Історія євреїв у Полтаві — хронологічний розвиток соціально-економічного, культурно-релігійного та інших аспектів життя єврейської громади у Полтаві.

Юдейські поселенці на Полтавщині з'являються після падіння Хозарського каганату. Однак протягом тривалого часу не відігравали значної ролі, через свою малу чисельність та швидко асимілювалися. Ситуація змінюється у кінці XVIII столітті, після входження до Російської імперії земель Речі Посполитої. Полтавська губернія входить до смуги осілості. Протягоим століття кількість євреїв у місті збільшується у 30 разів. В місті з'являється 9 синагог, єврейська лікарня, освітні заклади та благодійні організації. Євреї мають представництво у Міській думі, в 1820-х роках Авраам Зеленський був міським головою Полтави. Під час Революції 1905—1907 років Полтава була одним з небагатьох міст де не відбулося єврейських погромів. Цього вдалось досягти завдяки організації загонів самооборони та особистому втручанню В. Г. Короленко. Після приходу радянської влади національні права євреїв суттєво утискаються, закриваються синагоги та єврейські школи. Під час німецької окупації в місті було розстріляно близько 8000 євреїв, і після цього громада так і не змогла повернутись на попередній рівень. У 50-х роках в рамках боротьби з космополітизмом багатьох євреїв звільняли з роботи чи заводили кримінальні справи. Внаслідок цього вони були змушені мігрувати. Відродження юдейської громади починається у XXI столітті. Зараз в Полтаві діють громада прогресивного юдаїзму та хасидська громада, єврейський дитячий садок і школа, існують плани з будівництва синагоги.

Рання історія Перші євреї з'явилися на теренах історичної Полтавщини у VIII ст., коли на Лівобережжя поширилася влада Хозарського каганату, де юдаїзм був державною релігією. Хозарські євреї підтримували тісні контакти з князем Володимиром. Після знищення Святославом у 960-х Хозарського царства і приєднання його території до Київської держави хозарські євреї розселилися серед слов'ян. У Києворуській державі займалися торгівлею, виконували деякі адміністративно-фінансові доручення князів і користувалися їхньою опікою. На поч. XII ст. через «многие обиды и вред в торгах» євреї були вислані з Руської землі «со всех их имением» і знову з'явилися на теренах краю в XIV—XV ст. після включення Лівобережжя до складу Великого Князівства Литовського. Наприкінці XV ст. Литва прийняла німецьких євреїв, вигнаних імператором Максиміліаном І. 1507 король Жигмонт І підтвердив права євреїв у князівстві нарівні зі шляхтою.

Єврейська колонізація на землях Полтавщини посилилася на початку XVII ст., після опанування Лівобережжя адміністрацією Речі Посполитою, за часів князя Михайла Вишневецького. Переважно це були торговці й посередники. Значні осередки єврейської діаспори знаходилися в Лубнах, Хоролі, Горошині, Борисполі, Лохвиці, Переяславі. Під час Хмельниччини всі вони були знищені. Фатальну роль у цьому відіграло отожнення населенням євреїв з правлячим класом. Збирання податків, посередництво, оренда маєтків робили євреїв в очах православного населення пособниками ненависної шляхти. Рятуючись від загибелі, деякі євреї приймали православ'я, ставали козаками, засновували старшинські династії, їх називали вихрестями. Вони були обмежені в громадянських правах, лише за часів Мазепи їм було дозволено обіймати керівні посади. Зокрема, полтавський полковник Павло Герцик був сином охрещеного єврея, що приїхав в Полтаву із Умані незадовго до початку Хмельниччини. Його син Григорій був одним з найвідданіших соратників Мазепи, а з 1711 року став генеральним осавулом.

Інший приклад. Маркович Андрій (прибл. 1674—1742) народився в Прилуках в багатій єврейській родині. Входив до складу Полтавської козацької старшини. У 1708 р. був значковим військовим Товаришем, Перейшов на бік Росії і брав участь в руйнуванні Батурина. У 1709—1714 рр. сотник в Глухові, потім полковник у Лубнах (1714—1727 рр.). Відрізнявся великими поборами, захоплював чужі хутора і землі.О. А. Білоусько. Наш край в складі гетьманської держави. — Полтава, 1998. — С. 21.

