—1918), в Ужгороді — «Наука» (1897—1914; спочатку це видання мало москвофільські тенденції, але згодом що далі більше почало від них відходити).
Першим літ. журналом у Зх. Україні стала «Зоря» (1880–97). Попервах вона не відмежовувалася від москвофільства, але з часом посилила контакти з загальноукр. літ. силами і 1885 стала органом Літературного товариства імені Шевченка (з 1893 — НТШ), перетворившись на всеукраїнський літературний журнал. Тут друкувалися І.Франко, М.Грушевський, М.Коцюбинський, Н.Кобринська, О.Кобилянська, А.Кримський, В.Щурат, І.Нечуй-Левицький, К.Студинський та ін. Журнал мав передплатників як на західних, так і на східних українських землях (у підросійській Україні їх було понад 400). Заборона царського уряду ввозити на підвладні йому території україномовні видання боляче вдарила по фінансовому стану «Зорі». НТШ змушене було реформувати журнал, надати йому ширшого характеру й змінити назву на «Літературно-науковий вістник». До редакційного комітету нового видання увійшли М.Грушевський (гол. ред.), О.Борковський, О.Маковей та І.Франко.
Величезний за своїм значенням внесок у наукове життя України зробили «Записки Наукового товариства імені Шевченка», вони почали виходити у Львові 1892.
Від 1890-х рр. у Західній Україні оформлюються політичні партії, більшість з яких засновують власні друковані органи. Значний вплив на політичні українські видання справив М.Драгоманов. Свою журналістську діяльність він спрямував передусім проти москвофільства, що буйним цвітом розквітало на західних українських землях. Результатом полеміки М.Драгоманова з молоддю, яка згуртувалася навколо «Академічного кружка», що перебував під впливом ідеології москвофілів і мав свій друкований орган — ж. «Друг» (1874–77), стало те, що українська молодь рішуче почала відходити від москвофільства. 1877 припинився випуск ж. «Друг», водночас з'явилася власне українська радикальна і соціалістична преса, зокрема ж. «Громадський друг» (1878), а після його конфіскації — збірники «Дзвін» (1878) і «Молот» (1879), що, втім, також були конфісковані.
Через обмеження вільного друку в Галичині М.Драгоманов організовує випуск у Женеві (Швейцарія) зб. «Громада» (1878–82 було опубліковано 5 т.), який ознайомлював українців з передовими західноєвропейськими ліберальними та соціал-демократичними теоріями.
Українська преса в Російській імперії на зламі ХІХ - ХХ ст.