6-й армійський корпус () — загальновійськове оперативне з'єднання (армійський корпус) Російської імператорської армії. Сформоване 19 лютого 1877 року з 4-ї, 6-ї, 10-ї піхотних дивізій і 6-ї кавалерійської дивізії. Навесні та влітку 1917 року було «українізовано» й переформовано на 2-й Січовий Запорізький корпус.

Історія

VI-й корпус у битвах у Східній Пруссії та Польщі в 1914—1915 рр. До 12/25 серпня 1914 року, завдяки необдуманим директивам Головнокомандувача військ Північно-Західного фронту й діям генерала Самсонова, замість зосередження, 2-га російська армія була розведена «віялом» на фронті в 120 верст у дні вирішальної битви (Битва під Танненбергом) з 8-ю німецькою армією.

Німецька 8-а армія підводилася до поля битви у двох групах: південна силою 8 з половиною піхотних дивізій прямувала для удару в лівий фланг і тил армії Самсонова, північна 4 з половиною піхотних дивізій прямувала на Бішофсбург для нанесення окремої поразки ізольованому VI російському корпусуН. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 501, 529.

Бій розчленовувався на низку ізольованих корпусних боїв. 12/25 серпня VI російський корпус отримав зміну директиви, викликане дозволом Головнокомандувача наступати головними силами не на фронт Зеєбург — Растенбурґ, а на фронт Остерод — Алленштайн. Згідно з новою директивою, на VI російський корпус покладалося завдання, залишаючись у Бішофсбурга, забезпечити правий фланг 2-ї російської армії в районі між Алленштайном та головними Мазурськими озерами. Правіше йшла 4-та кавалерійська дивізія з метою розвідки у смузі Зеєбург-РастенбургН. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 525. Внаслідок кінної розвідки командир корпусу отримав відомості про присутність великих сил ворога у Лаутерна — Зебурга. У рамках поставленого корпусу завдання Благовіщенський вирішує пересунути 16-ту піхотну дивізію до Алленштайна. Вранці 13/26 серпня дивізія розпочала рух до Алленштайна. Тим часом, «з боку Лаутерна почався наступ супротивника». 4-та піхотна дивізія «втягнулася у бій і швидко витратила свої резерви». Нечисленна російська артилерія відмовилася від боротьби з батареями супротивника. Російські полки, героїчно опираючись, зазнавали величезних втрат від ворожого артилерійського вогню. О 1 годині дня командир VI корпусу наказує 16-й піхотної дивізії повернутися до Бішофсбургу для надання допомоги 4-й піхотній дивізії. Один полк був спрямований до Бішофсбургу, а решті сил було наказано рушити на захід для завдання флангового удару. Проте, забракло часу: 4-та піхотна дивізія охоплена з трьох сторін, почала відхід до Ортельсбургу. Безладний відступ 4-ї піхотної дивізії прикрили частини 16-ї піхотної та 4-ї кавалерійської дивізій.

У бою у Бішофсбурга 4-та піхотна дивізія, що була у складі 12,5 батальйонів, 5-ти польових та 2-мортирних батарей втратила 73 офіцери, 5283 нижні чини, 2 батареї та 18 кулеметів… втрати досягали 50%Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 527 .

Вранці 14/27 серпня 16-та піхотна дивізія розпочала відступ від Бішофсбурга у напрямку на Менсгут. Близько 4 години дня її ар'єргард вплутався в бій з авангардом противника на північ від Менсгута. Поступово «розгорнулися і вступили в бій також головні сили 16 піхотної дивізії». Противник змушений був припинити наступ. Вночі 15/28 серпня «дивізія пройшла повз палаючого Ортельсбурга і розташувалася на схід від нього». Центральні корпуси армії генерала Самсонова перебували біля Алленштейна та на захід. Військовий історик Головін Н. у своїх дослідженнях зазначає, що «за таких умов для 16-ї піхотної дивізії був лише один шлях: дорога на Пассенхайм для того, щоб, захищаючи дефіле, що знаходяться там між озерами, не допустити ворожий корпус вийти в тил головним силам армії Самсонова». 16-а піхотна дивізія мала зайняти або Пассенхайм, або Єдвабно або Вілленберг. Однак цього не було зроблено ні в ніч на 16/29 серпня, ні вдень 16/29 серпня. Командир дивізії та його штаб не прийняли самостійне рішення, що відповідає складовій обстановки і разом зі своєю дивізією «пасивно» відступали слідом «за 4-ю піхотною дивізією, що пішла на південь і корпусним начальством».

