«Нахтіґаль» (Abbot, Peter. Ukrainian Armies 1914-55, p. 47. Osprey Publishing, 2004. ISBN 1841766682) — перший з іноземних легіонів Вермахту. Разом з «Роландом» був одним із двох легіонів (батальйонів), створених у Німеччині до початку радянсько-німецької війни. У легіоні були переважно українціІ. К. Патриляк. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках. — Університет імені Шевченка Ін-т історії України НАН України Київ, 2004 (No ISBN) с. 271-278Gutman, Israel. «Nachtigall Battalion ». Encyclopedia of the Holocaust. Macmillan Publishing Company: New York, 1990..
Вояки легіону вважали, що німецька військова підготовка та досвід допоможуть їм у здобутті незалежності України. Якась кількість учасників легіону після його розпаду в 1942 році стали провідними діячами в УПА.
Історичне тло
Формування підрозділу спеціального призначення «Бранденбурґ-800» почалось ще до війни гітлерівської Німеччини проти сталінського Радянського Союзу. Спочатку був спеціальним батальйоном, який у 1940 році став полком спеціального призначення «Бранденбурґ-800», а потім у 1943 році — дивізією «Бранденбурґ». Це не було звичайне військо, а спеціальне об'єднання диверсантів, сформоване з осіб кондотьєрів ненімецьких національностей, із тих країн, проти яких гітлерівці готували агресію. Так, перший батальйон, дислокований у Бранденбурзі (іменем якого і названо весь полк та дивізію спеціального призначення), був сформований з представників народностей Східної Європи (в основному територій СРСР) і призначений для війни на «східному напрямку» (до нього і був приписаний батальйон «Нахтіґаль» для вишколу в Нойгаммері і наступу на Львів); другий батальйон дислокувався в Дюрені (Рейнська область) і складався з ельзасців, французів, бельгійців і голландців; третій батальйон був розквартирований у Бадені (поблизу Відня) і призначений для операцій на півдні, в країнах Південно-Східної Європи (до нього, якраз, і був приписаний спеціальний батальйон «Роланд»). При цьому роти, батальйони, а потім полки цього формування за кількістю значно, а то й у кілька разів, переважали звичайні нормативи комплектування.
М. Прокоп зауважує, що всі західноукраїнські націоналістичні партії та організації «чекали на війну», як на нагоду «для розгорнення боротьби за незалежність. А оскільки єдиною… силою, яка прагнула до зміни „статус кво“, і мала для цього засоби, сили, була Німеччина, то на неї розраховували всі українські політичні групи…»В.Масловський «Чи був український націоналізм фашизмом?» з посиланням на «Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Париж — Нью-Йорк, 1966. № 5. С 1725».
Створення українських військових частин у складі вермахту було пов'язано з намаганням керівництва ОУН мати свої власні збройні формування. Керівництво Організації українських націоналістів сподівалося, що ці підрозділи стануть ядром майбутньої української армії і гарантом створення незалежної суверенної Української держави. А німці мали власні цілі — використати українців як інформаторів і перекладачів, а також для виконання карально-поліцейських функцій.Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы Глава 5. Борьба противника с украинским движением сопротивления.
На початку 1941 року ОУН(б) через Ріхарда Ярого встановила контакт з представниками ОКВ — адміралом Канарісом і генералом Браухічем. Українські націоналісти виставили такі умови: збройні загони українців в політичному відношенні підкоряються ОУН(б); присягу вони дають не Третьому рейху або особисто фюреру Адольфу Гітлеру, а Україні і ОУН; завдання цих частин — боротьба проти радянської влади і створення передумов для відновлення незалежної української держави; після створення Української Держави вони стануть основою української національної армії. У березні 1941 року представники ОКВ погодилися з умовами ОУН, проте досягнута між сторонами домовленість мала тільки неформальний характер, тому що була укладена без відома вищого керівництва Третього Рейху. ОКВ дало згоду навчити близько 700 українців, що склали два батальйони (так звані «Дружини українських націоналістів»). Підготовку батальйонів здійснював абвер, який, проте, не приєднав ці підрозділи до інших військових частин вермахту і не присвоїв їм відповідні порядкові номери, прийняті у вермахті. При цьому представники ОКВ також попередили керівництво ОУН про ймовірність зміни німецької національної політики стосовно українців.
