Ормузька протока ( — Madīq Hurmuz, — Tangeh-ye Hormoz) — вузька, стратегічно важлива протока, що з'єднує Оманську затоку на південному сході з Перською затокою на південному заході. Північне узбережжя належить Ірану, а південне — Об'єднаним Арабським Еміратам і Мусандам, ексклаву Омана.
Довжина — 195 км. Ширина — 55—95 км Encyclopedia Britannica — Strait of Hormuz (strait, Persian Gulf) . Середня глибина — 27,5 м. Найбільша глибина — 229 м. Головні порти — Бендер-Аббас (Іран) і Ель-Хасаб (Оман).
Сильно солоні води Перської затоки по дну протоки виливаються в Оманську затоку і течуть далі до Бенгальської затоки. Поверхневі течії направлені взимку з Перської затоки в Оманську, а влітку — у зворотному напрямку. Швидкість течії — 1—3 км/год. Припливи до 3,5 м. Швидкість припливної течії до 8 км/год.
Протока поділена на два транспортні канали шириною близько 2,5 км кожен, відділені один від одного 5-кілометровою буферною зоною. Наразі протока є єдиним морським шляхом, який дає змогу експортувати арабський газ і нафту в треті країни, зокрема в США.
За даними Підрозділу морської статистики Lloyd's, у 2006 році через Ормузьку протоку проходило 33 % глобального експорту нафти морем. Якщо враховувати нафтопродукти, то на частку протоки припадає близько 40 % глобального експорту нафти морем. У середньому близько 15 танкерів, що перевозять 16,5 до 17 млн барелів сирої нафти, як правило, проходять через протоку щодня.
Етимологія
Назва походить від острова Ормуз. Існує два варіанти походження назви острова. Найпопулярнішою на сьогодення є версія про походження назви від імені перського бога Ормузд (هرمز). Вчені, історики та лінгвісти пропонують свою версію, відповідно до якої слово «Ормуз» походить від перського слова هورمغ Hur-mogh, що в перекладі — «фінікова пальма». На місцевих діалектах Хурмоз і Мінаб цю протоку дотепер називають хормузькою.
Навігація
Щоб зменшити ризик зіткнення, судна, що рухаються протокою, дотримуються : судна, що входять, використовують одну смугу, судна, що виходять, - іншу, кожна смуга має ширину дві милі. Смуги розділені «серединною смугою» шириною дві милі.
Щоб пройти протокою, судна проходять через територіальні води Ірану та Оману відповідно до положень про Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права. Хоча не всі країни ратифікували конвенцію більшість країн визнають ці звичайні правила навігації, кодифіковані в конвенції, включаючи США.
У 1959 році Іран змінив правовий статус протоки, розширивши своє територіальне море до 12 морських миль (22 км) та заявивши, що визнаватиме лише транзит через нещодавно розширену зону. У 1972 році Оман також розширив своє територіальне море до 12 морських миль (22 км) указом. Таким чином, до 1972 року Ормузька протока була повністю «закрита» об'єднаними територіальними водами Ірану та Оману. Протягом 1970-х років ні Іран, ні Оман не намагалися перешкоджати проходу військових кораблів, але в 1980-х роках обидві країни заявили претензії, що відрізнялися від звичайного (старого) права. Після ратифікації UNCLOS у 1989 році Оман подав декларації, що підтверджують його королівський указ 1981 року про те, що дозволено лише мирний прохід через його територіальне море. У деклараціях також стверджувалося, що для проходу іноземних військових кораблів через територіальні води Оману потрібен попередній дозвіл. Після підписання конвенції в 1982 році Іран уклав декларацію, в якій зазначалося, що «лише держави-учасниці Конвенції з морського права мають право користуватися договірними правами, створеними в ній», включаючи «право транзитного проходу через протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства». У 1993 році Іран прийняв комплексний закон про морські райони, положення якого суперечать положенням UNCLOS, включаючи вимогу про те, щоб військові кораблі, підводні човни та атомні судна отримували дозвіл перед здійсненням мирного проходу через територіальні води Ірану. США не визнають жодної з претензій Оману та Ірану та оскаржують кожну з них. Торгівля нафтою
Протягом 2023–2025 років через протоку проходить 20% світового обсягу зрідженого природного газу та 25% морських поставок нафти, що свідчить про її важливе розташування для торгівлі.
