Зі́рне (також Зорно) — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 2546 осібhttps://rada.info/upload/users_files/04387823/30d95d11d3a380a0108cfca0dbc4a231.doc. Раніше було центром Зірнянської сільської ради.
Промисловий (спиртовий та торфобрикетний заводи) та культурний (будинок культури, бібліотека) центр.
Великий дендропарк — Зірненський парк. В селі є середня школа (426 учнів), та 5 закладів громадського харчування (серед них «Берізка», «Родина», «Мрія», «Чарівниця», та «Любисток».
Історія
З XIX століття до 1939 року Історія населеного пункту Зірне починається в другій половині XIX століття. Саме тоді у спадок від одного з найбільших землевласників Волині Михайла Коржанівського переходять навколишні землі до Михайла Малинського, що був одружений з його близькою родичкою. На території Березнівського району Малинський володів 18 тисячами десятин лісу і 700 десятинами орної землі. В 70-х роках XIX століття неподалік від Березного Михайло закладає новий маєток. Його назву пов'язують з іменем сина Зурена, що загинув в молодому віці. Ця назва закріпилося за новим маєтком, а потім й за населеним пунктом, який було перейменоване на Зірне. Місцевість була вибрана не дуже вдало — близьке болото в урочищі Гало, знижені, перезволожені. Поступово було зведено будівлі для обслуги, управителя палацу Малинських, електростанція, генератор якої приводила в рух парова машина, господарський двір для худоби, склад для насіннєвого зерна, конюшня. Для забезпечення маєтку водою, споруджується водонапірна вежа, яка збереглася і працює донині. Окрасою маєтку стала прекрасна будівля триповерхового палацу з пробкового дерева, що був зведений у стилі модерн. Місцеві жителі дивувалися красі палацу — інтер'єри його 44 кімнат були вишукано оздоблені дзеркалами, кришталевими люстрами, паркетною підлогою на свинцевій основі, кахельними грубками, для опалення, на вікнах висіли важкі гардини, всюди висіли картини. Перекази доносять деякі подробиці цього будівництва — матеріали возили з-за кордону, тисячі селян вимощували возами болотисту місцевість, осушували за допомогою вручну проритих каналів. Залишки їх ще й зараз подекуди збереглися в селі. Малинський для осушення земель його маєтку запросив так звану «Західну експедицію з осушення боліт», якою керував відомий геолог І. І. Жилінський. З 1874 по 1897 роки експедиція працювала на території Прип'ятського Полісся. У складі експедиції працювали відомі вчені - ґрунтознавці О. П. Карпінський, В. В. Докучаєв, О. І. Волков, Г. І. Танфільєв, що вели ґрунтознавчі і геоботанічні наукові дослідження.
В кінці XIX століття біля мастку закладається прекрасний парк площею 17 га. Керував спорудженням парку садівник Вольський. Парк був спланований зі смаком, наймані робітники висадили біля сотні порід дерев, деякі привезено з-за кордону, розбиті доріжки, що освітлювались карбідними ліхтарями, викопано три ставки, у яких розводили рибу, прогулювались на човнах, відпочивали в літній альтанці на острівку, насипаному посеред найбільшого ставка біля палацу. Неподалік ставка знаходився звіринець, подалі невелика художня майстерня, де любив працювати нащадок Михайла Малинського Емануель. З західної сторони парк обнесений був цегляною огорожею з воротами зі сторони Березного і хвірткою до господарського двору. Решта парку обгороджена дощатим парканом. В'їзд і сам парк охороняла неозброєна охорона. І до сьогодні збереглися віковічні ялини, сосна Веймутова. модрини, кедри, навесні повсюди цвіте жасмин. Особливо багато в парку кленів, які багряно горять щоосені своїм листям, встеляючи стару бруковану алею і навіюють легенду про палке кохання молодої пари Малинських: Емануеля та Анни. Молода дружина попросила у дарунок…. осінь. Справжнє кохання творить дива і незабаром почалося будівництво зеленої казки. Так справжнє кохання створило це зелене диво, що вже більше ста років милує своєю красою у всі пори року.