Відомими козацькими родами єврейського походження на Полтавщині були також Бороховичі та Крижанівські. За російського панування на Гетьманщині, починаючи з часів Петра І, євреям заборонялося жити на Лівобережжі (укази 1721, 1727, 1738, 1740, 1742), але гетьманський уряд під тиском козацької старшини фактично не виконував цієї заборони.

За часів Російської імперії

Нове єврейське розселення на Лівому боці Дніпра почалося в 1790-х, після ліквідації царською владою автономного устрою козацької України та приєднання до Російської імперії Литви і Польщі, де мешкало близько 900 000 євреїв. Щоб не допустити їх на суто російську територію, законом 1796 було визначено т. з. «смугу осілості», за межею якої євреї не могли поселятися (скасована 1917). Територія Полтавщини входила до «смуги осілості», тому кількість єврейського населення тут постійно зростала. У XIX ст. Полтавщина стала одним з головних центрів концентрації єврейської громади на Лівобережжі.

Політичне життя

З 1827 на євреїв було покладено обов'язок військової служби, з 1860 вони дістали право бути обраними до міських дум. Хоча відомо, що у 20-х роках XIX століття певний час Полтавським міським головою був єврей Авраам Зеленський. «Пам'ятні книги Полтавської губернії» за 1865 і 1874 рр. вміщають прізвища гласних Полтавської Міської Думи. Серед них Авраам Якович Едлін, Авраам Савелійович Розенберг, Ісай Вульфович Василевський, Соломон Меерович Черницький, Мойсей Давидович Зеленський, Борох Нухімовіч Кричевський, Борох Гельмановіч Хасидов, Мойсей Гдалевич Коников, Борис Веніамінович Рапопорт, член міської управи купець 1 гільдії Авраам Мойсейович Могилевський. Багато купців і міщани не хотіли бути гласними (депутатами), бо це відволікало їх від власної справи — ремесла або торгівлі. Так, наприклад, гласні квартирної комісії євреї Купенский, Розенберг і Колесніков просили губернське правління звільнити їх від посади. Задовольнили прохання тільки Колеснікова в зв'язку з тим, що він перебував під слідством. Давид Куперман просив звільнити його сина Давида з посади гласного квартирної комісії, мотивуючи тим, що у нього сім'я з 9 душ, він старий і не може її утримувати. Отримав відмову. Просив звільнити з посади в зв'язку з хворобою і єврей Могилевський. Прохання задовольнили, як і прохання Корохова, який пояснював відмову від посади гласного тим, що вона веде його до розорення. Єврейська громада рідко задовольняло подібні прохання. Адже звільнивши одного, треба обирати іншого.И. Ф. Павловский. Полтава: Исторический очерк ее как губернского города в эпоху управления генерал-губернаторами. — Полтава, 1910. — С. 50

Після початкової ізоляції у власній традиційно релігійній громаді євреї почали орієнтуватися одні — на політичну і культурну асиміляцію в російському суспільстві, інші — на розвиток власного національно-визвольного руху (сіонізм) та піднесення питомої культури. Полтава стала одним з перших міст де виник осередок партії Поалей-Ціон, одним із засновників виступив Іцхак Бен-Цві. У 1904 році, на з'їзді в Полтаві вихідці з нього створили єврейську соціал-демократичну партію Поалей Ціон (ЕСДП ПЦ) на чолі з Бером Бороховим.

У Полтаві діяли й інші сіоністські організації. Наприклад, гурток «Торбус» в жіночому профтехучилищі. В донесеннях поліції губернському жандармському управлінню згадуються випадки вилучення сіоністської літератури. 8 липня 1906 року під час обшуку в квартирі Рона Левіна знайдена програма Поалей Ціон. Під впливом сіонізму і чуток про підготовку єврейських погромів посилилася еміграція. Газета «Полтавщина» 16 листопада 1905 р. повідомляла: «Еміграція євреїв за кордон прийняла дуже широкого розмаху. З канцелярії одного тільки Полтавського губернатора видано за короткий час понад 1000 закордонних паспортів переважно сімейних».

