Зібранівка

Зібрані́вка — село Заболотівської селищної громади Коломийського району Івано-Франківської області. До 2020 року входила до Снятинського району.

Географія У селі бере початок річка Лукач. Її довжина приблизно 8 км. Формується з багатьох безіменних струмків. Тече переважно на південний захід і між селами Любківці та Вовчківці впадає в річку Чорняву, ліву притоку Пруту.

Історія

Є на Івано-Франківщині невелике мальовниче село Зібранівка, яке займає більше як 465 гектарів землі, мешкає в ньому понад 600 чоловік, від нього 110 км до обласного центру, 27 — до Снятина, 7 кілометрів до залізничної станції Заболотів.У другій половині XVIII століття, десь близько 1790 року, на хвилястих схилах Покутської височини виникло село з такою незвичайною назвою.

Понад півтори тисячі видів рослин нараховується у селі. За переказами, земля, на якій розкинулося село Зібранівка, до 1775 року була нічиїм, неораним цілинним степом. Згодом австрійський уряд віддав цей степ у володіння панові Косаковському, тодішньому коменданту прикордонного замку в Кутах. По смерті Косаковського його вдова подарувала цей степ людям з Кобак, Рибного, Рожнова, Кут та інших навколишніх сіл. Спочатку заможні господарі названих сіл будували на своїх земельних наділах так звані колешні та зимарки, де жили з весни аж до осені, коли сіяли та збирали врожай, а згодом з'явилися хати, куди переселялися вже родинами, щоб залишитися тут назавжди. За іншою версією, село заселяли людьми, які охороняли австрійсько-турецький кордон. Згодом турки відступили і як нагороду за службу цісарський уряд віддав охоронцям вільні землі, що простяглися від Келихова на схід до Альбінівки та від олешківських берегів річки Чорняви аж до балинецько-бучацьких полів. До наших днів у Зібранівці збереглися назви кутів, похідні від назв сіл переселенців: Кобацьке, Кутське, Рибненське, Попельницьке, Слобідське, Джурівське, Троєцьке, а також Босня, Білі Криниці — від криничок з цілющою джерельною водою і побіленим чи пофарбованим у білий колір цямринням, Шнури — бо картопляні ряди на городах були рівненькими, наче під шнур посадженими. І кожний кут має свою неповторну історію: і Варшава, і Гостинець, Ковалівський кут, Гнилиця, Токи, Тертиці, Ставище, Центр.

Цікавий факт у своїх спогадах подає колишній житель села Кобаки Григорій Іванович Букатчук (1898–1971):

Цей переказ іноді пов'язують з іменем австрійської імператриці Марії Терезії і вважають, що саме вона розподілила селам ті землі. Цю легенду із розповідей своїх родичів пам'ятає і жителька Зібранівки Марія Юріївна Мельничук (Дупей).

Досить цікавий факт описує Михайло Бажанський у своїй праці «Краса Снятинщини»:

Можливо, тут йде мова про теперішні Тертиці й Ставище Зібранівки, адже, за спогадами дідів села, на Ставищі давним-давно була церква, яка пішла під землю, а неподалік місця, де збудовано тепер каплицю, був цвинтар. Поруч ріс великий дубовий ліс. Тепер цього всього вже немає. Тож, можливо, Зібранівка розпочиналася саме з цього кута і виникла набагато раніше.

Населення За статистичними даними в 1870 році у Зібранівці було 242 жителі. Для порівняння, у сусідніх селах на той час проживало: в Келихові — 362, Альбінівці (Шевченковому) — 288, Ганьківцях — 1193, Задубрівцях — 1315, Красноставцях — 1243, Вовчківцях — 2221, Олешкові — 714, Любківцях — 599, Тулукові — 1087, Демидчу — 1573 особи.

Перепис населення від 31 грудня 1900 року засвідчує, що в Зібранівці мешкало 704 особи, а в навколишніх селах жило: в Келихові — 437, Олешкові — 870, Тулукові — 1336, Демидчу — 2271, Борщеві — 1338, Рудниках — 1632, Трійці — 2510, Джурові — 2988, Іллінцях — 3437, Заболотові — 4234 особи.

У 1921 році знову було проведено перепис населення. За його даними, кількість жителів Зібранівки збільшилась і становила вже 961 особу. Для статистики, у навколишніх селах проживало: в Келихові — 454, Альбінівці — 350, Ганьківцях — 1438, Красноставцях — 1370, Задубрівцях — 1542, Вовчківцях — 2521, Любківцях — 751, Олешкові — 902, Тулукові — 1212, Демидчу — 2121, Іллінцях — 3305, Трійці — 2811, Рудниках — 1723 особи.