За даними Управління енергетичної інформації США, у 2011 році з Перської затоки через протоку щодня проходило в середньому 14 танкерів, які перевозили сирої нафти. Понад 85 % цього експорту сирої нафти щодня спрямовувалися на азійські ринки, причому найбільшими напрямками були Японія, Індія, Південна Корея та Китай. У 2018 році через протоку проходило 21 мільйон барелів на день, що становило 1,2 мільярда доларів за цінами 2019 року.
Якщо судноплавство через Ормузьку протоку буде суттєво порушене протягом тривалого періоду, це може призвести до серйозної кризи поставок нафти для основних азійських імпортерів, таких як Індія та Китай.
Події
Операція Богомол
18 квітня 1988 року ВМС США провели одноденну битву в Ормузькій протоці та навколо неї. Операція отримала назву «Богомол» і була проведена у відповідь на підрив на іранський міні чотирма днями раніше американського корабля USS Samuel B. Roberts (FFG-58). Американський бойовий фрегат серії Перрі USS Simpson FFG-56 атакував іранський фрегат Sahad і катер Joshan.
Авіакатастрофа іранського рейсу 655
3 липня 1988 року сили ВМС США в протоці збили іранський пасажирський літак Airbus A300, у результаті чого загинуло 290 осіб. Існує безліч версій із приводу інциденту і в історії авіації ця трагедія вважається однією з найбільш суперечливих.
Інцидент між американськими та іранськими кораблями
6 січня 2008 року п'ять патрульних катерів Варти Ісламської революції наблизилися на відстань менше ніж 200 метрів до трьох суден ВМС США, які, за словами американського командування, перебували в той момент у міжнародних водах. Запис, представлений капітаном одного з американських кораблів, свідчить, що катери КВІР погрожували відкрити вогонь по американцях. У відповідь Іран опублікував відеозапис, на якому фігурує тільки стандартний радіообмін.
Криза в Ормузькій протоці (2026) Судноплавство через Ормузьку протоку було значною мірою заблоковано Іраном з 28 лютого 2026 року, коли Сполучені Штати та Ізраїль розпочали повітряну війну проти Ірану та вбили його верховного лідера Алі Хаменеї. У відповідь Іран здійснив атаки ракетами та безпілотниками по військових базах Ізраїлю, США та союзних США держав Перської затоки. Іранський Корпус вартових ісламської революції (КВІР) видав попередження про заборону проходу через протоку, здійснив 21 підтверджений напад на торгівельні судна та, як повідомляється, встановив морські міни в протоці. До війни США та Ізраїлю проти Ірану Ормузька протока була відкритою, і через неї проходило близько 25 % світової морської торгівлі нафтою та 20 % світового зрідженого природного газу (ЗПГ).
Можливість Ірану перешкодити судноплавству
– це масштабні військові навчання, проведені Збройними силами США у 2002 році. Вони імітували спробу країни (ймовірно, Ірану) закрити протоку. Припущення та результати були суперечливими. Імітована стратегія Ірану перемогла матеріально переважаючі збройні сили США.
