Емаус, Нікополіс (арам. Хамата; ; ; ; Hammat, Амуас; Емаус — «тепле джерело», Нікополь — «місто перемоги») — місто в Палестині, в 30 км на захід від Єрусалима (у давнину ще як Емаум, Амвас або Амоас), на кордоні між Юдейськими горами та долиною Аялон; від нього шлях розділяється на північну гілку (через Бетгорон) та південну (через Кірьят-Ієарім) дорожню гілку.
Про місце розташування Емаусу () свідчать географічні карти римської епохи: Пейтингерова таблиця (датованої II ст. н. е.), на якій Емаус знаходиться на відстані 19 миль (понад 28 км на захід від Єрусалима ), і карта Птолемея (датованої 150 р.), де ця відстань дорівнює 20 милям (біля 29,5 км).
Місце, згадуване у Новому Завіті, де Ісус з'явився після його смерті та воскресіння. Згадуване як римський населений пункт «Емаус» (Нікополіс) з III століття н. е. до завоювання Палестини мусульманськими силами халіфату в 639 р. Тоді там відбулася значна епідемія чуми.
Було кілька разів завойоване й спалене.
У сучасності на місці розташування цього міста є палестинське арабське село Імвас (ІмуасMoshe Gil, «A History of Palestine», Cambridge, 1997. — p.203., Амвас, Амоас), перехрестя Латруну відкритого для туристів, між Єрусалимом і Тель-Авівом, аж до його знищення в 1967 році. Археологічний комплекс на цьому місці підтримуваний , французькою католицькою громадою з 1993 рокуThiede. — p.55..
Назва З арамейської мови «Хамата» — у перекладі гарячий, бо славилося це поселення своїми гарячими цілющими джерелами з часів ХанаануМидраш Зута на Песнь песней 6,8 и Мидраш Раба на Плач Иеремии 1,45..
Назва «Емаус» походить від «Хаммат» або «Хамта» в івриті.ТИ., Шв. 9:2, Ав. Зар. 5:4; ТБ., Хул. 91б., що означає «гаряче джерело» (під цією назвою він згадується в Мідраш Зута на Пісня пісень 6,8 й Мідраш Раба на Плач Єремії 1,45). Ця назва була еллінізована протягом II століття до н. е. і зустрічається в стародавній єврейській літературі в формах: Аммаус, Аммаум, Еммаус, Еммаум (Єммаум), Маус, Амус та ін.: ; .
У часи Гієроніма семітська назва населеного пункту Емауса-Нікополіса була «Аммао» (з літери «айн» починався напис), потім — «Еммаус».
Пізніша арабська назва «Імвас» була сформована підо впливом транскрипції сирійського географа Якута (1179—1229)Sharon, 1997. — p. 79 . І саме стародавня назва стала основою пізнішої арабської назви поселення Імвас (, ).
Історія
Класична ера
Емаус Завдяки своєму стратегічному місцю Емаус зіграв важливу адміністративну, військову й економічну роль в історії. Перша згадка про Емаус зустрічається в , , та , щодо війни Юди Макавея проти греків (II ст. до н. е.). Традиційно вважають були перші битви Хасмонеїв на цих теренах.
У 160 р. до н. е. це поселення було укріплене сирійським генералом Деметрія I .
В I ст. до н. е. Емаус — велике місто Юдеї, населене євреями й самарянами, центр торгівлі худобою. У період римського намісництва населення Емаусу піддавалося репресіям за непокірність і в 43 р. до н. е. за несплату податків частина жителів була продана в рабствоЙосип Флавій, Війна 1:222..
У хасмонейський період, у 47 р. до н. е. Емаус став регіональним адміністративним центром () в долині АялонЙосип Флавій, «Юдейська війна» 3,3,5., замість м. Гезер. Йосип Флавій кілька разів згадує Емаус у працяхЙосип Флавій, «Юдейська війна» 2, 4, 3; 2, 20, 4; 3, 3, 5; 4, 8, 1; 5, 1, 6; «Старожитності євреїв» 14, 11, 2; 14, 15, 7 ; 17, 10, 7-9).. Говорив про руйнування Емауса римлянами в 4 р. до н. е.Йосип Флавій, «Юдейські старожитності» 17, 10, 7-9.: мешканці Емаусу () були поневолені Касієм, хоча Йосип зазначив, що місто було спалене вщент Варом по смерті Ірода в 4 р. до н. е.Robinson and Smith, 1856. — p. 147.Bromiley, 1982. — p. 77. (Едвард Робінсон).