Станом на 1 січня 1939 року в Зібранівці проживало 690 осіб. А в навколишніх селах мешкало: в Келихові — 440, Альбінівці — 420, Ганьківцях — 2310, Задубрівцях — 2000, Красноставцях — 1490, Вовчківцях — 1740, Любківцях — 820, Олешкові — 910, Тулукові — 1330, Рудниках — 1880, Іллінцях — 3570 осіб.

За першим повоєнним переписом населення, в 1949 році у Зібранівці проживало 646 осіб, у Келихові — 372, Рожневих Полях — 685, Шевченковому (Альбінівці) — 368, Ганьківцях — 1514, Задубрівцях — 1672, Красноставцях — 1150, Балинцях — 1440, Бучачках — 702, Вовчківцях — 2253, Любківцях — 660, Олешкові — 691, Тулукові — 970, Рудниках — 1611, Іллінцях — 3209, Трійці — 2143 особи.

За переписом населення, який було зроблено в 1959 році, у Зібранівці проживало 649 осіб, Келихові — 382, Рожневих Полях — 665, Шевченковому — 368, Ганьківцях — 1501, Красноставцях — 1051, Балинцях — 1018, Бучачках — 718, Вовчківцях — 2098, Любківцях — 670, Олешкові — 697, Тулукові — 827, Рудниках — 1591, Іллінцях — 2775, Трійці — 2094, Заболотові — 4106 осіб.

На 1 січня 2008 року в Зібранівці проживала 801 особа.

Зібранівська загальноосвітня школа

2008 рік — це ювілейний рік для Зібранівської загальноосвітньої школи. Їй виповнилося сто років.У літописі села читаємо:

1905 року громада села побудувала «резиденцію» — так називалась хата для священника. У 1910-му одну з кімнат «резиденції» виділили для занять школярам. Ця будівля збереглась і досі. У 20-х роках минулого століття діти навчалися ще й у хаті Івана Яремійчука, оскільки приміщень для занять у «резиденції» не вистачало.

1909 року вчителькою в Зібранівці працювала Марія Ніцовичева, перед Першою світовою війною — Ганна Хромовська, яка співала альтом у районному вчительському хорі, пізніше — Марія Зарицька (Ніцович), Марія Гандзюк, пані Добровольська та пані Гросерова… Найдовше — з 1927 по 1944 рік працювала Євдокія Болюх (до шлюбу Рурик) з Вовчківців. Ще дотепер згадують про неї теплими і щирими словами її колишні учні. Ця вчителька була дуже доброю, лагідною, доброзичливою. Пам'ятають зібранівчани й про Василину Прокопівну Клипич із Заболотова та про Михайла Михайловича Семотюка з Іллінців, чия вчительська доля також пов'язана з Зібранівкою.

Перше приміщення Зібранівської школи на два класи збудоване в 1935 році. Школу зводили Дмитро Лівак, Юрій Хариняк, Антон П'яза, Микола Опаряк та інші жителі села, а криницю біля неї викопав Іван Порайко. Держава (а тоді на наших землях панувала Польща) ніяких коштів на будівництво не виділяла, тому люди всю роботу виконували своїми силами. Освячував новозбудоване шкільне приміщення священник Микола Волянський, народжений 1872 року. У 1949 році Зібранівська школа стала семирічною. Першим директором був Сергій Трохимович Яцун — родом зі східних областей України. Працював разом із своєю дружиною Ольгою Улянівною Мірошник.

На той час у школі працювали також: Параска Дмитрівна Михайлюк (Довганюк), Меланія Василівна Боднарчук, Петро Петрович Негрич, подружжя Курилюків — Марія Йосипівна і Гнат Федорович та інші, піонервожатою була Катерина Прокопівна Книш.

Як свідчать архівні документи, роботою школи опікувався і виконавчий комітет Зібранівської сільської ради. Так, 15 травня 1949 року на засіданні сесії сільради було заслухано питання про підготовку школи до нового навчального року. З доповіддю виступив голова батьківського комітету Дмитро Юрійович Палійчук, співдоповідач — директор школи Сергій Трохимович Яцун. Йшлося про невідкладний ремонт шкільного приміщення. Головою сільської ради був Михайло Миколайович Бойчук (1903 р.н.), секретарем — Микита Танасійович Федюк (1892 р.н.).

