Петиція робітників і жителів Санкт-Петербурга 9 січня 1905 року

Петиція робітників і жителів Санкт-Петербурга 9 січня 1905 року — історичний документ, петиція або чолобитна, з якої петербурзькі робітники на чолі зі священиком Георгієм Гапоном йшли до царя Миколи II в день Кривавої неділі року. Петиція була складена 5—8 січня 1905 року Георгієм Гапоном і групою робітників — лідерів «Зборів російських фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербург» за участю представників демократичної інтелігенції. Петиція містила ряд вимог, частина з яких мала політичний, а частина економічний характер. Головною вимогою петиції було знищення влади чиновників і скликання народного представництва у формі Установчих зборів на основі загального, прямого, таємного і рівного голосування. Інші вимоги петиції ділилися на три частини: «Заходи проти невігластва і безправ'я російського народу», «Заходи проти злиднів народних» та «Заходи проти гніту капіталу над працею». Загальна кількість вимог доходило до сімнадцяти. Політичні вимоги петиції, які передбачали обмеження самодержавства, були розцінені урядом як «зухвалі» і стали причиною розігнання робітничої ходи.

Ідея петиції

Практика звернення до влади з проханнями повернення до глибокої старовини. У середньовіччі такі прохання нерідко іменувалися латинським словом петиція, яка пізніше перейшла в російську мову. На Русі такі прохання традиційно іменувалися чолобитними (від виразу «бити чолом» — віддавати земний уклін). У XVI—XVII століттях практика подачі владі чолобитних набула широке поширення. Для їх розгляду в Російській імперії був створений особливий Чолобитний наказ. На думку історика М. П. Павлова-Сильванського, «мирські» чолобитні XVII століття були прообразом петиції 9 січня 1905 року.

Ідея звернутися до царя з чолобитною про народні потреби належала священникові Георгію Гапону. Випускник Санкт-Петербурзької духовної академії, Гапон очолював з 1903 року найбільшу легальну робітничу організацію «Збори російських фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербург». Створене при заступництві петербурзького «градоначальства» і Департаменту поліції, «Збори» мали на меті об'єднання робітників для  взаємодопомоги, що повинно було послабити вплив на них революційної пропаганди. Однак, позбавлені належного контролю з боку влади, «Збори» швидко відійшли від заданих цілей. На зборах робітники почали відкрито обговорювати не тільки способи поліпшення побуту, але і способи боротьби робітників за свої права.. У числі таких способів розглядалися як страйки так і більш радикальні методи.

Вперше задум звернутися до царя з чолобитною був висловлений Гапоном на початку 1904 року. У своїх мемуарах Гапон згадував, що на цю ідею його навели бесіди з Е. А. Наришкіною, статс-дамою при дворі царя Миколи II. За її словами, Микола II був добрию і чесною людиною, але позбавлений твердості характеру. В своїй уяві Гапон створив образ ідеального царя, який не мав нагоди показати себе, але від якого тільки і можна було очікувати порятунку Росії. «Я думав, — писав Гапон, — що, коли настане момент, він покаже себе з іншої сторони, вислухає свій народ і зробить його щасливим». За свідченням меншовика А. А. Сухова, вже в березні 1904 року Гапон охоче розвивав свою ідею на зустрічі з робітниками. «Народу заважають чиновники, — говорив Гапон, — а з царем народ зговориться. Тільки треба не силою свого домагатися, а проханням, по-старовинному». Приблизно в той же час їм була висловлена думка про звернення до царя колективно, «всім світом». «Треба всім нам просити, — говорив він на одному зібранні робітників. — Ми мирно підемо, і нас почують».