Степан Бандера писав: «На початку 1941 року відкрилась можливість зробити при німецькій армії вишкіл двох українських відділів, приблизно в силу куреня». Бандера зазначав, що «військово-вишкільну працю» виконували в ОУН-бандерівців Роман Шухевич, Д. Грицай-Перебийніс та О. Гасин-Лицар.
Створення
Легіон був створений у Кракові у другій половині березня 1941 року зразу після II Великого збору ОУН (б). З числа добровольців відбір здійснював О. Луцький. Підготовка велись у трьох групах: коло 150 осіб — у м. Бранденбург; коло 100 осіб — у м. Криниця; коло 100 осіб — у Карпатах. Згодом усі три групи з травня до середини червня 1941 проходили військову підготовку в м. Нойгамер, після чого батальйон був передислокований до радянського кордону.ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67418. - Т. 1. - Арк. 228. Чудове виконання маршових пісень під керівництвом Євгена Білинського спричинило до назви німцями батальйону — «Нахтіґаль» («Соловей»)Кальба Мирослав. «Нахтігаль» в запитаннях і відповідях. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2008. — С. 65—66.. Після запеклих перемовин з німецькою стороною батальйон склав присягу на вірність Україні і Поводові ОУНКальба Мирослав. «Нахтігаль» в запитаннях і відповідях. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2008. — С. 49—50.. Формування іншого батальйону — «Роланд» проводив Ріхард (Ріко) Ярий неподалік Відня.
Під час навчання спеціальний батальйон Абверу «Нахтіґаль» («Соловей») підпорядкували першому батальйону полку спеціального призначення «Бранденбург-800», який був підпорядкований Абверу-2 (відділ Абверу, що займався здійсненням диверсій у стані противника). Політичним керівником батальйону (за документами — відповідальним за зв'язок з абвером) був обер-лейтенант Теодор Оберлендер (професор Кенігсберзького університету, спеціаліст з проблем СРСР), командиром батальйону з боку німців був обер-лейтенант Ганс-Альбрехт Герцнер, командиром батальйону з боку українців — капітан Роман Шухевич. Після закінчення навчання батальйон підпорядкували командуванню 52-го армійського корпусу, а 16.06.1941 перепідпорядкували командуванню 49-го армійського корпусу, якому було поставлене завдання підтримання порядку у Львові після зайняття.Патриляк І.К. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. — С. 299.
«Нахтіґаль» і «Роланд» були не просто звичайними військовими формуваннями в складі Вермахту, а формуваннями Абверу спеціального призначення — для здійснення диверсійних акцій в стані противника. Для цієї мети вони і проходили військову підготовку в спеціальних школах для забезпечення виконання завдань. Є. Побігущий, керівник батальйону «Роланд», а потім 201-го шуцманшафт-батальйону, в своїх спогадах так і зазначає, що завданням загону було «вишукувати розробки совєтських частин і так забезпечувати запілля…».
Напад на Радянський Союз
18.06.1941 легіон «Нахтіґаль» був переміщений у Ряшів, звідки маршем пересувався через Панталовичі на Радимно, прибув 21.06.1941.ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67418. - Т. 1. - Арк. 233. 22 червня 1941 року о 3:15 легіон перейшов кордон через річку Сян коло села Валява. Легіон участі в боях не брав, хоча потрапив під артилерійський обстріл біля Рясної-Польської.
Львів 30 червня 1941 року о 04:30 1-й Бранденбурзький батальйон і 330 вояків батальйону «Нахтіґаль» увійшли до Львова. Дійшовши до Бригідської тюрми, вони побачили, що всі заарештовані, які були в тюрмі, уже вбиті співробітниками НКВС. Серед них і брат Романа Шухевича Юрій.
Батальйон захопив стратегічні пункти в центрі міста, в т.ч. радіостанцію, звідки було повідомлено про Акт відновлення Української державності. Такий розвиток подій не влаштовував командування, тому вже 1.07.1941 батальйон отримав наказ передати охорону порядку прибулій німецькій поліції.Патриляк І.К. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. — С. 304.
