Драко́н () — збірна назва, що об'єднує ряд вигаданих істот, переважно змієподібних, великих розмірів, часто з додаванням ознак інших тварин. Слово «дракон» використовується в найменуваннях деяких реальних видів хребетних, переважно рептилій і риб. Образ дракона поширений в міфах і легендах, знайшов широке поширення в фентезі, а також використовується в окультизмі та містиці.
Міфи й легенди про драконів відомі практично всім народам світу. Характеристики драконів і ставлення до них у різних культурах відрізняються. В традиції країн Далекого Сходу дракони здебільшого зображуються із приязню, добрими, покровителями людей. Західній традиції властиве зображення драконів злими істотами.
Етимологія Слово «дракон» походить від латинського draco — «велика змія, дракон», куди потрапило з грецької як δράκων — змій, велика риба. Своєю чергою в грецькій утворене від аориста derkesthai — «ясно бачити», він праіндоєвропейського *derk- - «бачити». Можливо, це пов'язано з тим, що змії не моргають, коли перебувають насторожі. Хоча конкретні деталі вигляду драконів можуть різнитися, первісно під ними малися на увазі змієподібні чудовиська. Тільки в середньовіччі до образу драконів додалися ноги. За сучасності слово «дракон» має ширше значення, об'єднуючи різні види чудовиськ, хоча форма змії як основа істоти зберігається при додаванні частин інших тварин.
Серед слов'янських народів слово «дракон» з'явилося як запозичення з грецької біля XVI століття і вперше зустрічається в текстах Максима Грека. До того драконів у сучасному розумінні називали зміями або китами, якщо малися на увазі великі морські чудовиська. Остаточно слово «дракон» укріпилося в слов'янських мовах у XIX столітті, зокрема через зближення термінів і традицій місцевої геральдики із західною. Однак гербовий дракон часто паралельно називався змієм і надалі. Російський історик Юрій Арсеньєв розрізняв змія і дракона таким чином: змій — це істота з чотирма лапами, дракон — з двома.
Китайською істоти, що в європейській традиції відповідають драконам, звуться «лонґ» або «лун» (龍). Їхні зображення відомі ще з XVI століття до нашої ери, а назва, на думку деяких істориків, є ономатопеєю звуку грому.
Псевдонаукові дослідження пояснюють походження слова «дракон» від непідтвердженої слов'янської праформи «драк» — «бити».
Дракони в міфології
Дракон на Середньому Сході На Середньому Сході драконоподібні істоти з'явилися у ранніх міфах про створення світу, що датуються 2600—2000 роком до н. е. Перекази виникли разом з шумерською цивілізацією у Месопотамії (сучасний Ірак та Іран). Зокрема відомий семиголовий змій Лотан. У шумерських текстах містяться згадки про крилате чудовисько на ім'я Асаг, що час від часу вибирався з-під землі, проносячись над землею і поширюючи хвороби. З ран Асага, завданих богом Нінуртом, витікала солона вода, затоплюючи весь світ.
У вавилонському міфі про створення світу «Енума Еліш», драконоподібна богиня Тіамат займає важливе місце у створенні світу. Будучи початково океаном, що породив богів, Тіамат набула вигляду потвори зі щелепами крокодила, лапами ящірки, орлиними кігтями, тілом змії та рогами бика, коли її син Мардук повстав проти Тіамат. З її тіла Мардук створив землю, а життя утворилося з черева дракона.
Єгиптяни мали міф, у якому бог сонця Ра щоночі спускається під землю і перемагає там змія Апепа (Апофіс), втілення темряви, щоб настав новий день. Бог Серапіс часто зображався як «змій мудрості». Змієм або змієголовою людиною також уявлявся бог Нехебкау. У хеттів дракон Іллуянка зі своїм потомством виступав противником бога грози Ішкура і був подоланий тільки хитрощами.
Ранні зображення драконоподібних істот виявлено повсюди на Середньому Сході. Наприклад, у 600 році до н. е., цар Навуходоносор наказав вавилонському майстру створити барельєфи тварин на глазурованій цеглі Воріт Іштар. Серед левів та биків, на цеглі було зображено лускату істоту з довгими кінцівками, шиєю і зміїною головою, що звалася Сірруш. Подібна істота Мухшуш червоного кольору була символом бога Мардука.