Березнева «Програма п'яти»

Перший начерк петиції був складений Гапоном у березні 1904 року і в історичній літературі дістав назву «Програми п'яти». Вже з кінця 1903 року Гапон зав'язав стосунки з впливовою групою робітників з Василівського острова, відомої під назвою групи Кареліна. Багато з них пройшли через соціал-демократичні гуртки, але мали тактичні розбіжності з соціал-демократичною партією. Прагнучи залучити їх до роботи у своїх «Зборах», Гапон переконував їх, що «Збори» мають на меті справжню боротьбу робітників за свої права. Однак робітників бентежив зв'язок Гапона з Департаментом поліції, і вони довго не могли перемогти в собі недовіру до загадкового священика. Щоб з'ясувати політичне обличчя Гапона, робітники запропонували йому прямо висловити свої погляди. «Що ви, товариші, не допомагаєте?» — нерідко питав їх Гапон, на що робітники відповідали: «Георгій Аполлонович, хто Ви такий, скажіть, — може бути, ми і будемо товаришами, а досі ми так про Вас нічого й не знаємо».

У березні 1904 року Гапон зібрав на своїй квартирі чотирьох робітників, зобов'язавши їх чесним словом, що все, що буде обговорюватися, залишиться в таємниці, виклав їм свою програму. У зборах брали участь робітники О. Є. Карелін, Д. В. Кузін, І. В. Васильєв та М. М. Варнашов. За розповіддю В. І. Павлова, Карелін в черговий раз запропонував Гапону розкрити свої карти. «Так, нарешті, скажіть нам, о. Георгій, хто Ви і що Ви. Яка Ваша програма і тактика, і куди і навіщо Ви нас ведете?» — «Хто я і що я, — заперечив Гапон, — я вам уже говорив, а куди і навіщо я вас веду… ось, дивіться», — Гапон і кинув на стіл списаний червоними чорнилом папір, в якому перераховувалися по пунктах потреби робочого люду. Це і був проект петиції 1905 року, а тоді вона розглядалася як програма гуртка «Зборів». Проект включав в себе три групи вимог: I. Заходи проти невігластва і безправ'я російського народу; II. Заходи проти злиднів народних III. Заходи проти гніту капіталу над працею, — і згодом цілком увійшов у першу редакцію гапонівської петиції.

Ознайомившись з текстом програми, робочі прийшли до висновку, що вона для них прийнятна. «Ми були вражені тоді, — згадував О. Є. Карелін. — Адже я все ж був більшовиком, з партією не порвав, допомагав їй, розбирався; Кузін був меншовиком. Варнашов і Васильєв, хоча і були безпартійними, проте чесні, віддані, добрі, розуміючі люди. І ось всі ми побачили, що те, що написав Гапон, ширше соціал-демократів. Ми і зрозуміли тут, що Гапон чесна людина, і повірили йому». М. М. Варнашов у своїх спогадах додавав, що «ні для кого з присутніх програма не була сюрпризом, бо почасти ними ж Гапон змушений був виробити її». На запитання робітників, як він збирається оприлюднити свою програму, Гапон відповів, що він не збирається її оприлюднити, а припускає спочатку розширити діяльність «Зборів», щоб в них увійшло якомога більше людей. Нараховуючи в своїх рядах тисячі і десятки тисяч людей, «Збори» перетвориться в таку силу, з якою за необхідності змушені будуть рахуватися і капіталісти, і уряд. Коли на ґрунті загального невдоволення виникне економічна страйк, тоді можна буде пред'явити уряду і політичні вимоги. Робітники погодилися з цим планом.

Після цього випадку Гапону вдалося подолати недовіру радикальних робітників, і вони погодилися допомагати йому. Вступивши в ряди «Зборів», Карелін і його товариші повели агітацію в масах за вступ в гапонівське суспільство, і його чисельність стала зростати. У той же час карелинці продовжували стежити, щоб Гапон не відступав від наміченої програми, і при кожному зручному випадку нагадували йому про взяті на себе зобов'язання.

