Артеріа́льна гіперте́нзія (АГ) — хронічне захворювання, головною діагностичною ознакою якого є стійке підвищення гідравлічного тиску в артеріальних судинах великого кола кровообігу. Застаріла назва підвищення понад норму кров'яного тиску в судинному руслі — гіпертоні́я. З 1990-х років у медичній практиці замість цієї назви вживають термін артеріальна гіпертензія.
Вступ Підвищення артеріального тиску примушує серце працювати з більшим навантаженням через підвищений загальний периферичний судинний опір для забезпечення нормального обертання крові в кровоносних судинах великого кола кровообігу. Для вимірювання артеріального тиску використовують два показники: систолічного та діастолічного тиску, залежно від того, стискається серцевий м'яз між ударами (систола) чи розслабляється (діастола). Нормальний кров'яний тиск у стані спокою перебуває в межах 100—139 мм рт. ст. систолічного тиску (верхнє значення) і 60-89 мм рт. ст. діастолічного тиску (нижнє значення). Кров'яний тиск вважається високим, якщо він постійно тримається на рівні 140/90 мм рт. ст. або вище.
АГ класифікують як первинну (есенціальну) артеріальну гіпертензію (гіпертонічну хворобу) та вторинну артеріальну гіпертензію. Вторинну АГ також називають симптоматичною вторинною артеріальною гіпертензією, чим підкреслюється її вторинність щодо інших захворювань та станів. Наприклад, вторинна (симптоматична) АГ супроводжує ураження паренхіми нирок (ренопаренхімна АГ), ниркових артерій (реноваскулярна АГ), деякі гормонозалежні пухлини (феохромоцитома), інші порушення гормонального балансу (хвороба Іценка-Кушинга, синдром Іценка-Кушинга, первинний гіперальдостеронізм). Приблизно 90-95 % випадків АГ відносять до категорії «первинної артеріальної гіпертензії», що означає високий кров'яний тиск без очевидної основної медичної причини. Інші захворювання, котрі впливають на нирки, артерії, серце або ендокринну систему, зумовлюють 5-10 % випадків АГ (вторинна артеріальна гіпертензія).
АГ є одним з основних факторів ризику інсульту, інфаркту міокарда (серцевих нападів), серцевої недостатності, аневризми артерій (наприклад, аневризми аорти), захворювання периферичних артерій і є частою причиною хронічного захворювання нирок. Навіть помірне підвищення артеріального тиску пов'язане зі зменшенням очікуваної тривалості життя. Зміни режиму харчування та способу життя можуть поліпшити контроль артеріального тиску і знизити ризик ускладнень для здоров'я. А проте, медикаментозне лікування часто буває необхідним для людей, яким недостатньо змінити спосіб життя.
Класифікація Класифікація (JNC7) Систолічний тиск Діастолічний тиск мм рт. ст. кПа мм рт. ст. кПа Нормальний 90-119 12-15,9 60-79 8,0-10,5 Предгіпертензія 120-139 16,0-18,5 80-89 10,7-11,9 Гіпертензія I стадії 140-159 18,7-21,2 90-99 12,0-13,2 Гіпертензія II стадії ≥160 ≥21,3 ≥100 ≥13,3 Ізольована систолічнаартеріальна гіпертензія ≥140 ≥18,7 <90 <12,0
Дорослі У людей віком від 18 років, артеріальна гіпертензія визначається як показник систолічного та/або діастолічного артеріального тиску котрий постійно вищий, ніж прийняте нормальне значення (на даний час 139 мм рт. ст. систолічного тиску, 89 мм рт. ст. діастолічного тиску: див таблицю — Класифікація (JNC7)). Якщо вимірювання отримані на основі 24-годинного амбулаторного спостереження або вимірювання в домашніх умовах, використовують нижчі порогові значення (135 мм рт. ст. систолічного і 85 мм рт. ст. діастолічного тиску). У нещодавніх міжнародних порадах з гіпертензії також встановлені категорії нижче гіпертонічного діапазону для того, щоб підкреслити різні варіанти ризику за вищого тиску крові в межах норми. У класифікації JNC7 (2003) термін «передгіпертензія» визначається як артеріальний тиск у межах 120—139 мм рт. ст. систолічного та / або 