Корнів

Корнів — село в Україні, у Чернелицькій селищній громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Опис

Село Корнів розташоване на правому березі річки Дністер за 22 км від районного центру і залізниці. Межує із південного заходу з с. Семенівкою та с. Раковець, зі сходу — з с. Вільхівцями і с. Олієво-Королівкою. З північної сторони межує з селом Уніж, яке розташоване на лівому березі річки Дністер.

Корнів лежить на рівнинній місцевості, так званому, Покутті, якому властиві карстові форми рельєфу. Ґрунти опідзолені чорноземи. Клімат помірно — континентальний.

На час 2007 року територія населеного пункту с. Корнів становить 1272 гектари. Земель сільськогосподарського призначення — 819 гектарів, лісу та інші землі — 162 гектари, площа села становить 151 гектар.

Топоніміка Існують дві легенди щодо походження назви села. Перша пов'язана з проживанням на цій території Корнія чи Корніїва. Друга назва села походить, очевидно, від того, що село будувалось на ділянці викорчуваного лісу і чагарників. Це і підказує назву Корнева — від слова коріння.

Історія На території села виявлено більше 15 поховань трипільської і черняхівської культур, городище, селище і поховання давньоруських часів.

Згадується 25 вересня 1447 року в актових записах Галицького суду.Akta grodzkie i ziemskie … — T. XII. — S. 161. — № 1821] 23 жовтня 1455 року згадане як таке, що коломийський староста Міхал «Мужило» Бучацький заставив галицькому підкоморію Яну Колі з Далеєва за 60 марок.№ 2762а

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної земліZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 172 — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s..

У 1657 році, після облоги Раковецького замку, через Корнів проходив з козаками полковник Антін Жданович. Вздовж Дністра він йшов зі своїм військом на допомогу семигородському воєводі Ракоці. Це був період, коли Богдан Хмельницький в особі Ракоці шукав спільників у боротьбі проти Польщі.

В 1667 році, а потім в 1672 — 1676 роках, під час походу турків на Раковецький замок, Корнів було пограбовано і спалено. Про село згадує у своєму щоденнику Ульріх фон Вердум (секретар французького посольства), який проїжджав краєм у 1672 році.

У 40 роках XVIII століття через село проходили опришки. В урочищі Романівка біля села є скеля з відбитком стопи і топірця. Її називають «Довбушевою скалою», про неї складено легенду.

У XVIII столітті село належало графові Дідушицькому. На початок XIX століття територія Корнівської громади належала родині Дідушицьких і становила 1727 гектарів землі. Сюди входили: орні землі 1360 гектарів, 57 гектарів — під городами селян, 36 гектарів пасовищ, 40 гектарів лук і 150 гектарів лісу. Ще і до сьогодні на околиці села в урочищі Чігор знаходиться зруйнована каплиця-гробовець, яка належала родині Дідушицьких. Як згадує Данило Пісецький, у ліску, недалеко двора, на дуже гарному місці стояла їхня каплиця — гробовець. В час мого перебування в Корневі (1905 р.) власниками були близько 35 — 40 спадкоємців- євреїв з родини Рублів. У наш час каплиця майже повністю зруйнована.

Церква і приходство були збудовані в 1860 році. Коли в 1905 р. (родина отця Івана Пісецького) переїхала в Корнів, я, чотирирічний хлопчик, дуже радо слухав розповіді старого паламаря Данила про панщину і всяке лихо, пов'язане з нею, — згадує Данило Пісецький (син о. Івана Пісецького). В той час письменних людей у Корневі було троє — секретар (єврей), дяк і учитель старенький, сивий як голуб.

