Íманта () — мікрорайон у складі Курземського району Риги, розташований на лівому березі Даугави. Включає у себе дві частини міста: () і Лачупе (). Знаходиться у західній частині Риги. Межує з мікрорайонами Клейсти, Ільгюціємс, Дзірціємс, Засулаукс, Шампетерис, Золітуде, Бебербекі та Бабітським краєм, який оточує Іманту із західної та північно-західної сторони. Межами мікрорайону є межа міста, проспект Курземес, вулиця Клейсту, лінія до залізничної колії, сама залізнична колія, бульвар Юрмалас, вулиця Зарду та ще одна залізнична колія.
Загальна площа мікрорайону Іманта становить 9,003 км², що є приблизно вдвічі більшим за середній показник площі мікрорайонів у Ризі. Довжина меж мікрорайону за периметром складає 15 820 м. Враховуючи площу забудованих територій та їх функціональне поєднання, Іманта вважається одним із найбільших комплексних районів Риги (більшими є лише Югла і Шкіротава), тому її складно сприймати як єдине ціле. Головними вулицями мікрорайону є бульвар Юрмалас, проспект Курземес, бульвар Анниньмуйжас, вулиці Зентенес, Даммес, Слокас, Клейсту і Бебру, а також невелика частина вулиці Золітудес у кінці проспекту Курземес.
Історія Спочатку на території Іманти були переважно соснові ліси, частини яких збереглися у парку Анниньмуйжас та у лісі Клейсту на півночі Іманти.
Як і інші мікрорайони Пардаугави, Іманта має давню історію, яка пов'язана з появою миз у та загальними тенденціями змін територій Риги протягом часу. Вже у XV столітті утворилася група малих бюргерів, яка почала забудовувати широкі луги у тогочасній Пардаугаві.Z. Žukova «Kā Anniņmuiža ieguva savu tagadējo nosaukumu?»" // Tava labākā grāmata par Latviju, Enciklopēdija katrai ģimenei «Rīga», Izdevniecība «Aplis», Rīga, 1999., 126—127. lpp. У Ризькому патримоніальному окрузі у XV–XVI століттях ратмани та багаті бюргери за невелику плату отримували від міста земельні ділянки для спорудження миз.Rīgas patrimonālais apgabals. Latvju enciklopēdija, 2. sēj., Redaktors Arveds Švābe, Apgāds Trīs Zvaigznes, Stoholma 1950—1951. g., Faksimilizdevums, 1995. g. Term. «Rīgas patrimonālais apgabals» 2170—2171. lpp. З'явились численні малі мизи та напівмизи, які з часом або розділялися, або об'єднувалися.Z. Žukova «Kā Anniņmuiža ieguva savu tagadējo nosaukumu?» // Tava labākā grāmata par Latviju, Enciklopēdija katrai ģimenei «Rīga», Izdevniecība «Aplis», Rīga, 1999., 126—127. lpp. Спочатку у них також були невеликі селянські господарства, функцією яких було виробництво товарів для додаткового доходу та сільськогосподарських продуктів,Feodālā Rīga, 1978. — Rīga: Zinātne, 508. lpp, 496.lpp. також поступово з'являлися мизи для відпочинку та розваг.P.Blūms, 2001. Rīgas muižiņas // Koka Rīga. — Rīga: Neptūns, 244. lpp; Veitners K., 1996. Pārdaugavas muižu vēsturiskā attīstība 1750. — 1850. g. LU Vēstures un filozofijas fakultātes bakalaura darbs, vad. Doc. J. Štrauhmanis: — Rīga, 38. lpp. З середини XVII століття неподалік від міста кількість бюргерських миз збільшувалася,M. Jakovļeva «Kā pilsētnieki baudīja dabu Rīgas pievārtē 18. — 19. gs.?» // Tava labākā grāmata par Latviju, Enciklopēdija katrai ģimenei «Rīga 43», Izdevniecība «Aplis», Rīga, 2001., 62-65 lpp. хоча більша їх частина з'явилась у XVIII столітті.Blūms P., 2001. Rīgas muižiņas // Koka Rīga. — Rīga: Neptūns, 244. lpp.