Відхід на південь цілком боєздатної 16 піхотної дивізії не можна не вважати "найбільшою стратегічною помилкою командира корпусу і начальника дивізії", що призвела до катастрофічних для центральних корпусів 2-ї армії наслідківН. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 528 .

До 17/30 серпня штаб фронту не вживає жодних заходів «для того, щоб взяти до рук управління фланговими корпусами» 2-ї російської армії. Об 11-й годині ранку 17/30 серпня було отримано наказ зі штабу фронту про необхідність зосередження VI корпусу у Вілленберга, 4-ї кавалерійської дивізії рушити на Пассенхайм з метою забезпечити правий фланг і тил центральних корпусів армії Самсонова. Надвечір VI корпус просунувся на 15 верст у напрямку Ліповець. 4-та кавалерійська дивізія знову наблизилася до Грамена. 17/30 серпня стався полон деяких частин XIII корпусу. У ніч на 18/31 серпня Жилінський наказує VI корпусу відступити на Мишковець і далі на ОстроленкуН. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г. - 688 с.,(Белая Россия), стр. 585. Головін Н. писав, що продовження руху корпусу на Вілленберг врятувало б частини 36-ї піхотної дивізії під командуванням (майже 11 000). Однак, воля Головнокомандувача військ Північно-Західного фронту генерала Жилінського «не зуміла виявити навіть невелику наполегливість, щоб урятувати залишки тих героїв, яких так безрозсудно гнала в авантюру»Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 586.

Для порятунку центральних корпусів 2-ї армії зовсім не потрібно форсованих рухів протягом сотень верст у стратегічну пастку лівофлангових корпусів армії Ренненкампфа, а потрібна лише елементарна стратегічна грамотність верхів VI корпусуН. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 546 .

З 12 жовтня 1914 року корпус входив до складу 1-ї армії під командуванням генерала від кавалерії П. К. Ренненкампфа. Виконував завдання щодо прикриття правого флангу та тилу армії, що діяла на захід від Вісли. 4 листопада брав участь у наступі на Рацьонж, Серпць й Рипін.

15 листопада корпус почав наступ на містечка Собота і Бєляви, потіснив частини німецької 1-ї піхотної дивізії, перейшов р.Мрогу і закріпився на нових позиціях.

До 6 грудня після важких боїв чисельність корпусу впала до 17 тис. осіб (40% від штатної чисельності та 58% від чисельності на 1 листопада).

У середині грудня корпус зайняв 15-км ділянку фронту біля злиття річок Бзура та Равка. У боях у цьому районі його війська зазнали з боку німців атаки з використанням хімічної зброї. С. 117, 118..

7 січня 1915 року корпус було передано в 2-гу армію (командувач генерал від інфантерії ). У другій половині січня 1915 року корпус зіграв провідну роль у відбитті демонстративного наступу 11-ї німецької армії в районі Боржимів - Воля Шидловська, але його втрати у цій битві склали до 40 000 осіб.Олейников А. В. В. Бекман: «Летнее преследование 1915 года было для германских частей временем наиболее тяжелых потерь за всю войну». Боевые потери русской, германской и австро-венгерской армий в кампании 1915 года на Русском театре Первой мировой войны. // Военно-исторический журнал. — 2011. — № 11. — С.3.

З червня 1915 року передано до складу 11-ї армії (командувач генерал від інфантерії Д. Г. Щербачов) Південно-Західний фронт. Був перекинутий до Галичини, де взяв участь в ударі у фланг німецьких частин генерал-полковника А. фон Макензена, що наступали. У цих боях російські війська завдали поразки двом корпусам ворога, взявши 13 тис. полонених, захопивши 6 артилерійських гармат та понад 40 кулеметів. Із 3 червня корпус перейшов до оборони.