В перській міфології згадується Ажі-Дахака — «Великий Змій», сподвижник бога зла Арімана, здатний керувати штормами і хворобами. З його ран замість крові виникали змії, скорпіони та інші отруйні істоти.
В перському епосі «Шах-наме» богатир Рустам вбиває дракона, який стереже джерело. Дракон цей має людські якості — вміє говорити та висловлювати свої думки. Під час двобою він навіть проголошує себе володарем пустеліThe Dragon in Medieval East Christian and Islamic Art: With a Foreword by Sara Kuehn ст.94. Інша розповідь цього ж епосу каже нам історію про короля Фарідуна, який обертається лютим драконом аби випробувати своїх синів та вирішити, хто з них буде його наступником. Наймолодший з трьох синів проявляє найбільшу розважливість та здобуває трон.
Дракон в античності
Згадки про драконів античності містяться в записах міфів та їх обробках, як «Іліаді» Гомера. Зображення цих істот зустрічаються на кераміці й мозаїках. Одним з найвідоміших є Тифон. У грецькій міфології, Зевс вбив своєю блискавкою Тифона, що мав сто голів. Тифоновий нащадок, дракон Ладон, що теж мав сто голів, охороняв чарівні яблука Гесперид. До драконів іноді зараховуються Химера і Єхидна.
Серед змієборців у грецькій міфології відомі: Аполон, який бився з Піфоном, що описувався як гігантська змія чи дракон; Геракл, у чиї 12 подвигів входило знищення драконів Ладона та Гідри; Персей, який вбив морське чудовисько, що було надіслане Посейдоном, щоб помститися за образу; Ясон, який вбив невсипущого дракона, що охороняв Золоте руно; Кадм, що згодом заснував Фіви, вбив дракона, що з його зубів він утворив населення міста.
Пліній описував дракона як реальну тварину, яка водиться у теплих східних країнах і погляду якої люди не можуть витерпіти, часто помираючи від нього.
Дракон у Біблії
У Старому Заповіті Слово «дракон» або «змій» багато разів зустрічається у Біблії та позначає як чудовиськ, так і біди та диявола. Так істота Левіафан згадується у Книзі пророка Ісаї: «У той день навідає Господь Своїм твердим, і дужим та сильним мечем левіятана, змія прудкого, і левіятана, змія звивкого, і дракона, що в морі, заб'є»Ісая 27:1-6, Біблія в пер. Івана Огієнка. Схожі згадки про морського Левіафана та про річкового Бегемота зустрічаються і в інших місцях Старого Заповіту.
У Старому Заповіті термінологія та зображення, що стосуються драконів, нагадують месопотамські міфи про створення світу. Єврейські адаптації цих давніх переказів містять у собі битву Бога з водяним драконом Хаосу у Книзі Псалмів та Книзі Йова; як і в месопотамських міфах, смерть чудовиська є необхідною для створення та виживання світу. У Книзі Даниїла описується істота з десятьма рогами на яких «очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі»Даниїл 7:1-28 — Українська Біблія. Переклад Огієнко.
У Новому Заповіті Дракони наявні і у Новому Заповіті. Об'явлення Івана Богослова містить 12 згадувань дракона. Серед них: описання «великого червоного дракона із сімома головами і десятьма рогами, і на головах його сім діадем»Одкровення Івана Богослова 12. Жінка і її немовля. Жінка зодягнена в сонце.;дракона, який готовий поглинути щойнонароджене немовля; війну на небі, де «Михаїл і Ангели його воювали супроти дракона, і дракон і ангели його воювали супроти них».
Також у Об'явленні Івана Богослова наявна чітка паралель між злом та драконом: «І повержено величезного дракона, старожитнього змія, названого дияволом та сатаною, що зводить світ, повержено на землю, і ангели його повержені з ним».
