122-мм корпусна гармата зразка 1931/1937 років (заводський індекс — А-19, індекс ГАУ — 52-П-471А) — радянська гармата періоду Другої світової війни. В основі цієї гармати була модернізована 122-мм гармата зразка 1931 року, при цьому ствол попередньої моделі 122-мм гармати накладався на лафет 152-мм гаубиці-гармати МЛ-20. Гармату серійно виробляли з 1939 по 1946 рік, активно і успішно використовували у Великій Вітчизняній війні, складаючи разом з МЛ-20 основу артилерії особливої потужності РВГК. Після закінчення війни ця артилерійська система довго перебувала на озброєнні Радянської армії і ряду інших країн, у кількох країнах вони використовуються і в даний час. На базі гармати були створені найпотужніші серійні танкові гармати Другої світової війниИ. Желтов, И. Павлов, М. Павлов, А. Сергеев. Танки ИС в боях. // «Танкомастер» — специальный выпуск, 2002 г..
Історія
Передумови та створення А-19 було прийнято на озброєння РСЧА у 1936 році. Гармата мала деякі вади, зумовлені здебільшого конструкцією лафета, зокрема:
не дуже вдала конструкція колісного ходу, що обмежує рухливість гармати; відсутність автоматичного відключення підресорювання (що знижувало швидкість переходу з похідного в бойове положення і назад); ненадійна і низька швидкість механізму підіймання; технологічна складність виробництва лафетаШирокорад А. Б. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Мн.: Харвест, 2000. — 1156 с..
Водночас, до кінця 1936 року на випробування вийшла нова 152-мм гаубиця-гармата МЛ-20, яка мала лафет більш сучасної конструкції. Виникла логічна ідея — накласти ствол 122-мм гармати на лафет 152-мм гаубиці-гармати, що робило обидві системи дуплексом, тобто двома гарматами, що використовують єдиний лафет, але різні ствольні групи. Застосування дуплексу замість індивідуального виготовлення артилерійських систем спростило та здешевило їх виробництво, відтак оптимізувало експлуатацію.
Роботи з модернізації гармати були проведені в конструкторському бюро (КБ) заводу № 172 (Пермський завод) під керівництвом відомого радянського конструктора-зброяра Ф. Ф. Петрова. Полігонні випробування нової гармати успішно пройшли у вересні — жовтні 1938 року, а 29 квітня 1939 року вона була прийнята на озброєння під офіційною назвою «122-мм корпусні гармата зраз. 1931—1937 р.». Цікаво, що індекс «А-19», що відноситься до попередньої модифікації, активно використовувався для позначення нової гармати.
Виробництво 122-мм гармати зразка 1931—1937 рр. до 1941 року виготовляв завод «Барикади» у місті Волгоград, у 1941—1946 роках — на заводі № 172 в Пермі, також в 1941 році замовлення на виготовлення гармат цього типу було дано новому заводу № 352 в Новочеркаську. На жаль, наявна статистика не розрізняє випуску модифікацій 122-мм корпусних гармат, орієнтовно кількість гармат зразка 1931—1937 рр. можна оцінити у 2450 шт. Всього ж за 1935—1946 роки було випущено 2926 шт. 122-мм гармат обох модифікацій, не рахуючи тих, що призначалися для установки на самохідні артилерійські установки і танки. Виробництво 122-мм гармат зраз. 1931—1937 р., шт.19391940194119421943194419451946256*469442385414160245206 * разом зі 122-мм гарматами зраз. 1931 р.
Післявоєнні розробки корпусного дуплексу За час серійного випуску конструкція гармати не зазнала значних змін. Від 1945—1946 років були розпочаті роботи по розробці нового дуплексу, призначеного для заміни А-19 і МЛ-20, якими займалися провідні артилерійські конструкторські бюро. Ці роботи були завершені з прийняттям на озброєння 130-мм гармати М-46 і 152-мм гармати М-47 (розробки КБ заводу № 172 — ОКБ-172), а також 122-мм гармати Д-74 і 152-мм гармати-гаубиці Д-20 (розробки КБ заводу № 9 — ОКБ-9). Дані артилерійські системи були абсолютно новими розробками, як конструктивно, так і балістично мали мало спільного з А-19 і МЛ-20.
