Ридо́дуби — село в Україні, у Білобожницькій сільській територіальній громаді Чортківського району Тернопільської області. До 2015 адміністративний центр сільської ради, якій було підпорядковане село Білий Потік.
Назва За переказами, назва села походить від спаленого татарами дубового лісу, в якому переховувалися селяни — «ридали дуби», звідси й Ридодуби.
Розташування Розташоване за 11 км від районного центру і 3 км від найближчої залізничної станції Калинівщина.
Територія — 2,75 кв. км. Дворів — 185.
Історія Перша письмова згадка про село датується 1600 роком.
З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Буданівського повііту Чортківського округу.
Наприкінці ХІХ століття велика земельна власність належала Колікстові Охоцькому.
У селі в 1900 р. — 1206 жителів, 1910 — 1267, 1921 — 1163, 1931 — 1196 жителів; у 1921 р. — 197, 1931 — 243 двори.
У 1889 році функціонувала 2-класна школа з польською мовою навчання.
У 1918 році в Ридодубівській школі було три класи та працювало два вчителі Володимир та Наталія Касіяни.
1 серпня 1934 року село увійшло до складу новоутвореної сільської гміни Білобожниця.
При відступі Червоної армії 28 червня — 2 липня 1941 року підрозділами НКВС, так званими «розстрільними групами», розстріляно 800 осіб із числа в'язнів Чортківської тюрми, серед яких були й мешканці Ридодубів — Василь Бринда, Микола Довбенько, Іван та Яков Козарі, Микола Оголь, Павло та Тимофій Цюпки. 20—21 липня 1941 року в Умані, на Черкащині розстріляно Степана Зарівного та Якова Оголя.
Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти 27 мешканців села:
Казимир Боровський, Мар'ян Боровський, Томаш Боровський, Василь, Микола Данилович, Микола Бринда, Степан Бринда, Іван Вербіцький, Михайло Вербіцький, Іван Возняк, Михайло Возняк, Йосип Градовий, Йосип Гуменюк, Вавро Деренюк, Петро Деренюк, Ярема Довбенко. </div>
З 4 вересня 2015 року Ридодуби належать до Білобожницької сільської громади.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Чортківського району (1940—2020), увійшло до складу новоутвореного Чортківського району.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська65499.24%російська30.46%польська10.15%румунська10.15%Усього659100%
Релігія церква святих великомучеників і безсрібників Косми і Даміана (ПЦУ; 1801; кам’яна), церква святих чудотворців і безсрібників Косми і Дам'яна (УГКЦ; 2002–2005), костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії (1931; кам’яний).
Пам'ятники
пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969); погруддя Тараса Шевченка (1954, скульптор — Борис Ульянов); пам'ятник на могилі вояка УПА Йосипа Фабінського; пам'ятник Небесній сотні; фігура Божої Матері.
Соціальна сфера, господарство Діяли філії товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» та інших; кооператива.
Нині діють школа, Будинок культури (1966), бібліотека, ФАП, дитячий садочок «Малятко», легкоатлетичний клуб «Старт», ПАП «Урожай», ПП «Батокс-Плюс», торговий заклад.
Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 659 осіб:
+ Населення РидодубівРікЧисло ос.Число буд. 1785 396 1880 947 1900 1206 1910 1267 1921 1963 197 1931 1196 243 2001 659 2014 582 185 2018 590 +
Відомі люди Народилися Михайло Деренюк (1885—1976) — священник, ієромонах Української греко-католицької церквиНа могилі монаха з Тернопільщини зцілюються люди; Теодозія Зарівна ( 1951) — письменниця, театрознавець, журналіст; Мирослав Ткач ( 1957) — господарник; Андрій Фаріон (1837—1918) — громадський діяч; Анна Фаріон (1870—1931) — громадська діячка; Теодор Фаріон (1868—1941) — підприємець; Микола Шмадило ( 1937) — релігійний діяч, священник, ієромонах Української греко-католицької церкви, ігумен Гошівського монастиря ЧСВВ Овсій Юрчишин ( 1935) — заступник командувача сухопутними військами Аргентини, дивізійний генерал. У 2001 році перебував у рідному селі. Його рідний син Клаудіо Хосе Юрчишин, капітан ЗС Аргентини загинув у лютому 2002 рокуEn un accidente murió un capitán del Ejército.
Мешкали, працювали Кулик Йосип — архітектор; Кулик Петро — скульптор.
Примітки
Джерела
Посилання