1925 року стояв у селі гарний Народний Дім, де містилась світлиця «Просвіти», театральна зала і споживча кооператива. Все це побудовано впродовж одного року, з добровільного оподаткування від кожного морга поля і з великодньої збірки, які провели парубки. Все це робилось під керівництвом о. Івана Пісецького (палкого патріота і промовця, повітового маршалка). За давнім звичаєм ходили парубки у Великодній понеділок обливати дівчат (вливаний понеділок), і це принесло 500 золотих готівкою. Зимою хор об'їздив з колядою всі сусідні села, колядуючи на Народний Дім у Корневі. Зрозуміло, що всім тим керував о. Іван Пісецький. За це, в 1930 році, у час пацифікації, "нагородила" його польська поліція - знищила на приходстві все. Навіть порозшивали солом'яні дахи. Та, на щастя, Народний Дім не потерпів, бо був збудований з каменя і дубини, а покритий бляхою. Після побудови Народного Дому, закипіла в селі праця. Щороку проводилась коляда, осіння збірка на Рідну школу. При читальні Просвіти діяв аматорський гурток і товариство Луг (1930 р.). Мета товариства Л У Г — об'єднати молодь в одну організацію, незалежно від соціального стану . І це дуже важливо. Інструкторами Лугу були Медвідь Михайло Гаврилович і Лащак Михайло Васильович, а сурмачем був Кузьма Василь Дмитрович. Входили до Лугу хлопці і дівчата.

Хронологія села 1848 р. — Встановлено хрест в честь скасування панщини. 1912 р. — Заснування читальні Просвіта. 1925 р. — Побудовано Народний дім. 1930 р. — Заснування товариства Луг (керівник Лонич І. П.). 1936 р. — Побудована школа. 1942 р. — Збудовано на вигоні пам'ятник-могилу Борцям за державність України 1918 — 1941 р.р. 1961 р. — Проведено в селі світло (електрик Іванків І. Д.).(антенщик Кривко І. В) 1962 — 1963 р.р. — Побудовано кам'яну дорогу до Олієво-Королівки за один рік (голова кол. господарства Кацук А. К .) . 1980 — 1982 р.р. — Побудована типова школа (директор школи Болейчук М. В.). 1989 р. — Відбудували зруйновану церкву (священик І.Бурак, керівник відбудови церкви Розумний Д. В., голова господарства — Скіцько М. М.) . 1990 р.р. — Побудовано пилораму, розширили комору та впорядкували тік (голова господарства Скіцько М. М.). 1990 р. — Асфальтовано дорогу до Олієво-Королівки (голова господарства Скіцько М. М.). 1990 р. — Збудована могила воїнам ОУН, УПА на місці їх поховання, які впали в бою з більшовиками в Корневі на Покрову 14 жовтня 1944 року (Розумний Д. В.). 1992 р. — Побудовано капличку в честь незалежності України (на вигоні) (Розумний Д. В.). 1994 р. — Встановлено на будинку резиденції меморіальну дошку о. І. Пісецькому (Савчук М. І.). 1995 р. — Газифіковано село Корнів (голова господарства Романів І. П.). 1996 р. — Встановлено меморіальну дошку братам Дебріям (Івану і Петру) (Розумний Д. В., Койляк В. Ф., Савчук М. І.). 1996 р. — Збудовано млин (Романів І. П.). 2005 р. — Збудовано капличку на кошти Пернаровського Михайла Федоровича (в честь Воздвиження Христа). 2007 р. — Збудовано капличку на Селі, де щорічно проходить Водохреще, на кошти Чорнописького Дмитра Васильовича. 15.05.2011р. — урочисто відкрито та освячено погруддя-пам'ятник Т.Г.Шевченку (ініціатор Савчук Михайло Іванович)

Населення На підставі переписів кількість населення у Корневі становило:

1858 р. — 756 чол. , 1907 р. — 1188 чол. , 1910 р. — 1226 чол. 1921 р. — 1062 чол. , 1931 р. — 1414 чол. , 1990 р. — 880 чол. 1995 р. — 783 чол., 2000 р. — 769 чол. , 2005 р. — 733 чол.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська76299.74%російська20.26%Усього764100%

Відомі люди

Народилися Дідушицький Мєчислав Антоній (1832 – 1872) – польський політичний та освітній діяч, філантроп, публіцист і поет. Теодорович Станіслав (1866 – 1923) – вірменин, бургомістр Станіславова в 1921 – 1923 рр. Теодорович Зиґмунт (1869 – 1942) – фармацевт, орендар і власник аптек у Золочові та Станіславові. о. Іван Розумний (16 червня 1891 – 13 травня 1948) – український священник, слуга Божий греко-католицької церкви. Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Іван Розумний до лику блаженних. Пісецький Григорій – боївкар УВО, учасник нападу на поштовий транспорт під Бібркою. Слободян Омелян – громадський діяч, пластун, заснував у 1951 р. австралійський Пластовий музей.