Німці вимагали, щоб Акт був відкликаний. Коли Степан Бандера відмовився, то його заарештували. Два його брати Василь та Олександр теж були заарештовані і згинули в таборі Аушвіц.
Вінниця 7 липня Легіон покинув Львів і взяв напрям на Тернопіль, Проскурів та на Вінницю.
У Вінниці, дізнавшись про арешт Степана Бандери та уряду Ярослава Стецька, військовики вимагали їх звільнення.
Обидва спеціальні батальйони були відкликані з фронту 13 серпня і вивезені до Нойгамера.
Білорусь У Нойгамері легіони «Нахтіґаль» та «Роланд» були ліквідовані, відмовників від підписування річного контракту (15 осіб) відправили у трудові табори.
21 жовтня 1941 року з учасників обидвох легіонів у Франкфурті-на-Одері був сформований 201-й Шуцманшафт-батальйон. На той момент в батальйоні нараховувалося 650 солдатів і старшин; командував українським формуванням майор Є. Побігущий, заступник командира — Р. Шухевич.
Бійцям батальйону надали нову німецьку форму і 16 березня 1942* Чуев Сергей Украинский легион — Москва, 2006 с.184 року їх вислали до Білорусі під командування генерала Й. Якоба. Батальйон був розділений на 12 частин і охороняв територію 2400 км².
1 грудня 1942 року термін дії контракту скінчився і учасники легіону відмовилися присягати Адольфові Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти. Німецька команда вимагала, щоб учасники переїхали до Любліна для створення нового батальйону. Ніхто з батальйону до Любліна не поїхав. Більшість учасників пішли у загони УПА.
Відомі старшини та вояки Брилевський Василь — майбутній командир загону ім. Хмельницького у ВО «Заграва» та начальник вишкільного відділу КВШ УПА-Захід. Василяшко Василь-«Перемога» — майбутній командир куреня «Галайда» і 12-го (Сокальського) Тактичного відтинку «Климів». Гудзоватий Петро — майбутній шеф штабу ВО «Тютюнник» та Східної ВО (з'єднані групи «44»). Ковальський Юліан — майбутній сотник УПА (посмертно). Перший начальник штабу УПА на Волині. Левицький Микола — майбутній шеф штабу Воєнної Округи УПА «Заграва», інспектор штабу УПА-Північ. Линда Остап — 1-й командир військової округи УПА ВО-2 «Буг». Олекса Луцький — організатор і командир Української Народної Самооборони та УПА-Захід. Мельник-«Хмара» Петро — майбутній командир куреня «Дзвони» і ТВ-21 «Гуцульщина». Москалюк Михайло-«Спартан» — один з останніх керівників Української Повстанської Армії, командир сотні УПА імені Михайла Колодзінського. Павлик Володимир — майбутній заступник командира і шеф штабу Воєнної округи УПА «Сян». Семак Матвій — майбутній організатор та перший командир сотні УПА «Рисі». Сидор-Шелест Василь — майбутній полковник УПА, командир оперативної групи УПА-Захід. Граф Ервайн фон Тун унд Гогенштайн — командир роти легіону. Федик Богдан-«Крук» — майбутній курінний Бережанського куреня, а згодом відділу «Лісовики», командир 18-го (Чортківського) ТВ «Стрипа». Харків Віктор-«Хмара» — майбутній командир ВО-1 «Башта». Шкітак Антін-«Омелян» — майбутній командир куреня УНС «Кривоніс II». Шухевич Роман-«Чупринка» — майбутній Головнокомандувач УПА.
Висновки Російський історик В. Чуєв звернув увагу на те, що, хоч легіон і був ліквідований, основна мета — військовий вишкіл та досвід 600 українців — була довершена.* RUSSIAN: Chuyev, Sergei Ukrainskyj Legion — Moskva, 2006 p. 184 Ці досвідчені вояки стали ядром УПА.
С. Бандера писав: «Кінець ДУН таке: Роман Шухевич керував малою групою офіцерів, які не лише пройшли військовий вишкіл, але світло розуміли військову тактику. Найголовніше, вони мали уяву про значення організації, стратегії і тактики партизанської війни й методи, які німці вживали, коли воювали з партизанами. Це знання було дуже корисне у формації та дії УПА і в майбутніх конфліктах».