Опис конструкції
Гармата мала цілком сучасну для свого часу конструкцію з лафетом з розсувними станинами і підресореним колісним ходом. Ствол гармати з вільною трубою, складався з труби, кожуха і наґвинтного казенника. Гармата оснащувалася затвором поршневого типу, за своєю будовою він був аналогічний затвору 152-мм гаубиці-гармати МЛ-20, але мав дещо менші розміриГлавное артиллерийское управление Красной Армии. 122-мм пушка зраз. 1931/37 г. и 152-мм гаубица-пушка зраз. 1937 г. Краткое руководство службы. — М.: Военное издательство Народного комиссариата обороны, 1944.. Затвор складається з механізмів запирання, ударного, викидного, полегшення заряджання і утримання гільзи. Що б запобігти випаданню гільзи під час стрільбі під великими кутами піднесення, є утримувач, для зручного заряджання введена напрямна планка. Постріл проводився за допомогою шнура.
Пристрої що запобігають відкочуванню складаються з наступних механізмів:
гідравлічне гальмо відкочення веретенного типу, наповнюється веретенним маслом кількість 22 л; гідропневматичний накатник, наповнюється гліцеринової рідиною стеол (22 л) і повітрям під тиском 45 атм.
Пристрої що запобігають відкочуванню гармати змонтовані під стволом в люльці подібній до ночов. Люлька з цапфами на роликових підшипниках лежить в цапфових гніздах верхнього верстата і зчіплюється сектором з валом механізму підйому. При відкаті пристрої що запобігають відкочуванню залишалися нерухомі. Довжина відкочення при кутах піднесення 0-34° постійна 1150±100 мм, 34-48° — змінна від 1150±100 мм до 875±25 мм, 48-65° — постійна 875±25 мм.
Лафет з розсувними станинами забезпечений механізмом врівноваження та щитовим прикриттям. Верхній верстат являє собою сталевий виливок, що складається з основи і двох щік, лежить на нижньому верстаті і з'єднується з ним штирем, на якому може обертатися в горизонтальній площині на 29° в кожну сторону. З нижнім верстатом шарнірно з'єднані дві станини, які в бойовому положенні розсуваються і впираються в ґрунт забивними сошниками; в транспортному положенні станини зводяться разом і скріплюються. В лобовій частині нижнього станка в спеціальному гнізді поміщається бойова вісь, на кінці якої надіті колеса. Колеса виготовляли у двох варіантах:
литі з гумовою шиною; дискові здвоєні з шиною з губчатого каучуку.
Ресори пластинчасті, укріплені на нижній площині верстата і з'єднані підвісками з бойової віссю. Механізми підйому і повороту секторного типу. Механізм врівноваження пружинного типу, являє собою дві колонки (складаються з двох надягнутих один на інший циліндрів кожна), з пружинами всередині, розташованих перед щитом. Лафет гармати був визнаний нормалізованим і отримав позначення 52-Л-504А.
Прицільні пристосування включають в себе приціл і панораму. Приціли використовувалися двох різновидів, з незалежною та напівнезалежною (на гарматах пізніх років випуску) лінією прицілювання, між собою приціли розрізнялися незначно.
Перевезення гармати зазвичай здійснювалось на лафеті зі стволом у відтягнутому положенні і роз'єднаним з пристроями що запобігають відкочуванню. Для перевезення гармати використовувався передок, що складається з рами, тягового пристрою, поворотної частини, осі з колесами, пластинчастих ресор. Час переходу з похідного положення в бойове становив 8-10 хвилин, а спеціальний механізм відключав підресорювання колісного ходу. На невеликі відстані система могла перевозитися з неодягнутим стволом зі швидкістю 4-5 км/год, при цьому ресори обов'язково повинні бути вимкнені.
Гармати буксирували тягачами З-2 «Сталінець», «Комінтерн», з 1943 року — тягачами Я-12.
Модифікації та варіанти
А-19С
З кінця 1943 року почалося виробництво потужної самохідної артилерійської установки (САУ), ІСУ-152 на базі важкого танка ІС, збройної 152-мм гаубиці-гармати МЛ-20. Тоді ж було прийнято рішення про створення варіанту ІСУ-152 з установкою в неї 122-мм гармати А-19. У грудні 1943 року дослідний зразок «Об'єкт 242» нової САУ був побудований і переданий на випробування. 12 березня 1944 року САУ була офіційно прийнята на озброєння РСЧА під індексом ІСУ-122, з квітня того ж року почалося його серійне виробництво. Для установки в САУ була розроблена спеціальна модифікація А-19 під індексом А-19С (індекс ГАУ — 52-ПС-471). Відмінності самохідного варіанта гармати від буксированої полягали в перенесенні органів наведення гармати на одну сторону, обладнанні казенної частини лотком-приймачем для зручності заряджання і введення електроспускуА. Г. Солянкин, М. В. Павлов, И. В. Павлов, И. Г. Желтов. Самоходная установка ИСУ-122 .
