Микола Миколайович Баєр (1886—1964) — український громадський та політичний діяч, поет, перекладач, пропагандист ідей охорони природи. Народився 4 грудня 1886 р. в німецькій родині інженера-землеміра в с. Бобрик тодішньої Харківської губернії (зараз це територія Сумської області)ДАХмО. — Ф Р.6. — Оп. 1. — Спр. 122. — Арк. 133—134.. В автобіографіях зазначав себе як українця за національністюДАХмО. — Ф Р.582.. Дід Андрія Гейма — нобелівського лауреата з фізики (графен).
У різних джерелах фігурує ціла низка різних варіантів написання його прізвища: Баєр, Бейєр, Байєр і навіть Байнер. Імовірно, таке різноманіття написання викликане пошуками правильної транскрипції німецького прізвища Baier (з німецької означає буквально «Баварський») у період формування єдиної української граматики у 1917—1920-х.
Від 1906 р. публікував поезії, пізніше виступав як талановитий перекладач творів Ернеста Томпсона Сетона («Лобо, король вовків на Корумпо», «Наші приятелі. Оповідання про собак») та В. Гауфа, надруковані 1918 року в Полтаві, у Полтавському видавництвіЗдражко А. Є. Видання української дитячої перекладної літератури на початку ХХ століття (1917 — поч. 1930-х рр.) / А. Є. Здражко // Мова і культура. — 2012. — Вип. 15, т. 1. — С. 341—346.. Микола Баєр упродовж кількох років також друкувався у журналах і газетах «Рідний край», «Селянське слово», «Українська хата», «Червона правда».
Походження Прадід М. М. Баєра тікав з Німеччини (Баварії) оскільки був засуджений до смертної кари через участь у селянських повстанняхАрхів А. К. Гейма (Велика Британія), лист Сергія Миколайовича Байєра, 2011 р.. Мати М. М. Баєра Єлизавета Тимофіївна була на половину українка, наполовину туркеня.
Життєвий шлях
Освіта Після завершення Катеринославської реальної школи,1904 р. вступив до Московського межового (геодезичного) інституту за фахом «Економіка й техніка землевпорядкування»Наука и научные работники СССР: справочник / Акад. наук СССР; сост. Комис. «Наука и науч. работники СССР» под наблюдением и непосредств. рук. С. Ф. Ольденбурга, Е. Ф. Карского. — Л., 1925—1934. — Ч. 6 : Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда. — 1928. — VIII. — С. 20-21..
Полтавський період. Природоохоронна робота М. Баєр значився серед членів організованого 1913 року В. І. Вернадським та В. Ф. Ніколаєвим Полтавського товариства любителів природиНА ПКМ імені Василя Кричевського. — Спр. О1. — Арк. 9.. У науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею зберігаються документи про діяльність товариства. У списку членів його записано під № 3 «Бейнер Николай Николаевич» без зазначення адреси.
Товариство було першою працюючою природоохоронною громадською організацією на території України. Вперше позиція представників Товариства у питаннях охорони природи прозвучала з вуст завідувача Природно-історичним музеєм М. Ф. Ніколаєва та лісівника В. М. Борткевича на Другому з'їзді лісовласників і лісівників (1913 р). Вони назвали уявлення сучасників про «первісний стан природи на нашій батьківщині» — примарним, наголосили, що існує загроза перетворення природи на «вічну згадку» для наступних поколіньВторой съезд лесовладельцев и лесоводов при Полтавском обществе сельского хозяйства, 18–21 декабря 1913 года. — Полтава: Электрич. тип. Г. И. Маркевича, 1914. — С.117..
У діяльності Товариства можна простежити досить суттєвий вплив М. М. Баєра, хоча буквальних згадок про його участь у роботі організації збереглось небагато. Так, у серпні 1913 року, після появи в його складі М. М. Бейєра, саме Земство звернулося до Постійної природоохоронної комісії Російського географічного товариства (на той час розробляло ідеї створення заповідників і національних парків, мало центри в Петрограді та Москві) з проханням надати роз'яснення щодо низки питань: Якими правами, якими статтями закону нормується створення заповідників? Як забезпечується на майбутнє непорушність заповідників? Як губернському земству отримати право на розпорядження заповідником? Який формальний порядок установи заповідних ділянок?Штильмарк Ф. Р., 1996. Историография российских заповедников (1895—1995). — М.: ТОО Логата, 340 с..