Корпус — учасник Таневської битви 18 — 25 червня 1915 р. і Люблінсько-Холмської битви 9 — 22 липня 1915 р.

Восени 1915 року 6-й армійський корпус взяв участь у наступальній операції південних армій Південно-Західного фронту на р. Серет. На початок листопада спільно з було взято в полон понад 10 тис. полонених.

Структура До початку Першої світової війни входив до складу Варшавської військової округи. Склад на 18.07.14 4-та піхотна дивізія 1-ша бригада

2-га бригада

4-та артиллерийская бригада

1-ша бригада

2-га бригада

Казанський 64-й піхотний полк 16-та артиллерийская бригада

(від 16 листопада 1914 — початок 1915)

4-та кавалерійська дивізія 1-ша бригада

4-й уланський Харківський полк 2-га бригада 4-й гусарський Маріупільський полк

4-й кінно-артилерійський дивізіон 6-й мортирно-артилерійський дивізіон 10-й саперний батальйон 1-й обозний батальйон

Командування Командувачі корпусу 19.02.1877 — 04.03.1877 — генерал-лейтенант барон 04.03.1877 — 16.04.1878 — генерал-лейтенант барон Меллер-Закомельський Микола Іванович 16.04.1878 — 21.10.1883 — генерал-лейтенант Рооп Христофор Христофорович 04.11.1883 — 09.04.1889 — генерал-лейтенант 28.05.1889 — 03.05.1900 — генерал-лейтенант (с 30.08.1894 генерал від кавалерії) 03.05.1900 — 07.12.1901 — генерал-лейтенант (с 06.12.1900 генерал від інфантерії) 07.12.1901 — 22.06.1902 — генерал-лейтенант 27.06.1902 — 03.09.1904 — генерал-лейтенант Шепелєв Микола Олександрович 03.09.1904 — 25.04.1905 — генерал-лейтенант 21.05.1905 — 18.03.1906 — генерал-лейтенант Грибський Костянтин Миколайович 18.03.1906 — 05.12.1909 — генерал-лейтенант (з 06.12.1908 генерал від артилерії) 05.12.1909 — 03.06.1910 — генерал від інфантерії 03.06.1910 — 01.09.1912 — генерал-лейтенант Шванк Леопольд Олександрович 01.09.1912 — 26.08.1914 — генерал-лейтенант (з 06.12.1912 генерал від інфантерії) 30.08.1914 — 09.11.1914 — генерал-лейтенант Балуєв Петро Семенович 09.11.1914 — 06.12.1915 — генерал-лейтенант Гурко Василь Йосипович 02.03.1916 — 15.04.1917 — генерал-лейтенант Гутор Олексій Євгенович 15.04.1917 — 25.04.1917 — в. о. генерал-лейтенант Дмитрієв Август Олександрович 25.04.1917 — 09.09.1917 — генерал-лейтенант 09.09.1917 — хх.12.1917 — в. о. генерал-лейтенант

Начальники штабу корпусу 24.02.1877 — 27.04.1878 — полковник (з 06.11.1877 генерал-майор) ранее 01.06.1878 — после 01.10.1883 — генерал-майор Мосолов Микола Миколайович 03.12.1883 — 02.08.1884 — генерал-майор 02.08.1884 — 22.02.1889 — генерал-майор до 01.05.1889 — 07.11.1889Помер на посаді. — генерал-майор 05.12.1889 — 28.10.1891 — генерал-майор 25.11.1891 — 25.02.1898 — генерал-майор 10.03.1898 — 17.11.1899 — генерал-майор Арцишевський Іван Ігнатович 20.11.1899 — 28.09.1904 — генерал-майор Шванк Леопольд Олександрович 22.10.1904 — 09.07.1910 — генерал-майор Балуєв Петро Семенович 09.07.1910 — 06.09.1914 — генерал-майор Некрашевич Георгій Михайлович 06.09.1914 — 16.11.1914 — генерал-майор Залеський Петро Іванович 16.11.1914 — 29.02.1916 — генерал-майор Алексєєв Михайло Павлович 29.02.1916 — 12.04.1917 — генерал-майор 30.04.1917 — 01.08.1917 — генерал-майор Трещенков Олександр Євгенович