80—89 мм рт. ст. діастолічного тиску, тоді як у рекомендаціях ESH-ESC (2007) and BHS IV (2004) визначаються категорії оптимального, нормального і вищого від норми тиску для поділу показників тиску нижчих від 140 мм рт. ст. систолічного тиску і 90 мм рт. ст. діастолічного тиску. Гіпертензія також поділяється наступним чином: JNC7 розрізняє гіпертензію I стадії, гіпертензію II стадії та ізольовану систолічну артеріальну гіпертензію. Ізольована систолічна артеріальна гіпертензія означає підвищений систолічний тиск за нормального діастолічного тиску і є розповсюдженішою у літніх людей. У рекомендаціях ESH-ESC (2007) та BHS IV (2004) гіпертензія третьої стадії (III стадії) визначається як систолічний артеріальний тиск, що перевищує 179 мм рт. ст. або діастолічний тиск понад 109 мм рт. ст. За іншими авторитетними джерелами, АГ III стадії визначається тоді, коли підвищення артеріального тиску призвело до ураження органів-мішеней з наявністю об'єктивних ознак їхнього ураження та порушенням їхніх функції: з боку серця — інфаркт міокарду, хронічна серцева недостатність ІІА стадії або вище; з боку нирок — хронічна ниркова недостатність із рівнем креатиніну не нижче 133 мкмоль/л у чоловіків, 124 мкмоль/л у жінок; з боку головного мозку — перенесений мозковий інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу (транзиторна ішемічна атака), перенесена гостра гіпертензивна енцефалопатія або наявність хронічної гіпертензивної енцефалопатії з деменцією«Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний внутренних органов.» / под ред. проф. О. Я. Бабака. // Справочник врача. Семейный врач, терапевт. — Киев, ТОВ «Доктор-Медиа», 2009. Т.1. — 586 с., стор. 110. ISBN 978-966-2165-04-3.
Гіпертензія належить до категорії «стійких», якщо ліки не призводять до зниження артеріального тиску до нормального рівня.
Новонароджені та грудні діти Гіпертензія у новонароджених є нечастим явищем і зустрічається приблизно у 0,2—3 % новонароджених. Артеріальний тиск не вимірюється зазвичай у здорових новонароджених. АГ є поширенішою в групах новонароджених з високим ризиком. Треба взяти до уваги цілий ряд факторів, таких як гестаційний вік, постконцептуальний вік і маса тіла при народженні коли ухвалюється рішення про те, чи кров'яний тиск у новонародженого є нормальним.
Діти і підлітки АГ зустрічається досить часто у дітей та підлітків (у 2—9 % залежно від віку, статі та етнічної приналежності) і пов'язана з довгостроковими ризиками нездоров'я.
На даний час рекомендується вимірювати кров'яний тиск у дітей старше трьох років під час кожного звичайного медичного огляду та профілактичних обстежень. Високий кров'яний тиск має бути підтверджений під час повторних відвідувань лікаря перед тим, як дитині поставлять діагноз «артеріальна гіпертензія». Артеріальний тиск підвищується з віком у дитинстві, й у дітей АГ визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, який під час трьох або більше вимірювань дорівнював або перевищував 95-й процентиль для відповідної статі, віку та зросту дитини. Передгіпертензія у дітей визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, що перевищує або дорівнює 90-му процентилю, але є меншим, ніж 95-й процентиль.
У підлітків пропонується діагностувати та класифікувати гіпертензію та передгіпертензію за дорослими критеріями.
Клінічні ознаки АГ рідко виявляють через хоч які прояви; її виявляють здебільшого під час медичного обстеження, або під час звернення за медичною допомогою з приводу проблем зі здоров'ям, не пов'язаних з АГ. Деякі люди з високим кров'яним тиском скаржаться на головний біль (особливо у потиличній частині голови та в першій половині дня), а також на млявість, запаморочення, дзвін у вухах (дзижчання або шипіння у вухах), погіршення зору і непритомність.