Необхідність місць відпочинку за містом серед багатих мешканців Риги почала зростати після Великої Північної війни,M. Jakovļeva «Kā pilsētnieki baudīja dabu Rīgas pievārtē 18. — 19. gs.?» // Tava labākā grāmata par Latviju, Enciklopēdija katrai ģimenei «Rīga 43», Izdevniecība «Aplis», Rīga, 2001., 62-65. lpp. після якої був споруджений — він з'єднав обидва береги Даугави та сприяв розвитку її лівого берега.Rīgas pārvalde astoņos gadsimtos, SIA Rīgas nami & Rīgas vēstures un kuģniecības muzejs, Rīga, 2000. Kopā 351. lpp.
До складу мікрорайону Іманта входить також частина території Риги під назвою Лачупе (), яка отримала свою назву від притоки Хапакагравіса — річки Лачупіте (). У тій частині Лачупіте, яка входить до Іманти, лише наприкінці ХІХ — початку ХХ століття почав утворюватися цільний забудований район на південь від вулиці Буллю.Rīgas ielas, 2001 // Enciklopēdija, 1. sēj. — Rīga: Apgāds Priedaines, 238. lpp; 43. lpp. Втім наразі ця частина Лачупе більше пов'язана з промисловою забудовою, оскільки на цій території розміщені різноманітні бази гуртової та роздрібної торгівлі.Andris Ārgalis, 2000. Rīga. — Rīga: Apgāds AS «Preses nams», 107. lpp.
Райони з найщільнішою забудовою в інших частинах Іманти почали утворюватися у другій половині ХІХ століття, хоча до початку ХХ століття у більшій частині цього мікрорайону все ще зберігалася рідка поодинока забудова, тут були здебільшого луги та численні лісові ділянки.Rīgas ielas, 2001 //Enciklopēdija, 1. sēj. — Rīga: Apgāds Priedaines, 238. lpp; 44. lpp. У 1877 році споруджено залізничну лінію Рига — Тукумс із тодішньою станцією . Старі мешканці Анниньмуйжі протестували проти цієї назви, адже раніше місцевість Золітуде починалася від Лачупе у напрямку Юрмали, тому у 1928 році її перейменували на Іманту. За радянських часів слово «муйжа» (від — миза) було недопустимим. В результаті місце станції було пересунуто. Залізнична станція на території Анниньмуйжі, на місці старого вокзалу, втім, у 1989 році отримала назву Золітуде.
Під час війни за незалежність Латвії на початку листопада 1919 року тут відбувалися бої збройних сил Латвії із силами Західної добровольчої армії. В результаті битви в ніч на 4 листопада під командуванням полковника Апініса звільнив Анниньмуйжу та станцію Золітуде. Після проголошення незалежності Латвії 24 лютого 1924 року ухвалений Сеймом Латвії закон про адміністративні межі міста Риги юридично закріпив нові кордони. До меж міста увійшли великі території на лівому березі Даугави, серед яких — Болдерая, Даугавгріва, Клейсти, мизи Буллю, , мизи Лієла- та Маза-Даммес, та Шампетерис.
Активна забудова Іманти почалась на початку 1920-х рр.,Imanta. «Latvijas enciklopēdija», 3. sēj., Rīga, 2005, SIA «Valērija Belkoņa izdevniecība», termins «Imanta», 50—51. lpp. коли були збудовані т. зв. Імантські лінії — 8 вулиць біля залізниці. Цими будинками управляв житловий кооператив «Іманта», і через це місцевість отримала назву «Імантціємс», від якого згодом і утворилася назва «Іманта». У цей час (1924 рік) території Іманти були приєднані до Риги. Другим районом, де будувалися тогочасні будинки, була місцевість біля Болдерайської залізниці. Більший район забудови (Імантціємс) був споруджений між залізницею і сучасним бульваром Юрмалас.Rīgas ielas, 2001 // Enciklopēdija, 1. sēj. — Rīga: Apgāds Priedaines, 238. lpp; 44. lpp. За довоєнних часів головну вулицю (сучасний бульвар Юрмалас) називали вулицею Анниньмуйжас, від якої у напрямку до залізничної лінії знаходилися 8 ліній з найстарішими будівлями Анниньмуйжі.Tālivaldis Pētersons, 1997. g. aug. Ne Imanta, bet Anniņmuiža // Pārdaugavas ziņas — Rīga, 4—5. lpp. У другій половині ХХ століття почалось будівництво індивідуальних сімейних будинків, у тому числі в Імантціємсі на ділянках для забудови, що належали житловому кооперативу «Іманта», були споруджені двоповерхові будинки. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. були забудовані вулиці Кооператива та Імантас, бульвар Анниньмуйжас (колишня вулиця Талавас) та вулиця Вецумнієку (колишня вулиця Вієнібас).Andris Ārgalis, 2000. Rīga. — Rīga: Apgāds AS «Preses nams», 107. lpp.; Tālivaldis Pētersons, 1997. g. aug. Ne Imanta, bet Anniņmuiža // Pārdaugavas ziņas — Rīga, 4—5. lpp. Раніше у цьому районі знаходились п'ять магазинів, м'ясна лавка, перукарня, майстерня чоботарів, фабрика сільськогосподарських машин, добровільне пожежне товариство із власним депо, дім культури та спільне із мешканцями Золітуде культурне товариство. Мешканці Анниньмуйжі знали один одного. У районі цих вулиць були лише кілька будинків, а на території корпусу радіозаводу знаходилося болото, на якому під час війни добували торф. Загалом до Другої світової війни територія Іманти була відносно малозаселена — у ній переважала мальовнича індивідуальна малоповерхова забудова.