Більшість членів Комісії мешкали у Москві і тому, можна припустити, знайомство з ними надихнуло М.Баєра на пропаганду ідей виділення цінних земель в природоохоронні території. У роки навчання Миколи Миколайовича в Московському межовому інституті, багато його професорів (здебільшого географів, геологів) були членами Російського географічного товаристваГригорий Александрович Кожевников // Человек, 2005. –№ 2. –С. 100—112.. У той час один з ідеологів охорони природи, професор Московського університету і член Товариства Г. А. Кожевніков читав відкриті лекції на різні теми, що збирали студентів з різних інститутів. Саме він вигадав сучасне використання терміна «заповідник». Або, як він писав тоді — «заповідна ділянка». Найвірогідніше, саме середовище членів Російського географічного товариства надихнуло М.Баєра на природоохоронну діяльність.
Починаючи з 1913 року активна робота Полтавського товариства провадилась нерозривно з діяльністю Полтавського земства. За браком будь-яких природоохоронних державних органів, спільна діяльність у справі охорони природи, яку організували М. М. Баєр з боку Земства, і М. Ф. Ніколаєв з боку Полтавського Природничого Музею можна вважати першою в історії України спробою вирішити природоохоронні питання силами державиЖурнал Полтавского чрезвычайного губернского земского собрания 7—8 мая 1914 года. — Полтава, 1914. — С.91..
У своїх доповідях на земських зібраннях наголошувалось, що саме земство має очолити природоохоронну роботу:Инициативу по проведенію въ жизнь идеи охраны природы изъ всѣхь учреждений въ губерніи можетъ взять на себя только губернское земство, какъ представительное учрежденіе большей части населенія, пользующееся наибольшимъ авгоритетомъ въ губерній, такъ и потому, что целый рядъ задач, входяшихъ въ понятіе охраны природы, ближайшимъ образомъ касается тѣхь экономіческіхъ интересовъ, которые обслуживаются земством.
Для осуществленія охраны памятниковъ природы земствормъ могутъ быть приняты следующіе мѣры:
Популяризація идеи охраны природы путемъ нечатныхъ изданій, чтеній и лекцій. Принятіе мѣръ, направленнях къ созданію и охраны заповедных участковъ какъ на казенныхъ, такъ и на частныхъ земляхъ. Ходатайство о проведеніи въ законодательномъ порядке законовъ объ усиленной охранѣ отдельныхъ растеній и животных![Николаев В. Ф.] Доклады Губернской земской управы 49-го очередного созыва Полтавскому Губернскому Земскому Собранию, 1913 года. — Полтава: Типо-литография И. П. Фришберга, 1913. — С. 437..1914 року Полтавська земська управа вела переговори з великим землевласником (імовірно з Мекленбург-Стрілецьким) про створення та огородження заповідної ділянки степу в районі села Ланна під КарлівкоюНасимович А. А. Дореволюционный период в развитии заповедного дела // Опыт работы и задачи заповедников СССР, М.: Наука, 1979. — С. 7-20.. У травні 1914 року поміщиця Зіньківського повіту Токарська, підтримала ініціативу Земства і передала під охорону Полтавського товариства любителів природи віковий дуб. У матеріалах земського зібрання, яке проходило 7—8 травня 1914, зазначено:«Таких дубів, залишків стародавніх лісів, в Полтавській губернії збереглося мало, так що він представляє інтерес як пам'ятник природи і заслуговує охорони».Приблизно в цей же час і граф Кочубей передав під охорону 160 десятин свого Карлівського бору біля Диканьки, що під Полтавою. Такими, напівофіційними заповідниками на Полтавщині були також урочище «Зруб» біля Диканьки і цілина в Стрюковскій економії Костянтиноградського повіту. У майбутньому ці неофіційно оголошені заповідники частково отримали охоронний статус (наприклад, Карлівський бір в наш час став регіональним ландшафтним парком «Диканський»).