Проживали о. Пісецький Іван – парох села, голова Городенківської повітової Української Національної Ради ЗУНР.

Матеріали про видатних земляків Дебрій Марія (з родини Лащаків)

В селі її називали Федиха Дебрійка, бо її чоловік — Федір Дебрій. Не можна обминути цю величну постать жінки, яка прожила довге життя і взяла на себе велику відповідальність — замінила матір шістьом дітям — сиротам. Її життя припадає на кінець другої половини XIX століття і на першу половину XX століття. Склалось так, що помирає її чоловік Федір. А у сусідстві залишились діти без батька Лащака Василя та матері з роду Ступарів, які померли майже разом. І вона, молода вдова, забрала до себе шестеро дітей: Параску, Анну, Василину, Михайла, Федора, Івана. Всіх вона виховала, подружила і весь свій маєток поділила між ними. А була вона багатою жінкою, мудрою і грамотною людиною на той час. Була радником у уряді села, часто спілкувалась з отцем Іваном Пісецьким, який давав їй добрі настанови для виховання дітей. Ця жінка вела велику просвітницьку роботу на селі.

Розумний Дмитро Васильович, уродженець села Корнева (1928 р.). Працював вчителем трудового навчання в Корнівській школі (1965 — 1975 р.р.). Він був не просто вчителем, а вчителем — майстром своєї справи. Вчив дітей майструвати, газдувати, будувати, садити сад. За час роботи в школі побудував майстерню, їдальню, посадив сад . Дмитро Васильович скрізь приклав свій розум і умілі руки. Під його керівництвом відбудувалась церква, побудована каплиця в честь Дня Незалежності України, побудована могила воїнам ОУН, УПА, які полягли в селі Корневі в бою з більшовиками 14 жовтня 1944 р., придбано і встановлено фігуру Ісуса Христа на церковному подвір'ї. Про цю людину довго будуть згадувати прийдешні покоління.

І щоночі снились мені …

''Оті страшні , холодні Колимські табори.

Іванків Іван Дмитрович.

Народився Іван Іванків в селянській сім ї Василини та Дмитра Іванкових 26 травня 1928 року в селі Корневі Городенківського району Івано-Франківської області. Після закінчення семирічки в селі Корневі в 1943 році навчався в Городенівській промисловій школі. У 16 років став членом Юнацтва ОУН. Навчався в Коломийському педагогічному училищі, але через переслідування органів КГБ змушений залишити педагогічне училище і перевестись у Чернелицьку середню школу, яку закінчив 1948 року. Того ж року поступив в Чернівецький державний університет на факультет іноземних мов. Звідти був арештований і засуджений воєнним трибуналом військ МВД Чернівецької області на 25 років позбавлення волі. Суд проходив 13-14 квітня 1949 року. Відбував своє покарання в далеких таборах Магаданської області. Звільнений 20 серпня 1956 року. Не судилось бути вчителем. Здобуває професію електрика там же, на Колимі. Мріє повернутись в рідний Корнів і зробити щось доброго для своїх односельчан.

Так і сталося. Повернувся Іван Іванків додому в 1960 році в листопаді місяці. Складає карту, креслить схему електрифікації села, організовує бригаду. Під його керівництвом здійснюються всі монтажні роботи. Незважаючи на перешкоди, при Божій помочі і підтримці свідомого населення села Корнева, 31 грудня 1961 року в селі було свято — засвітилось електричне світло. Це була надзвичайна подія села Корнева. Так Іванків Іван Дмитрович пропрацював 32 роки електриком в селі Корнів.

Іванків Іван Миколайович

Іван Миколайович, уродженець села Корнева (1931 р.) — інвалід, без правої руки і ока. Але Бог не забув про нього. Наділив його таким талантом, що часто заздрять йому здорові знаючі майстри. Це конструктор-самоучка. Він, що задумає, відразу креслить проект і точить чи вирізблює на верстаті. Сам сконструював токарний верстат, на якому може виточити любу річ. Верстат так працює в нього, як у доброго музиканта скрипка. Багато праці і уміння приклав для виготовлення і оздоблення куполів на церкві. А скільки речей зроблено однією рукою цієї людини, що прикрашають церкву всередині. Люди шанують і поважають цю людину за його талант і людяність.

Струк Іван Олексійович