Фанта́стика бли́зького приці́лу — піджанр жорсткої науково-фантастичної літератури, твори якої написані з точним дотриманням наукової картини світу, а дія відбувається в найближчому майбутньому. У вузькому значенні під терміном мається на увазі радянська фантастика переважно невисокого літературного рівня. Проте у широкому розумінні до категорії «фантастики близького прицілу» відносять і твори сучасних авторів, як пострадянських країн, так і з далекого зарубіжжя, написані в жанрі «жорсткої наукової фантастики» та присвячені опису науки і техніки недалекого майбутнього.

Термін виник у радянському літературознавстві, хоча концепція фантастики про найближче майбутнє з використанням уже наявних знань і технологій існувала ще з середини XIX ст. Подібний піджанр — «скептична фантастика» чи «побутова фантастика», зосереджена на правдоподібному використанні технологій і науки, що вже існують на момент написання твору, або правдоподібному розширенні існуючих технологій.

Історія Реалії близького майбутнього — це поширена тема ранньої наукової фантастики. Роман Джорджа Т. Чесні «Битва біля Доркіну» (1871) започаткував традицію спекулятивних оповідань про ймовірний вплив нових технологій на ведення війни. Подібні твори спонукали інших письменників, таких як Джордж Ґріффіс та Герберт Веллс, описувати жахи війни, на якій використовуються передові винаходи: танки, літаки, атомні бомби. Жуль Верн багато писав про найближче майбутнє, де винаходи являють собою сюжетнотворчу дивовижу.

Відповідно до концепції, сформульованої групою радянських критиків і письменників у конці 1940-х — початку 1950-х років, головним завданням фантастичної літератури є популяризація досягнень тогочасної радянської науки і техніки та їх розвитку в найближчому майбутньому. Для фантастики цього напрямку характерним є інтерес до науково-технічних подробиць, слабка психологічна проробка образів героїв, які мають у творі другорядне значення. Як правило, дія творів відбувається в недалекому майбутньому і зосереджується навколо опису винаходів, корисних для народного господарства.Иванов С. Фантастика и действительность // Октябрь. — 1950. — № 1:«Радянська науково-фантастична література повинна відображати завтрашній день нашої країни, життя нашого народу. Саме завтрашній, тобто проміжок часу, відділений від наших днів одним-двома десятками років, а може навіть лише роками.» Апологетами цього напрямку фантастики були радянські критик С. Іванов та письменник Володимир Нємцов, у рамках «ближнього прицілу» писали Вадим Охотников, Віктор Сапарін, Григорій Адамов та ряд інших письменників. Наприкінці 1950-х, разом із ідеологічним потеплінням та приходом у радянську фантастику нових авторів, та особливо після публікації «Туманності Андромеди» Івана Єфремова, відбувся відхід від цієї концепції, хоча ідеологічна боротьба між її прихильниками та супротивниками продовжувалась і пізніше.

Остання атака на «дальній приціл» здійснена у грудні 1960 року на Об'єднаному пленумі Правлінь Спілки Письменників РРФСР, Московського и Ленінградського відділів Спілки Письменників РРФСР, учасники якого (Олег Коряков, Сергій Сартаков, Володимир Нємцов) у наказовій формі вказували на «ідеологічну шкоду» космічної фантастики, «яка відводить від дійсності». Їх опонентами виявились при цьому такі достатньо консервативні письменники як Олександр Казанцев, Микола Томан, Георгій ТушканКоммунистическое воспитание и современная литература для детей и юношества. — М.: Детгиз, 1961. . Претензії «близького прицілу» на ведучу роль у радянській фантастиці були остаточно поховані після польоту Гагаріна.

Правдоподібний розвиток технологій, навіть якщо дія відбувається через десятки років, міститься в романах «Острови в мережі» (1988) Брюса Стерлінга, «Роки міста» (1985) Фредеріка Пола, «Земля» (1990) Дейвіда Бріна. У 2004 році виникає термін «mundane science fiction» (земна, повсякденна, мирська, скептична наукова фантастика). Джефф Раймен, викладач семінару для фантастів-початківців «Кларіон», та його анонімні співавтори закликали повернути фантастику від мрій про далекий космос до сучасної наукової парадигми. Прикладами цього піджанру є серіали «Чорне дзеркало» чи «Довгі роки».

Термінологія

Сам термін «фантастика близького прицілу» — полемічного походження, та виник не пізніше початку 1960-х років у радянському літературознавстві.Володимир Дмитревський, Євгена Брандіса Современность и научная фантастика // Коммунист. — 1960. — № 1. — С. 73 ():«Пізнавальне і виховне значення мають також фантастичні твори „близького прицілу“, пов'язані з популяризацією окремих, часткових науково-технічних завдань.»Лагин Л. Без скидок на жанр!: Заметки о нф лит. // Литературная газета. — 1961. — 11 февр. — С.1-2:«Уже намітились серед діячів цього жанру протиборчі напрямки зі своїми творчими платформами. Фантастика ближнього чи далекого прицілу; найближчого десятиліття чи століття чи віддалених тисячоліть; поруч з наукою чи попереду неї, і якщо попереду, то наскільки; чи допустимо фантазувати про такі досягнення, які сучасна наука вважає принципово нездійсненними, і якщо так, то на який власне предмет і т. і.»У цьому ж значенні вживався й термін «теорія межі»Тушкан Г. Необходимый разговор // Лит. и жизнь, 18.4.1958; Брандис Е. Пора отбросить предубеждения! // Лит. и жизнь, 7.8.1960 , рідше — «ближня фантастика»Гуревич Г. Приключения и литература // Комсомольская правда.- 1958.- 14 июня.- (№ 138).- С. 2:«Напевне, найбільше шкоди принесла нам теорія „близької фантастики“, яка панувала років семь тому й зараз ще не вивітрилась остаточно. Прихильники її закликали фантазувати „ближче до життя“. „Ближче“ розумілось буквально, територіально. Рекомендувалось не рватися далеко у майбутнє, не йти із Землі у Космос. У променях життя „близька фантастика“ зав'яла.» або «фантастика ближньої межі».Ларин С. Литература крылатой мечты. — М.: Знание, 1961, с. 14-15

Критика У повісті Миколи Томана «Невідома земля» (1965) персонаж (письменник-фантаст) кидає фразу, яка лаконічно характеризує увесь напрямок в СРСР: «Невже ви забули, яке жалюгідне становище мала наша фантастика у період культу, коли фантазувати дозволялось виключно в межах п'ятирічного плану народного господарства…»

Іронічний опис творів «близького прицілу» міститься в епізоді «подорожі в описуване майбутнє» з повісті «Понеділок починається в суботу» братів Стругацьких: «У більшості, щоправда, ці люди були якимись нереальними, значно менш реальними, чим могутні, складні, майже безшумні механізми. Так що, коли такий механізм випадково наїзджав на людину, зіткнення не відбувалось. Машини мало мене зацікавлювали, напевно тому, що на лобовій броні кожної з них сидів натхненний до напівпрозорості винахідник, просторікуючи про будову та призначення свого дітища. Винахідників ніхто не слухав, проте вони, здається, ні до кого особливо й не звертались.»

Примітки

Посилання Фантастика «ближнего прицела» Антон Первушин. 10 МИФОВ О СОВЕТСКОЙ ФАНТАСТИКЕ. Миф 4: В советской фантастике сталинского периода преобладала фантастика «ближнего прицела» // Реальность фантастики № 2, 2007 «1000 ликов мечты, О фантастике всерьез и с улыбкой», Виталий Бугров Near Future як тема фантастики у The Encyclopedia of Science Fiction