Казимир (Казімерас) Францович Ляудіс (; , Байсогала — , Вільнюс) — державний та партійний діяч СРСР і Литовської РСР, голова КДБ Литовської РСР, генерал-майор. Член Бюро ЦК КП(б) Литви (1944—1959). Депутат Верховної Ради СРСР 3—5-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (9.01.1976).
Біографія Народився 28 грудня 1900 (10 січня 1901) року в родині робітника.
У 1912 році закінчив першу групу заводського училища в селі Кам'янське Катеринославської губернії. З лютого 1913 року — робітник-машиніст металургійного заводу в Кам'янському.
У листопаді 1917 року вступив в Червону гвардію, а в лютому 1918 року — в Червону армію. Брав участь у Громадянській війні в Росії. З лютого 1918 року по січень 1919 року — командир відділення партизанського загону Колосова в Катеринославській губернії. З січня по червень 1919 року — співробітник для доручень політвідділу дивізії 2-ї армії Південного фронту. З червня 1919 по січень 1920 року — командир взводу окремого кавалерійського ескадрону 14-ї армії Південного фронту. З січня 1920 року по січень 1921 року — командир взводу 58-го кавалерійського полку 58-ї дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту. З січня 1921 року — командир взводу окремої роти зв'язку 13-го стрілецького корпусу Туркестанського фронту.
У травні 1924 року демобілізувався і повернувся в місто Кам'янське, де працював газівником доменного цеху Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського.
Член РКП(б) з лютого 1925 року.
З січня 1926 року до березня 1927 року працював інспектором Дніпропетровського окружного відділу народної освіти, потім знову працював на заводі імені Дзержинського секретарем партійного осередку доменного цеху.
З січня 1929 року — інструктор Кам'янського районного комітету КП(б) України, а з серпня 1929 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Доманівського районного комітету КП(б) України.
З жовтня 1930 року по травень 1931 року — інструктор Первомайського районного відділу народної освіти на Миколаївщині.
З травня 1931 року по лютий 1932 року — голова профкому доменного цеху Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського. Потім знову призваний на військову службу.
З лютого 1932 року служив на політичних посадах в Українському військовому окрузі: відповідальний секретар партбюро військової частини, з березня 1933 року — 120-го окремого артилерійського полку. У лютому 1935 року переведений на флот комісаром військової частини Тихоокеанського флоту. З листопада 1935 року по серпень 1937 року — старший інструктор, потім інспектор Політичного управління Тихоокеанського флоту. З серпня 1937 року перебував у розпорядженні Політуправління Тихоокеанського флоту. У грудні 1939 року був демобілізований.
З грудня 1939 року працював заступником начальника управління будівництва «Південьенергобуду» в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області. У вересні 1940 року повернувся до навчання в металургійному інституті, проте після заняття міста німцями в серпні 1941 року пішов у радянське підпілля.
З 1941 року по 1943 рік був секретарем Дніпродзержинського підпільного міського комітету КП(б)У. Після зайняття Дніпродзержинська радянськими військами у жовтні 1943 року призначений завідувачем відділу кадрів Дніпродзержинського міського комітету КП(б) України Дніпропетровської області.
У серпні 1944 року переведений на партійну і радянську роботу в Литовську РСР.
З серпня по грудень 1944 року — 1-й секретар Біржайського повітового комітету КП(б) Литви.
З 30 грудня 1944 року по січень 1945 року — секретар, а з січня 1945 року по 24 березня 1947 року — 3-й секретар ЦК КП(б) Литви.
З 13 березня 1947 року по 17 липня 1950 року — заступник Голови Ради Міністрів Литовської РСР і одночасно міністр сільського господарства Литовської РСР.
З червня 1950 року по червень 1953 року — 1-й секретар Клайпедського обласного комітету КП(б) Литви.
З 11 червня 1953 року по 16 лютого 1954 року — 2-й секретар ЦК КП Литви.
З 7 жовтня 1953 по 27 березня 1954 року — міністр внутрішніх справ Литовської РСР.
З 27 березня 1954 по 30 жовтня 1959 року — голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Литовської РСР. Був першим Головою КДБ Литовської РСР.
З січня 1960 року — на пенсії у місті Вільнюсі.
З 1960 року по 1986 рік — голова Ревізійної комісії Комуністичної партії Литви.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 січня 1976 року за активну участь у Громадянській та Великій Вітчизняній війнах, багаторічну і бездоганну роботу в партійних і державних органах та у зв'язку з 75-річчям з дня народження Ляудісу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Помер 23 травня 1989 року. Похований у Вільнюсі.
Звання полковник (1953) генерал-майор (14.01.1956)
Нагороди Герой Соціалістичної Праці (9.01.1976) два ордени Леніна (20.07.1950, 9.01.1976) орден Жовтневої Революції (9.01.1981) орден «Знак Пошани» (1.10.1965) орден Трудового Червоного Прапора (27.08.1971) орден Червоного Прапора (2.05.1945) два ордени Вітчизняної війни I ст. (21.03.1945, 8.04.1947) орден Червоної Зірки (28.10.1967) дві медалі «Партизану Вітчизняної війни» І ст. (14.11.1944, 24.01.1946) нагрудний знак «50 років перебування в КПРС» почесний громадянин Дніпродзержинська (1965) — перший, кому було присвоєно це звання. інші нагороди
Примітки
Посилання Ляудис, Казимерас Францевич Ляудис Казимерас Францевич (Liaudis Kazimieras Franco). Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991