Блокада Західного Берліна, Берлінська криза 1948—1949 — блокада військами Радянського Союзу залізничних і автомобільних шляхів до західних секторів Берліна, що були під контролем США, Великої Британії та Франції.

Метою радянського керівництва було

Спочатку припустивши, що неможливо запустити повітряне постачання такого обсягу, совіти відчували чимраз більше збентеження від тривалого успіху повітряного мосту утвореного західними державами. 12 травня 1949 року, через економічні негаразди у східній частині Берліну, СРСР припинив блокаду Західного Берліну. І все ж, ще деякий час американці й англійці продовжували постачати місто повітрям, бо вони переживали, що радянське керівництво лише намагається розірвати ланцюги постачання і відновить блокаду пізніше. Повітряне доставляння офіційно завершилось 30 вересня 1949 року і тривало п'ятнадцять місяців. Повітряні сили США доставили 1 783 573 тон (76,40% від усього) і RAF доставили 541 937 тон (23,30% від усього),Флот зі 104 різних транспортів від 25 цивільних компаній було залучено до цієї операції. Цей флот доставив 146 980 тон або 27% тонажу RAF (Miller 1998 p. 40) що у сумі становило 2 334 374 тон, близько двох третин з цього становило вугілля, на 278 228 рейсах до Берліна. У доповнення канадські, австралійські, новозеландські і південноафриканські пілоти допомагали RAF під час блокади. Французи також брали участь, але лише у постачанні свого військового гарнізону.

Одна з перших криз холодної війни (24 червня 1948 — 12 травня 1949).

Втрати, витрати та логістика

Загалом, ВПС США доставили 1 783 573 тонни, а Королівські ВПС — 541 937 тонн, що склало 2 326 406 тонн, майже дві третини з яких становило вугілля, під час 278 228 рейсів до Берліна. Літаки C-47 та C-54 разом пролетіли понад 92 000 000 миль (148 000 000 км), що майже дорівнює відстані від Землі до Сонця. На піку повітряних перевезень один літак досягав Західного Берліна кожні тридцять секунд.

Пілоти були зі Сполучених Штатів, Великої Британії, Австралії, Канади, Нової Зеландії та Південної Африки. Королівські ВПС Австралії доставили 7968 тонн вантажів та 6964 пасажирів під час 2062 бойових вильотів. Три новозеландські екіпажі були прикомандировані до 46-ї групи Королівських ВПС; було відправлено два комплекти екіпажів (ротацій).

Загалом під час операції було зареєстровано 101 смертельну жертву, зокрема 40 британців та 31 американця, переважно через нельотні інцидентні ситуації. Один військовослужбовець Королівських австралійських повітряних сил загинув у авіакатастрофі в Любеку, перебуваючи у складі 27-ї ескадрильї Королівських повітряних сил. Під час операції розбилися сімнадцять американських та вісім британських літаків.

Вартість авіаперевезення була розподілена між владою США, Великої Британії та Німеччини у західних секторах окупації. Орієнтовні витрати коливаються від приблизно 224 мільйонів доларів США до понад 500 мільйонів доларів США (що еквівалентно приблизно від 2,33 до 5,21 мільярда доларів США у 2025 році).

Оперативний контроль над трьома повітряними коридорами союзників був доручений диспетчерській службі BARTCC (Берлінський центр управління повітряним рухом), розташованій у Темпельгофі. Дипломатичне схвалення було надано організацією чотирьох держав під назвою Берлінський центр безпеки повітряного руху, також розташований в американському секторі.

Цей досвід змусив Вашингтон обміркувати наступні кроки Сталіна, і Об'єднаний комітет начальників штабів підрахував, що Радянський Союз може вдатися до військових дій, якщо не негайно. В результаті Вашингтон почав превентивно планувати війну, яка могла розпочатися до 1957 року, і передбачав застосування атомної зброї.

Наслідки

Головними прорахунками керівництва СРСР була недооцінка, по-перше,— рішучості західних держав в реалізації курсу на створення західнонімецької держави, а по-друге,— фінансово-економічних та військово-технічних можливостей Заходу.

Радянський Союз зазнав політичної та пропагандистської поразки під час Берлінської кризи.

Берлінська блокада висвітлила конкуруючі ідеологічні та економічні бачення повоєнної Європи. Вона відіграла важливу роль у зближенні Західного Берліна зі Сполученими Штатами та Великої Британією як головними державами-захисниками, і в залученні Західної Німеччини до орбіти НАТО через кілька років у 1955 році.

Див. також Берлінський повітряний міст Берлінська криза 1961 року

Примітки Замітки

Цитування

Джерела Крушинський В. Берлінська криза 1948-49 // Кудряченко А. І. Берлінська криза 1948-1949 років — балансування на межі війни.— Актуальні проблеми всесвітньої історії: конфлікти як складова міжнародних відносин. Збірник наукових праць // Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України».— К.: Фенікс.— С. 88-99 . Пінцак В., Онутчак О. Еволюція німецького питання у зовнішній політиці західних держав та СРСР у період Другої світової війни.— Історична панорама. Спеціальність: Історія.— 2013. - Вип. 17.— С. 107-124. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Istp_2013_17_9

Посилання НАТО відзначає 50-ту річницю берлінської кризи 1961 року.— Організація Північноатлантичного договору