Китайський дракон
Дракони китайської міфології відрізняються від європейських довгим тілом без крил. Разом з тим вони здатні літати і однаково добре пересуваються як у воді, так і в повітрі. Часто дракони виступали повелителями вод, так кожна річка чи озеро мали свого дракона. Усіма ними правив Лун Ван, дракон східних морів. В трактаті «Пан Цао Кан Му» дракон описується як істота, що поєднує ознаки дев'яти тварин (9 — священне число), має голову верблюда, роги оленя, очі зайця, вуха корови, шию змії, тулуб морського змія, луску карпа, кігті яструба і лапи тигра. Біля пащі дракон має вуса і володіє голосом, подібним на звуки гонга. Оскільки вода була важлива для вирощування врожаю, від якого залежав достаток, дракони виступали і покровителями землеробства, що рятують людей від посух. Дракон був символом імператора. За легендами дракон втрачає пальці на лапах, віддаляючись від рідних земель, чим пояснювалися особливості зображення драконів у сусідніх держав.
Дракони зображалися на прапорах війська китайських імператорів, чим пояснюється злий образ дракона в сусідніх народів, з якими велися війни. За деякими дослідженнями через вплив тюркських народів уявлення про злих драконів проникли на Захід.
Інші східні та полінезійські дракони
Японські дракони На сторінках міфологічного літопису «Кодзікі», який є першим письмовим джерелом японської літератури, постає образ Прихованого Дракона (він уособлює Велике Начало). У хронікі також згадується Бог-Дракон Ущелин — Кураокаміно-камі та Бог-Дракон — Окаміно-камі (його доньки народили наступних богів).
Образ Морського Дракона з'являється у чарівних японських казках «Урасіма Торо» та «Два брати». Дракон цей уособлює добре начало та виконує функцію чарівного помічника.
В японській міфології дракон також інколи виконує негативну функцію — є ворогом головного героя. Такий дракон вперше появився в «Кодзікі», зокрема у розповіді про те, як бог Сусаноо-Но-Мікото перемагає дракона Ямата-Но-Орочі та рятує Чудесну Діву Із Інада — Кусінада-ХімеІвахненко, М. О. «Генезис образу дракона та його функції у японській чарівній казці.» Східний світ 3 (2007): ст.98.
Корейські дракони У корейській міфології є ряд водяних духів, які вважаються драконами. Йонґ або дракон живе в річках, струмочках, джерелах та колодязях, в морях та на небесах, де вони керують дощами.
У збірці легенд «Самгук Юса» є багато легенд про драконів під час періоду Трьох держав. Одна з них гласить нам про те, як будівництво королівського палацу припинили через появу дракона. Після завершення, палац назвали Гванґнйонґ-са, Храмом Жовтого Дракона.
Найважливішим корейським драконом вважається Йонґ-ванг (Дракон-Король). Його також називають Королем Моря, адже він править морськими глибинами та всім, що там знаходиться.
За японськими і корейськими легендами дракон, на противагу китайській версії, відрощує пальці, віддаляючись від Японії та Кореї відповідно. Тому дракони не бувають на Заході, інакше вони виростили б стільки пальців, що не змогли б рухатися.
Індуські дракони В індійській міфології існує різновид драконоподібних істот нагів, також зустрічаються велетенські і багатоголові змії. Наги, істоти зі зміїними хвостами нижче пояса, жили в підземному світі Патала та під водою, де зводили палаци і володіли величезними багатствами. Наги володіли мудрістю і таємними знаннями, могли набувати вигляду звичайних людей і жити серед них. Драконом зі зміїним тілом і багатьма головами уявлявся демон Врітра, який керував дощами, градом і туманом. Багатоголовим змієм зображався Шеша, символ нескінченності часу, який сяє в темряві під сімома пекельними світами.
Дракон у середньовічній Європі
Дракони Середньовіччя традиційно асоціюються з Британією, де подібні істоти згадувалися з дохристиянських часів. За переказами в монастирі Ландісфарну 793 року ченці бачили драконів, поява яких віщувала навалу язичників. В Лондоні 1222 року нібито спостерігали зграю драконів у небі, які викликали грозу і повінь. Дракони існували також у французьких легендах, здебільшого водяні, зокрема напів-риба, напів-змія Тараск. За народними віруваннями дракони могли набути вигляду золотого персня або чаші, щоб приманити людину і затягнути її під воду. Особливий різновид драконів, вуйвр, вважався у французів охоронцем підземних скарбів та вирізнявся сяючим каменем на лобі. Летючі змії кодрілли відомі з нижчої міфології центральній частин Франції.