У травні 1944 року А-19С піддалася модернізації, в результаті якої стволи А-19С до і після неї стали невзаємозамінними. Модернізований варіант отримав офіційне позначення 122-мм самохідна гармата зраз. 1931/44 рр., причому в ньому, крім різновиду ствола з вільної трубою, використовувалися і стволи-моноблоки. У конструкцію механізмів наведення (горизонтального гвинтового типу і вертикального секторного типу) також внесли зміни, зокрема, підйомний механізм отримав здавальна ланка у вигляді конусної фрикційної муфти між шестернею і черв'ячним колесом. Це дозволило зменшити інерційні навантаження в підйомному механізмі.
Виробництво ІСУ-122 с А-19С тривало до 1945 року включно, всього було випущено 1735 машин.
Д-2 і М-5 Поява в 1943 році на полі бою нових важких німецьких танків і САУ гостро поставило питання про засоби боротьби з ними. Як рішення пропонувалися різні варіанти, в тому числі і спеціалізовані 122-мм протитанкові гармати з балістикою гармати А-19. Зокрема завод № 9 розробив і побудував не менше чотирьох 122-мм гармат Д-2, які до середини 1944 року успішно пройшли випробування на полігоні. У наявних джерелах інформації поки немає докладного опису цих гармат, відомо що вони були полегшеною версією А-19 на лафеті гаубиці М-30. Система на озброєння прийнято не було. Наприкінці 1943 року була зроблена ще одна спроба накладення ствола з балістикою А-19 на лафет М-30. Створений в КБ заводу № 172 дослідний зразок, який отримав індекс М-5, на початку 1943 року вступив на випробування, які закінчилися невдало — гармата продемонструвала погану стійкість і купчастість; після повторного виходу з ладу дульного гальма на випробувальних стрільбах роботи над гарматою були припинені.
Д-25
У серпні 1943 року Я. Ж. Котін, конструктор перспективного важкого танка «ІС», спираючись на досвід Курської битви (продемонструвала високу ефективність 122-мм гармат проти важких німецьких танків), запропонував озброїти новий танк гарматою А-19. Пропозицію було прийнято, і КБ заводу № 9 було наказано в терміновому порядку розробити танковий варіант А-19. У листопаді 1943 року нова гармата була створена шляхом накладення ствольної групи гармати Д-2 на люльку 85-мм танкової гармати Д-5, спочатку встановленої в танк ІС-1. Його випробування закінчилися в цілому успішно. З грудня 1943 року гармата, що одержала найменування 122-мм танкова гармата зразка 1943 року (Д-25Т) («суміщений» індекс від Д-2 і Д-5) почали встановлювати на танки ІС-2. Конструктивно Д-25Т відрізнялася від А-19 полегшеною конструкцією, наявністю дульного гальма, перенесенням органів управління на одну сторону, введенням електроспуску і рядом інших деталей. Перші модифікації Д-25Т мали, як і А-19, поршневий затвор; з початку 1944 року в серію пішла модифікація Д-25Т з напівавтоматичним клиновим затворомМ. Свирин. Артиллерийское вооружение советских танков 1940—1945. // Армада-вертикаль, № 4, С. 31—32.. Балістика та боєприпаси Д-25Т і А-19 були ідентичні. Спочатку обсяг випуску Д-25Т був невеликим і розглядалася можливість установки в ІС-2 безпосередньо гармат А-19. Однак завод № 9 успішно збільшив виробництво Д-25Т і питання про монтажі А-19 в ІС-2 відпав. Гармати Д-25Т встановлювалися на серійні важкі танки воєнного часу ІС-2, ІС-3, а її наступні модифікації — на дослідні та серійні зразки повоєнних важких танків, наприклад, важкий танк Т-10 озброювали 122-мм гарматою Д-25ТА .