В 1905 році з Березно переноситься невелика ґуральня, яка працювала сезонно 2-3 місяці на власній сировині. В основному використовували для виробництва спирту-сирцю картоплю і ячмінь для солоду. Готову продукцію відправляли на станцію Малинськ, Поліської залізниці, у бочках кіньми, а звідти до Львова. Працювало 5-6 робітників під керівництвом ґураля поляка Гедза. Потужність ґуральні в 1907 році склала 26 000 відер за ціною 25000 рублів. Виробництво щороку збільшувалось і вже в 1915 році працювало 44 робітники. Ґуральня мала парову машину французького виробництва, яка працювала на дровах, а потім і на місцевому торфі. Фільварок Малинський розташував на найкращих в околицях землях. На 14 жовтня 1924 року у володіннях Малинського в Зурному було 302 десятини орної землі і 32 постійні робітники. Для них в маєтку побудували 6 робітничих бараків на 4 сім'ї кожний, один з них був двоповерховий. Господарський двір і 199 десятин землі розташовувались в урочищі Чорнило. Обслуговувало його 8 робітників з управляючим Лясотою. Малинський після смерті своєї дружини рідко став з'являтися в своєму родовому мастку. Весь свій час, проводив за кордоном. До 1920-х років управителем маєтку був Міхал Ястжембовський. а потім Береювський. Контора управителя разом з бухгалтерією і касою переїжджає з середини 1920-х років в Зірне. Для сезонних робіт наймались постійно жителі навколишніх сіл і хуторів: Білки, Чорнила. Занакоту, Полиці, Чагарів. Постійно працюючі робітники отримували крім платні безкоштовно дрова, без оплати проживали в квартирах, випасали свою худобу разом з панською, могли отримати після одруження дерево на будівництво і землі до 5 десятин безкоштовно. При маєтку працювали ковалі, шорники, стельмахи. Кузня була неподалік ґуральні, ковалями були Юзеф Жилінський та Євген Кржицький. Фільварок мав два фруктові сади — менший в Зірному і 25 гектарний в Чорнилі, оранжерею, де цілий рік вирощували квіти, сад та ягідник. З 1925 року для потреб польської армії почали вирощувати коней. Це була вигідна справа — бойовий кінь коштував 1000—1200 злотих, коли робочий тільки 80-120. За рік продавали 5-8 скакунів на аукціонах в Луцьку. Цим займався Володимир Дзендзеловський. Після Ризького миру березня 1921 року наші землі відійшли до Речі Посполитої. На території Березнівського району була побудована потужна залізобетонна лінія оборони по Случі і далі по Горині. В маєтку до 1939 року стояв ескадрон Польської охорони пограничної, звідки вони виходили на бойове чергування кордону.
Період 1939—1941 рр. 17 вересня 1939 р. принесло нашому краю зміну влади. 4 грудня 1939 року створена Рівненська область, а територія нинішнього Березні вського району ввійшла до Костопільського. Рішенням Костопільської повітової ради депутатів трудящих у пана Малинського було націоналізовано електростанцію, водокачку, спиртзавод, а також всі поміщицькі землі та ліси: за даними Рівненського обласного державного архіву 7б0 га. На землях маєтку в 1940 році створено колгосп їм. 17 вересня, який очолив Євтушок Сильвестр Миронович. Тоді ж створено МТС, директором якої був Кончаков.
Село в часи Другої світової війни Окупація нашого села відбулася 6 липня 1941 року. Німці не спішили ліквідовувати такий «винахід» Сталіна як колгоспи. Вони були зручною формою викачування ресурсів як для радянської влади, так і для німецького режиму. На землях маєтку Малинського було створене одне з трьох в районі німецьке державне господарство, управляючим якого був виходець із Дубного. З навколишніх хуторів окупанти зібрали худобу і розмістили в панському корівнику (нинішній зерносклад). Доглядали худобу жителі, які на той час проживали в Зірному в робітничих квартирах. Постійних робітників було чоловік 7-10. Також німці за допомогою примусових робітників, яких на роботу визначав староста з кожного господарства, засівали колишні панські поля, в основному житом і вівсом. В районі вулиці Висоцького розмішувався город, завідувачем якого був Тихон Никитюк. Влітку 1942 року на роботі в городі німці використовували з березнівського гетто євреїв, аж до їхнього розстрілу в серпні 1942 року. В розпорядженні господарства було 2 трактори, один із них залишився від попередньої МТС, його не встигли евакуювати і покинули в районі села Теклівка. В період окупації для потреб Вермахту працював і спиртзавод. В грудні 1942 р. на господарство здійснили напад партизани. Вони побили охорону господарського двору, забрали їх із собою і вивезли всю худобу. Також вивезли із спиртзаводу спирт.