Неподалік від новозабудованого району Іманти, між Імантціємсом та Болдерайською залізницею, почалася забудова другого міського району новобудов, який назвали Малдупціємсом (). Райони розділяло невелике болото, на якому у 1930-х рр. міська влада почала меліораційні роботи, щоб пізніше два райони могли об'єднатися. Втім, війна та необхідні післявоєнні відновлювальні роботи завадили цим планам. Певний час у територіальних планах Риги з'являлася ідея про випрямлення вулиці Слокас, яка проходила повз Іманту, з побудовою повітряного мосту над залізницею, що б частково ліквідувало Малдупціємс, хоча плани передбачали те, що існуюче болото буде частково засипане; були збудовані нові корпуси Ризького радіозаводу, які у наш час довго не використовувалися. 2011 року тут на першому поверсі був відкритий супермаркет «Prisma» та навчальний корпус, який також не закінчили (наразі в одному крилі корпусу знаходиться інститут бізнесу «RIMPAK Livonija» та деревообробний цех із складом (наразі не існує)). Останні залишки болота (у 1950-х рр. у його ставках можна було навіть ловити рибу) зникли, коли на перехресті проспекту Курземес і вулиці Слокас збудували супермаркет «Maxima» та у деякому сенсі план тридцятих років минулого століття був виконаний: Малдупціємс увійшов до складу мікрорайону Іманта, хоча він все ще тримається доволі відокремлено.
Наприкінці 1940-х та у 1950-х рр. на обох сторонах вулиці Кооператива був збудований обширніший район індивідуальної забудови. У середині 1950-х років почалась індустріалізація та експансія масового будівництва. Починаючи з 1960-х рр., житлове будівництво концентрується у більших масивах.J. Krastiņš, I. Strautmanis, J. Dripe «Latvijas arhitektūra no senatnes līdz mūsdienām», Izdevniecība «Baltika», Rīga, 1998, kopā 312. lpp. Райони масової житлової забудови утворювалися на територіях екстенсивної малоповерхової забудови, невеликих садів та у вільних, ще не забудованих районах, у тому числі і в Іманті. 1967 року був розроблений детальний план Іманти для сучасної забудови, який створив інститут «Міськпроєкт» («Pilsētprojekts», арх. Р. Леліс, Р. Пайкуне, Р. Дзене та Л. Стіпнієкс).Andris Ārgalis, 2000. Rīga. — Rīga: Apgāds AS «Preses nams», kopā 107. lpp. Житловий масив Іманти був передбачений для 60 000 мешканців.Anita Antenišķe, 2000. Daudzstāvu dzīvojamā Rīga un reģiona konteksts // Rīgas arhitektūra // Stili, ēkas, interjeri 21. gadsimtā. — Rīga: apgāds «Jumava», 42—49. lpp. kopā 175. lpp. У 1965 році почалась ,Pēteris Jērāns (redaktors). «Celtniecība». Rīga: enciklopēdija. Rīga: Galvenā enciklopēdiju redakcija, 1988. 78. lpp. переважно проведена у 1967—1975 рр., втім будівництво продовжувалося і пізніше.Andris Ārgalis, 2000. Rīga. — Rīga: Apgāds AS «Preses nams», kopā 107. lpp. З 1960-х рр. Іманта забудовувалася серійними будинками серії 464А (5 поверхів) та 602 (9 поверхів).