Під час медичного огляду, АГ можна запідозрити у разі виявлення гіпертензивної ретинопатії під час обстеження очного дна у задній частині ока за допомогою офтальмоскопії. Зазвичай, тяжкість змін гіпертензивної ретинопатії оцінюється за шкалою від I до IV, хоча легші види може бути важко відрізнити один від одного. Результати офтальмоскопії можуть також вказувати на те, як довго людина була гіпертоніком.
Вторинна гіпертензія Деякі додаткові ознаки та симптоми можуть вказувати на вторинну гіпертензію, зумовлену причинами, які можуть бути діагностовані та усунуті. Зокрема, це захворювання нирок або ендокринні захворювання. Наприклад, ожиріння, порушення толерантності до глюкози, місяцеподібне лице, «бичачий горб» і багряні стрії свідчать про синдром Кушинга. Захворювання щитоподібної залози та акромегалія також можуть призвести до АГ, і мають притаманні їй симптоми та ознаки. Судинний шум у верхньопоперековій ділянці може вказувати на стеноз ниркової артерії (звуження артерій, котрі постачають кров ниркам). Зниження артеріального тиску в ногах або затримка чи відсутність пульсу у стегновій артерії може вказувати на коарктацію аорти (анатомічне звуження аорти). АГ, що коливається в широких межах і супроводжується головними болями, серцебиттям, блідістю та потінням, має викликати підозру щодо феохромоцитоми.
Гіпертензивні кризи Значне підвищення кров'яного тиску (до значення, що дорівнює або перевищує 180 систолічного тиску та/або 100 діастолічного тиску з симптомами ураження органів-мішеней, яке ще інколи називають злоякісною або гіпертензією яка прогресує) називають «гіпертензивним кризом». Артеріальний тиск вище цих рівнів, вказує на високий ризик ускладнень. Люди з артеріальним тиском у цих межах можуть не мати жодних симптомів, але зазвичай частіше повідомляють про головний біль (22 % випадків) і запаморочення, ніж загальна популяція. До інших симптомів гіпертензивного кризу можуть належати погіршення зору або задишка через серцеву недостатність чи загальне погане відчуття нездужання пов'язане із нирковою недостатністю. Відомо, що більшість людей з гіпертензивним кризом мають підвищений кров'яний тиск, але додаткові чинники можуть призвести до його різкого зростання.
«Ускладнений гіпертензивний криз», який раніше називався «злоякісна гіпертензія», виникає, коли є докази прямого ушкодження одного або декількох органів внаслідок надмірно підвищеного кров'яного тиску. Це ушкодження може охоплювати гіпертензивну енцефалопатію, спричинену набряком і дисфункцією мозку, та відзначається головними болями та зміненим рівнем свідомості (сплутаність свідомості та сонливість). Набряк сітківки та фундальний крововилив та ексудати є ще однією ознакою ураження органів-мішеней. Біль у грудях може вказувати на пошкодження серцевого м'яза (яке може наростати до інфаркту міокарда), а іноді й до розриву внутрішньої стінки аорти. Задишка, кашель і відходження закривавленого мокротиння є властивими ознаками набряку легень. Це захворювання є набряком тканини легенів пов'язаним із лівошлуночковою недостатністю, нездатністю лівого шлуночка серця відповідно перекачувати кров з легенів до артеріальної системи великого кола кровообігу. Швидке погіршення роботи нирок (гостре ушкодження нирок) і мікроангіопатична гемолітична анемія (руйнування клітин крові) можуть також мати місце. У таких станах потрібне швидке зниження артеріального тиску для того, щоб зупинити тривале ушкодження органу. З іншого боку, немає жодних доказів того, що артеріальний тиск має бути швидко знижений під час гіпертензивних криз, коли немає доказів ураження органів-мішеней. Надто стрімке зниження артеріального тиску також має певні ризики. У разі гострих гіпертензивних криз, показане застосування пероральних препаратів для поступового зниження кров'яного тиску протягом 24—48 годин.
Вагітність