1951 року директором школи призначили Дмитра Васильовича Довганюка, який працював на цій посаді до 1955-го. 5 березня 1952 року на сесії Зібранівської сільської ради знову розглядалось питання про школу, зокрема, про стан навчання у ній, надання матеріальної допомоги дітям-сиротам і напівсиротам та про хід навчання неписьменних і малописьменних. Доповідачем був заступник директора школи Василь Дмитрович Бачук. На сесії порушувалося питання про перебудову школи. Як семирічна, вона повинна була мати відповідну кількість класних кімнат, кімнати для педагогічного персоналу та бібліотеки. Головою сільської ради на той час був Микола Степанович Палійчук (1925 р.н.), секретарем — Микита Танасійович Федюк.

Отже, за час, поки школою керував Дмитро Васильович Довганюк, до старого шкільного приміщення добудували ще чотири класи. Багато допомагали в будівництві жителі села: вони влаштовували толоку, не шкодували ані сил, ані здоров'я, ані свого часу для доброї справи. Люди дуже хотіли, щоб у селі була своя добротна школа.

Перший випуск Зібранівської семирічки відбувся 1952 року. А першими випускниками були: Василь Чепіль, Василь Грицик, Микола Ворощук, Євдокія Горук, Ганна Сливка, Ольга Чепига, Дарія Корж, Ганна Юрах, Марія Мокрій, Дарія Горук, Дарія Савчук, Наталія Чепига, Ірина Палійчук, Ганна Дрислюк, Євдокія Стрибко, Ганна Горук, Петро Порайко, Василь Богородецький, Йосип Мотрук, Михайло Палійчук, Іван Горук, Богдан Завада. Класним керівником був учитель математики Василь Дмитрович Бачук, який пізніше став директором школи. У Зібранівській школі навчалися ще учні з Келихова та Рож-Поля.

У школі вчителі не тільки прищеплювали учням любов до знань. Вони залучали їх до занять у спортивних гуртках, учили танцювати й співати, працювати на пришкільній ділянці. Радісною для Зібранівської школи виявилася весна 1958 року, адже на районній олімпіаді учнівської самодіяльності вона посіла друге місце. У тому ж році в приміщенні Заболотівського районного Будинку піонерів відбувся шаховий турнір школярів. У ході змагання серед хлопців переміг учень шостого класу Зібранівської семирічної школи Микола Стрибко, який виграв усі партії, крім однієї, яку звів унічию.

На початку 60-х років минулого століття школа стала восьмирічною, на початку 80-х — дев'ятирічною, а в середині 90-х навіть мала статус середньої. 1961 року педагогічний колектив Зібранівської восьмирічної школи очолила колишня випускниця, перша жінка — уродженка Зібранівки, яка отримала вищу освіту — Олександра Олексіївна Паранчич (Палійчук). Молодий директор зуміла згуртувати навколо себе учительський колектив школи, який, не рахуючись зі своїм часом, робив усе, щоб учні отримували добрі знання. Крім основної роботи, вчителі брали активну участь у громадському житті села.

Працювали агітаторами, лекторами: ходили до людей у поле, розповідали про різні новини, про здобутки народу, а вечорами брали активну участь у художній самодіяльності, у гуртках при сільському клубі.

Збігав час, змінювалися учні, вчителі, директори школи. Найдовше, 18 років, — від 1982 до 2000-го директором школи був Ігор Володимирович Дума. За його керівництва 1 вересня 1983 року в Зібранівці відкрито нову, гарну, світлу двоповерхову школу. 1988-го при школі було створено Малу Академію Народних Мистецтв (МАНМ), якою керувала завуч Марія Іванівна Богородецька. При Малій Академії було також створено фольклорно-етнографічний ансамбль «Родина», у якому співали люди усіх поколінь — від першокласників до бабусь. У 1992 році під керівництвом Петра Васильовича Коржа створено кобзарське тріо «Дума», яке невдовзі на пісенному фестивалі «Повстанські ночі», що проходив у м. Рівному, отримало звання лауреата. Разом з Петром Васильовичем у складі кобзарського тріо виступали Іван Гуцуляк та Степан Юрах.

Згадує Ігор Володимирович Дума:

Учні школи неодноразово були переможцями районних і призерами обласних змагань з туризму. Готували школярів до цих випробувань учителі фізкультури Микола Дмитрович Палійчук та Ярослав Васильович Бачук.

Згадує Марія Іванівна Богородецька:

В Академії працювали такі відділення: фольклорно-етнографічне (керівник — М. І. Богородецька); хорове (керівник — П. В. Корж); туристично-краєзнавче (керівники — М.І Богородецька та Я. В. Бачук); писанкарства (керівник — М. Ю. Косович).