В 1942 році почався набір молоді на роботу в Німеччину. Бували сутички із поляками. В справжню різанину вилилось українсько-польське протистояння в роки війни. Польські і українські народи стали заручниками, як гітлерівської політики, так і польської. Німці, проводячи свої акції проти бандерівців, завжди використовували польських поліцаїв. З метою роздмухати українсько-польську ворожнечу, вся допоміжна поліція Березного, у кількості 200 чоловік, була виключно з місцевих поляків. В польській колонії Липники діяв загін самооборони. Виходило, що українців на своїй землі вбивали поляки. Другою причиною стали політичні цілі поляків — вони розглядали наші землі, як частину Речі Посполитої і розгорнули масовий національно-визвольний рух. У відповідь бандерівці без розбору вбивали місцевих поляків, які жили в колонії Липники і в навколишніх хуторах. Робили їх німці разом з польськими поліціянтами. В січні 1943 року запалали хати українців. Біля хутора Чорнило були спалені господарства членів організації братів Тодоха. Неподалік спалили Хотинців (вуличне). 5 лютого запалав Занакот. Вершиною українсько-польського протистояння стало знищення польської колонії Липники. 25 березня 1943 році вночі колонія була оточена військами УПА і спалена, а жителів було вбито. З'являлися на хуторі Занакот і ковпаківці. Під час свого перебування в районі вони влітку 1943 року зробили засідку в селі Яблуне і перебили німецький обоз разом з українцями-їздовими. В урочищі «Дражня» пограбували продовольчий склад УПА, а в Занакоті реквізували коней. Повторно червоні партизани з'явилися в селі 8 січня 1944 р. За цегляним парканом парку, польська поліція влаштувала засідку і зустріла радянських партизан шквальним вогнем. З боку останніх було дуже багато вбитих, але це був їх останній бій. Внаслідок проведення Житомирсько-Бердичівської операції військами 181-ї стрілецької і 121-ї гвардійської стрілецької дивізії, командуючі генерали О. А. Сараєв і Л. Д. Червоній спільно з партизанськими з'єднаннями І. І. Шитова та С. Ф. Малікова відвоювали Березне, а разом і Зірне від нацистських окупантів. Повернення Червоної Армії не принесло миру і спокою. Бандерівський рух не склав зброї, а повернув її проти окупаційної радянської влади і її політики. Кривава різанина і вбивства розпочалися з новою силою. Матеріальні збитки від німецького панування склали 200000 крб., повністю спалено хутір Чорнило, руїни села Зірне становили 10 % , 80 чоловік вивезено до Німеччини, 8 чоловік загинуло в бою, 4 — померло від ран, 4 - пропали безвісти. Вже в 1944 році була проведена масова, майже суцільна мобілізація в ряди Червоної Армії, а тих, що ухилилися всілякими способами, потім залучили до примусової відбудови і роботи в народному господарстві.
Інфраструктура На початку квітня 2019 року в селі було відкрито другу в області амбулаторію за програмою “Доступна медицина”.
Населення За переписом населення 2001 року в селі . Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська251899,25%російська180,71%вірменська10,04%Усього2537100%
Відомі люди Андрушко Людмила Миколаївна — український мистецтвознавець. Пашинський Сергій Володимирович — український політик. Народний депутат України чотирьох скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Романюк Віктор Миколайович — народний депутат України VIII-го скликання, український громадський та політичний діяч. Член МДО «Депутатський контроль».