Імвас був визначений як місце стародавнього Емаусу, де згідно з Ісус з'явився до групи своїх учнів, включаючи Клеопу, після смерті та воскресіння. Археологами згодом був знайдений напис грецькою мовою в Емаусі (Імвасі):
Важливість міста була визнана імператором Веспасіаном, котрий створив там укріплений табір в 68 р. н. е. для розміщення п'ятого («македонського») легіонуSharon, 1997, — p.79 . (археологами віднайдені також свідчення присутності воїнів 6-го римської когорти із Петри), де мешкало і 800 ветеранівJosephus, De Bello Iudaico Bk 7,6:6.Günter Stemberger,'Jews and Graeco-Roman Culture: from Alexander to Theodosius 11,' // James K. Aitken, James Carleton Paget (eds.), The Jewish-Greek Tradition in Antiquity and the Byzantine Empire, Cambridge University Press, 2014. — pp.15-36, 29., і називали землею «колонії», а не «Емаус Нікополіс»Thiede. — pp.40-41.. Археологічні дослідження вказують на те, що місто було космополітичним, із змішаним єврейським, язичницьким і самаритянським населенням, присутність останньої групи підтверджена останками самаритянської синагогиSharon, 1997, — p. 80 .. До того ж відомо і про життя в цьому місті рабина АківиЭммаус в еврейской традиции // Comunity of the Beatitudes. (2006). The Emmaus Mystery: Discovering Evidence for the Risen Christ . Bloomsbury Academic, A&C Black. — p. 184. — ISBN 978-0-8264-8067-5.Меир Нейман, «Рабби Акива», XXXIV ..
У 130–131 р. н. е. місто було зруйноване землетрусом. У 132 р. руїни фортеці Емаусу були дещо реконструйовані повстанцями-юдеями під проводом Симона бар Кохби та використовувалися як притулок під час повстанняHasmonean Fortress // Emmaus — Fortress . BibleWalks.com.
Нікополіс
Місто Нікополіс було засноване на руїнах Емауса на початку III століття н. е. Після того, як перетворилося на поліс (), і стало відомим отримавши назву «Nicopolis»William Adler, 'The Kingdom of Edessa and the Creation of a Christian Aristocracy,' // Natalie B. Dohrmann, Annette Yoshiko Reed (eds.), Jews, Christians, and the Roman Empire: The Poetics of Power in Late Antiquity, University of Pennsylvania Press, 2013. — pp.43-61, 58.. На початку III ст. в Емаусі-Нікополі жив і працював християнський учений й письменник римського походження Юлій Африкан, що перебував у тривалому листуванні з Орігеном. Відповідно до істориків візантійської епохи (Філіп Сидський, Ієронім Стридонський, Євсевій Кесарійський та інші) саме Юлій Африкан очолив делегацію місцевих жителів до римського імператора Елагабала, який отримав для Емауса статус міста (полісу) та назву «Нікополь» у 221 р.Negev and Gibson, 2005. — p. 159., яку він носив до кінця римської та в візантійської епохи.
Св. Євсевій писав: «Емаус, звідки був Клеопа, якого згадує євангеліст Луки, сьогодні це Нікополіс, знамените місто Палестини»«», 90:15-17 (текст написаний в 290—325 рр. н. е.), G. S. P. Freeman-Grenville (translation), Jerusalem, 2003..
У 222 р. н. е. тут була збудована базиліка, яку спочатку перебудували візантійці, а потім модифікували хрестоносціSharon, 1997. — p. 80 ..
У візантійський період (IV ст.) Емаус-Нікополіс став великим містом і єпископством (престол єпископа). Відомий єпископ Нікополя (Емаусу) Петро Нікопольський, котрий у 325 р. був на Першому Нікейському соборі.
У V ст. згадувалося «тепле джерело» за містом, де Ісус та його учні купали ноги. Значний церковний комплекс було споруджено на місці, де традиція зберігала появу воскреслого Христа, місце, яке потім стало місцем паломництва, а руїни його все ще зберігаються.
У 508 р. Сава Освячений заснував в Нікополі монастир.
Середньовіччя
На час мусульманського завоювання Палестини в Емаусі був створений головний табір халіфатської арабської армії, і в VII ст. поселення входило до складу новоствореного адміністративного округу «» (район Йорданії), куди арабські солдати привели своїх дружин і наложниць, деякі з яких захопили місцевих жінок; до того ж урядові структури Візантійської доби були збережені, але командувач (генерал-губернатор) був призначений з числа нових завойовників, які очолили владу поєднуючи виконавчу, судову й військову роль у своїй особіHitti, 2002. — p. 424. ().