У статті 2008 року в журналі стверджувалося, що Іран може перекрити або перешкодити руху в протоці на місяць, і спроба США знову відкрити її, ймовірно, призведе до ескалації конфліктуClosing Time: Assessing the Iranian Threat to the Strait of Hormuz , by Caitlin Talmadge, , Harvard Kennedy School. Однак у наступному випуску журнал опублікував відповідь, в якій поставив під сумнів ключові припущення та запропонував набагато коротші терміни повторного відкриття,
Більше того, через залежність самого Ірану від експорту та імпорту нафти через протоку (через його нездатність самостійно переробляти нафту), закриття протоки малоймовірне. Не лише власна залежність Ірану від протоки для імпорту та експорту свідчить про те, що тривале закриття малоймовірне, але й залежність його союзників від торгівлі, яка протікає через неї, свідчить про логістичну неможливість такого закриття. Неокласично-реалістичний аналіз описує політику Ірану щодо протоки як «дволику»: у середовищах неіснуючих загроз Тегеран схильний діяти як гарант безпеки, тримаючи протоку відкритою, тоді як за загроз, що сприймаються як екзистенційні, він йде на прорахований ризик та включає водний шлях у ширшу стратегію та балансування на межі конфлікту. Таке тлумачення зображує Іран як реактивного актора, який використовує втручання або балансування на межі конфлікту, щоб отримати поступки та ініціювати деескалацію з боку міжнародного співтовариства. У цій літературі також наголошується, що стратегія Ірану щодо протоки обмежена його власною залежністю від водного шляху, залежністю від ключових партнерів, матеріальними обмеженнями та санкціями, що зменшує його свободу ризикувати та свідчить про те, що будь-яке тривале закриття буде особливо шкідливим для самого Ірану та його союзників.
У грудні 2011 року ВМС Ірану розпочали десятиденні навчання в міжнародних водах вздовж протоки. Іранський контр-адмірал заявив, що протока не буде закрита під час навчань; іранські сили могли б легко це зробити, але таке рішення має бути прийняте на політичному рівні. Капітан Джон Кірбі, речник Пентагону, у грудні 2011 року сказав: «Спроби посилити напруженість у цій частині світу є некорисними та контрпродуктивними. Зі свого боку, ми впевнені, що маємо в регіоні достатні можливості для виконання наших зобов'язань перед нашими друзями та партнерами, а також перед міжнародною спільнотою». Генерал Мартін Демпсі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів, заявив у 2012 році, що Іран «інвестував у можливості, які фактично можуть на певний час блокувати Ормузьку протоку». Він заявив: «Ми інвестували в можливості, щоб гарантувати, що якщо це станеться, ми зможемо це подолати».
У статті Нілюфер Орал, турецької дослідниці морського права, опублікованій у травні 2012 року, робиться висновок, що як Конвенція ООН з морського права (UNCLOS), яка набула чинності в 1994 році, так і Конвенція про відкрите море 1958 року будуть порушені, якщо Іран виконає свою погрозу блокувати прохід суден, таких як нафтові танкери, і що сам акт проходження не пов'язаний юридично із запровадженням економічних санкцій. У статті також стверджується, що прибережна держава може перешкоджати «транзиту або невідкладному мирному проходу» лише за умови, що: 1) під час проходження існує загроза сили або фактичне застосування сили проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності держави, що межує з протокою; або 2) судно будь-яким іншим чином порушує принципи міжнародного права, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй.
Станом на 2013 рік договір UNCLOS ратифікували 63 держави, включаючи більшість країн блоку НАТО та радянського блоку, за винятком більшості країн ОПЕК та Ліги арабських держав, таких як Сирія, Єгипет, Йорданія, Саудівська Аравія та Іран, а також Китай, Північна Корея та Південна Корея . 157 суверенних держав, включаючи ЄС, є , включно з всіма великими держави, , які не ратифікували договір.
Альтернативні маршрути
До 2025 року через протоку транспортувалося близько 15 мільйонів барелів нафти на день. Наземні трубопроводи мають максимальну потужність близько 3 мільйонів барелів. Весь ЗПГ має транспортуватися суднами через протоку.
У червні 2012 року Саудівська Аравія знову відкрила Іракський трубопровід через Саудівську Аравію (IPSA), який був конфіскований у Іраку у 2001 році та пролягає з Іраку через Саудівську Аравію до порту Червоного моря. Його потужність становить на добу.