Релігійне життя

Положенням 1835 за єврейським населенням закріплювалося право на сповідування юдаїзму. Однак євреї як релігійна меншість у православній державі зазнавали дискримінації, що викликало в них почуття соціального дискомфорту та було причиною відмови частини єврейства від своїх коренів та навернення у християнство. Водночас замкненість життя в «смузі осілості» сприяла підтримці релігійних традицій, вихованню дітей і молоді відповідно до вимог національної релігії.

На теренах Полтавщини євреї сповідували юдаїзм класичних напрямків — ортодоксальний (миснагдим) та хасидизм. Богослужіння відбувалося в синагогах і молитовних будинках. У більшості це були дерев'яні споруди. У Полтаві перша синагога (дерев'яна) була побудована до 1847 року. У 1850 полтавська єврейська громада збудувала першу муровану синагогу. Вона поклала початок низці культових споруд у кварталі на вул. Іванівській, де були побудовані Велика хоральна синагога (1856), будинок рабина та Синагога Міснагдім (середина XIX ст.), а перша синагога стала використовуватися для різних конфесійних потреб. У Кременчуці Велику хоральну синагогу збудовано 1854, поруч із нею знаходилась одноповерхова синагога. Станом на 1859 у Полтавській губернії діяло 5 синагог (у містах Зіньків, Золотоноша, Кременчук, Переяслав, Полтава) і 26 молитовних шкіл. 1865 в губернії налічувалося 4 муровані та 3 дерев'яні синагоги, 6 мурованих і 27 дерев'яних молитовних шкіл. У д.п. XIX ст. у Полтаві було збудовано 6 мурованих синагог: Військова (1860-ті), Хабадська (поч. 1870-х), Зеленського (1870), Молдавського (1873), Кравецька, Шпитальна (обидві — кін. XIX ст.). На поч. XX ст. у Полтавській губернії діяло 16 синагог у містах: Гадяч, Зіньків, Кобеляки, Костянтиноград, Кременчук, Лубни, Полтава (9), Прилуки; 10 молитовних будинків у населених пунктах: Гадяч (2), Рашівка, Веприк, Лютенька, Великі Будища (всі — Гадяцького повіту), Комишня, Ромодан, Усівка, Сорочинці (всі — Миргородського пов.), 46 молитовних шкіл у населених пунктах: Зіньків, Золотоноша (4), Кобеляки (3), Кременчук (8), Градизьк, Лохвиця (6), Лубни (2), Миргород, Переяслав (8), Пирятин, Полтава (2), Прилуки (5), Ромни (2), Хорол (2).

Культура та освіта

Традиційну національно релігійну освіту євреї отримували у хедерах, талмуд-торах, казенних та приватних училищах. На духовне життя юдейської громади відчутний вплив справляли рабини та меламеди (вчителі). Із губернських рабинів відомі: Арій Лей Сейденер (з 1886); Аарон Глейзер (з 1890); Єлізер Акібах Рабінович (з 1893). У XIX столітті всі діти євреїв навчалися в релігійних нижчих навчальних закладах — хедерах. Заняття проводилися на квартирі у меламеда. Як правило, умови були погані: діти писали за столом в тій же кімнаті, де жили господарі. Деякі хедери перебували в молитовних будинках. Вчили єврейські мови (іврит та їдиш), заучували тексти Тори і Талмуда, давали ази арифметики. У Полтаві таких хедерів було 20:

- Менделя Берковича Баттєва — нинішня вул. Пушкіна, 2;

- Берка Гейдейберга — вул. Шевченка;

- будинок Гайсина, Гольда — вул. Європейська;

- молитовний будинок, будинок Б. П. Дрейз — вул. Європейська;

- будинки Яровинського, Шнєєра, Зельмана, Давида, кагалу — вул. Європейська;

- будинок Іос. Дін. Кам'янецького — вул. Пилипа Орлика, 9;

- Лівицького — вул. 1100-річчя Полтави та інші початкові культові заклади.