Коли виникла чума (ța'ūn) серед мусульман, що забрала багато сподвижників пророка. Це була перша зустріч арабських армій з хронічними розладами в Сирії, що після 639–640 років називалася як «амваська чума» («чума Емаус» або «Амавас чума»), а подія ознаменувала занепад Емауса-Нікополіса. Зберігся там надпис — «колодязь чуми» (bi'r aț-ța'ūn). З цими подіями пов'язана смерть шейха та спорудження « ібн Джаба́ль» біля Емаусу (). В місці, де була лазня римської доби відоме поховання «шейх Обаїд», місце поховання головнокомандувача Абу Убайда, котрий також постраждав від тої чуми в 639 р. з 25 000 осібSharon, 1997. — p. 80 .Clermont-Ganneau, 1899. — pp. 483-493..
У 723 р. Віллібальд з Айхштета відвідав Імвас й у працях зауважує, що церква над домом Клеопи була ще незмінною; він описав джерело води згадане СозоменомThiede and D'Ancona, 2005. — p. 59.. Після паломництва в Палестині у VIII столітті монахиня згадувала церкву й водне джерело Імвасу у своїй роботі «Життя святого Вілібальда». Від IX сторіччя Імвас був столицею підрайону в межах великого району Gil, 1997. — p. 111.. Арабський географ (бл. 945–1000) згадував Імвас, що був столицею своєї провінції, відзначаючи, що населення зникло звідти, щоб бути ближче до моря й на рівнині через наслідки пошесті чумиal-Muqaddasi, le Strange, 1890. — p.393..
До 1009 р. церква в Імвасі була зруйнована Яруком, губернатором Рамла, а за наказом халіфа з Фатамідів аль-Хакіма знищили християнські міста, вплинувши на 30 000 церков на території під його владою. Це руйнування та акти придушення християн призвело до першого хрестового походу, у якому збереження християнських пам'яток та забезпечення доступу до них було найважливішим завданням (). 6 червня 1099 р. хрестоносці здійснили привал в Емаусі перед захопленням Єрусалиму (15 липня 1099 р.). За свідченням в Емаусі був організований табір армії паломників на чолі з Готфрідом Бульйонським. Емаусом стали володіти тамплієри.
Протягом періоду хрестоносців християнська присутність відновилася в Емаусі, і візантійська церква була відновлена. Церква відновлена хрестоносцями стала місцем вшанування пам'яті про змагання Макавеїв за незалежність Ізраїлю, бо був похований в Емаусі Юда Макавей, тому і місцевість Емаусу з церквою називали «макавеї» (свідчив у 1555 р. італійський монах й кустод Святої землі Боніфацій з Рагузи); до XIX ст. залишалася традиція вшанування «могил макавейських мучеників» в Емаусі.
Проте пам'ять про появу воскреслого Ісуса в Емаусі також почали святкувати ще в трьох інших місцях Святої землі: Ха- (близько 5 км на захід від м. Єрусалиму), (бл. 11 км на північний захід від Єрусалиму), Абу Гош (бл. 10 км на захід від Єрусалиму).
Вільгельм Тірський дав свідчення приходу хрестоносців до Імваса з Рамли в 1099 році, відзначає велику кількість води та кормів, доступних на цьому місці. Протягом усього XII століття Імвас ідентифікували християни як біблійний Емаус. У 1106–1107 рр. Даниїл Паломник подорожуючи засвідчив про руїни церкви селища Емаус по дорозі з Єрусалиму в Яфу за горами. 1185 р. теж засвідчив розташований Емаусу на тім місці. У 1141 р. Роберт Синділь орендував «землю Емауса», до складу якої входили Імвас та ще шість інших селищ у Раймон дю Пюї, господаря госпітальєрів за 500 безантів на рікRöhricht, 1893, RRH, p. 50, No 201; Pringle, 1993. — p. 53 .. В 1186 р. згадано «судового виконавця Емауса» на ім'я Варфоломій, бо госпітальєри створили команду в ІмвасіRöhricht, 1893, RRH, p. 172, No 649; Pringle, 1993. — p. 53 ..
Археологія та документальні докази свідчать, що місцеве християнське населення продовжувало жити в Імвасі протягом цього часу, відвідував богослужіння поряд з хрестоносцями у парафіяльній «церкві Святого Юрія», який був побудований в селі останньою на сайт руїн попередніх церковLevy, 1998. — p. 508.Thiede and D'Ancona, 2005. — p. 60.. Село часів третього хрестового походу було відновлено на північ від місця розташування церкви.
Османська епоха