Природоохоронна активність Полтавського земства відома лише в ті роки, коли в ній працював М. М. Баєр. 1919 року у Полтаві побачила світ пропагандистська книжка Миколи Миколайовича з охорони природи «Шануймо і бережімо рідний край»Баєр М. М. Підсумки будівництва Кам'янецького Сільсько-Господарського Інституту та перспективи його розвитку: відбитки з кн. 4-ї «Записок С.-Г. Інституту в Кам'янці на Поділлю». –Кам'янець на Поділлю: друкарня імені Леніна, 1927. –21 с., з якої було розпочато природоохоронну серію видань Полтавського природничого музею. У книжку були вкладені 2 «метелики» — листівки великого формату «Охороняйте степ» та «Охороняйте ліс». На жаль, невідомо, чи був сам М. Баєр автором тексту зазначених листівок. Не відомо, чим ще займався він у Товаристві, окрім підготовки зазначеного видання. Разом з тим, відомо, що про стан охорони природи у світі він був добре обізнаний. Зокрема, ці знання він використав, перекладаючи для Педагогічного Бюро Полтавської Губеріальної Народної Управи книжку американського письменника Е. Томпсона Сетона «Лобо». Книжка, розрахована на середній та старший шкільний вік, розказує драматичну історію волелюбного вовка, сюжет якої відбувається на півдні США. Згадуючи антилопу вилоріга у своєму перекладі, М. Баєр зробив авторську зноску про те, що цей вид є майже винищеним в США і що залишився він під надійною охороною лише на території Йєлоустоунського національного паркуТомпсон-Сетон, Ернест. Лобо, король вовків на Курумпо [Текст] / Томпсон-Сетон ; переклав М. Бейєр ; Пед. Бюро Полтав. Губерніял. Нар. Управи. — Полтава: [б. в.], 1918. — С.2.
Київський період В період першої світової війни Микола Миколайович разом з родиною виїхав до Києва. З вибухом Української національно-демократичної революції, він вступив до лав Української партії соціалістів-федералістів. Деякий час він працював керівником департаменту землеробства в уряді УНР. У цей час М. Баєр видав низку видань з земельного питання: «Земельна реформа і основи земельної політики на Україні» (1917), «Соціялізація чи земельна власність?» (1918) (рецензія на цю книжку з'явилась у газеті «Відродження»Відродження, 1918, 21 грудня. — № 216. –С.4. — Шп.4.), «Про земельну справу» (1918). Книжки М. Баєра знаходились у продажу, для просвітницьких організацій продавались зі знижкоюВідродження, 1918, 20 липня. — № 91. — С.4. — Шп.4.
У період Гетьманату Павла Скоропадського 1 червня 1918 року був призначений на посаду межового інженера та старшого землеміру Київської губернської земельної управи. Також був прикомандирований до межового відділу Міністерства земельних справД.Вісник, 1918, 19 вересня. — № 49. — С.3. — Шп.4.; ДАХмО. — Ф Р.6. — Оп. 1. — Спр. 122. — Арк. 133—134.
Станіславський період Наприкінці 1918 р. Микола Баєр виїхав до м. Яремче разом зі своєю родиною, намагаючись порятувати життя дружини. Проте, ці намагання виявились марними. Весною 1919 р. Єлизавета Миколаївна померла, лишивши Миколу Миколайовича з трьома дітьми (Леся (Ольга) /1913/, Сергій /1916/ та Микола /1910/), в тому числі наймолодшому — Сергію, було лише три роки.
Після цього родинного нещастя Микола Баєр з головою поринув у політичну діяльність. Він став одним із засновників Української народної партії (хліборобів-власників). Ця партія була створена 15 травня 1919 р. у Станіславові (нині — Івано-Франківськ) політичними діячами Української Народної Республіки. Основоположниками цієї партії під гаслом «Свобода і праця» стали колишній український соціал-демократ М.Чудинів-Богун та колишній соціаліст-федераліст М. Баєр, який став її секретаремКоллард Ю.. Спогади юнацьких днів: 1897—1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма. — Торонто, 1972. — С. 131.
Кам'янецький період