Кампанія земських петицій

Восени 1904 року з призначенням міністром внутрішніх справ П. Д. Святополка-Мирського в країні почалося політичне пробудження, яке отримало назву «весни Святополка-Мирського». У цей період активізувалася діяльність ліберальних сил, які вимагали обмеження самодержавства та введення конституції. На чолі ліберальної опозиції стояв створений в 1903 році «Союз визволення», що об'єднував широкі кола інтелігенції та земських діячів. З ініціативи «Союзу визволення» в листопаді 1904 року в країні почалася широкомасштабна кампанія земських петицій. Земства та інші громадські установи зверталися до вищої влади з петиціями або резолюціями, в яких закликали до введення в країні політичних свобод і народного представництва. Зразком такої резолюції стала Постанова Земського з'їзду, що відбулася в Петербурзі 6-9 листопада 1904 року. Внаслідок допущеного урядом ослаблення цензури тексти земських петицій проникали в друк і ставали предметом загального обговорення. Загальний політичний підйом став позначатися і на настроях робітників. «У наших колах до всього прислухалися, і все, що відбувається хвилювало і нас, — згадував один з робітників. — Свіжий струмінь повітря закружляв нам голови і одні збори змінювали інші». В оточенні Гапона стали говорити, чи не час і робітникам приєднатися до спільного голосу всієї Росії.

У тому ж місяці лідери петербурзького «Союзу звільнення» встановили контакт з керівництвом «Зборів російських фабрично-заводських робітників». На початку листопада 1904 року група представників «Союзу звільнення» зустрілася з Георгієм Гапоном і керівним гуртком «Збори». У зустрічі брали участь Е. Д. Кускова, С. М. Прокопович, В. Я. Яковлєв-Богучарский і ще дві людини. Вони запропонували Гапону і його робочим приєднатися до  кампанії і звернутися до влади з такою ж петицією, з якою виступали представники земств. Гапон з ентузіазмом схопився за цю ідею і обіцяв  вплинути на проведення її на зборах робітників. У той же час Гапон і його соратники наполягали на виступі зі своєю особливою, робочою петицією. У робітників було сильне бажання «запропонувати своє, з низів», — згадував учасник зустрічі О. Є. Карелін. Під час зустрічі, розглядався статут гапонівских «Зборів», звернули увагу на деякі  сумнівні параграфи. У відповідь Гапон заявив, «що статут — це тільки ширма, що справжня програма товариства інша, і попросив робочого принести вироблену ними резолюцію політичного характеру». Це була березнева «Програма п'яти». «Вже тоді було ясно, — згадувала одна з учасниць зустрічі, — що ці резолюції збігаються з резолюціями інтелігенції». Ознайомившись з гапонівською програмою, було заявлено, що слідувати такій  петиції, то  вже дуже небезпечно. «Що ж, добра штука, багато наробить галасу, підйом великий буде, — сказав Прокопович, — але тільки ж вас заарештують». — «Ну, і добре!» — відповіли робітники.

28 листопада 1904 року відбулися збори керівників відділів гапонівського суспільства, на якому Гапон висунув ідею виступу з робочою петицією. Присутні повинні були прийняти «Програму п'яти» під ім'ям петиції або резолюції для публічної заяви вимог робітників. Учасникам зборів пропонувалося зважити серйозність здійснюваного кроку і прийняту на себе відповідальність, або спокійно відійти в бік, давши слово честі мовчати. За підсумками наради було вирішено виступити з робочою петицією, однак питання про форму та зміст петиції залишали на розсуд Гапона. Головуючий на зборах М. М. Варнашов у своїх спогадах називає цю подію «змовою на виступ». Після цієї події керівники «Зборів» повели в масах агітацію за виступ з політичними вимогами. «Ми глухо впроваджували ідею виступу з петицією на кожному зібранні, в кожному відділі», — згадував О. Є. Карелін. На зборах робітників стали читатися і обговорюватися друковані в газетах земські петиції, а керівники «Зборів» давали їм тлумачення і пов'язували політичні вимоги з економічними потребами робітників.

Боротьба за подачу петиції