Юлія Анатоліївна Ілюха (, Гонтів Яр, Харківська область) — українська поетка, прозаїкиня, журналістка, волонтерка АТО.
Біографія Юлія Ілюха народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр Харківської області.
Отримала диплом менеджерки-економістки після закінчення Харківської державної академії культури, а пізніше здобула освіту журналіста у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Працювала журналісткою у друкованих виданнях та на телебаченні, авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День».
Займалася волонтерством з 2014 року, зокрема комплектуванням аптечок для військових. Курувала мультимедійний соціально-поетичний проєкт «Там, де вдома», націлений на реабілітацію ветеранів через творчість.
Одружена, чоловік пішов служити у ЗСУ після російського вторгнення в Україну. Мають сина Івана.
Творчість Окремі твори друкувалися у газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур'єр Кривбасу» тощо.
2016 року вийшла перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти», яка увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2016».
2018 року вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг» (увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2018») та «Історії Цвірінька». Того ж року з новелою «Слід» перемогла у конкурсі короткої прози «Новела по-українськи» від журналу «Країна». Наступного року вийшов роман «Східний синдром», рукопис якого отримав II премію міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018».
З 2020 по 2023 роки вийшли дитячі книги «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і операція „Великий вибух“», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та «Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». А також 2023 вийшла збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».
Після повномасштабного російського вторгнення почала писати короткі історії про досвіди жінок під час війни і викладати у соцмережі з хештегом #мої_жінки. У лютому 2024 року ці історії вийшли як книга у перекладі італійською, згодом книга вийшла у Словаччині (вересень), США та Австрії (жовтень). Українською книга вийшла у жовтні 2024 року і стала «Книгою року ВВС-2024».
2025 року вийшла книга для дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце».
Бібліографія
У збірках
Переклади іншими мовами Твори перекладені англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською, французькою, литовською та іншими мовами.
Yuliia Iliukha. Das letzte Ahornblatt / Übersetzt ins Deutsche von Alois Woldan. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія) Yuliia Iliukha. Le mie donne / Tradotto in italiano da Marina Sorina. — Le Mezzelane Casa Editrice, 2024 (Італія) Yuliia Iliukha. My Women / Translated into English by Hanna Leliv. — 128 LIT publishing, 2024 (США) Julija Iľucha. Moje ženy / Do slovenčiny preložila Veronika Goldiňáková. — Vydavateľstvo Motýľ, 2024 (Словаччина) Yuliia Iliukha. Meine Frauen / Übersetzt ins Deutsche von Chrystyna Nazarkewytsch und Harald Fleischmann. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія) Yuliia Iliukha. Mes femmes / Traduit de l'ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin. — Éditions des femmes-Antoinette Fouque, 2025 (Франція) Julia Iljucha. Mina kvinnor / Översättare: Susanna Witt. — Romanus & Selling, 2025 (Швеція)
Нагороди та відзнаки Міжнародна українсько-німецька літературна премія ім. Олеся Гончара (2018) у номінації «мала проза» за збірку оповідань «Неболови» II премія міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018» за рукопис роману «Східний синдром» Премія International Chapbook Prize від літературного журналу (2023) за збірку «Мої жінки» Австрійська літературна премія — спонсорська премія () за уривки зі збірки «Мої жінки» Книга року BBC (2024) за збірку кротких оповідань «Мої жінки»
Примітки
Посилання Сторінка Юлії Ілюхи на сайті видавництва Vivat Книги авторки на сайті Yakaboo Інтерв'ю на сайті BBC Блог Юлії Ілюхи на сайті Тиждень.ua