По́січ — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Лисецької селищної громади. Населення становить 135 осіб.

Географічні відомості Розміщене на околиці Чорного Лісу.

Село розкинулось у мальовничій долині, по обох боках якої височіють пагорби, найвищим з яких є Лисий берег. Через долину протікає невеличка річка Посічанка, вода цієї лісової річечки збирається із численних лісових джерел, що впадають у цю водойму. У низовинній частині села є кілька джерел із солоною водою. Також, ним протікають потоки Глибокий і Тисовець.

Поблизу села розташоване «Джерело Якова»Про затвердження Стратегії розвитку та маркетингу туризму Івано-Франківської області до 2015 року.

Історія

Вперше згадується у 1633 році. Первісна назва — Просіч.

Назва утворена семантичним способом від апелятива «посіч», що означає пасіку, вирубану ділянку лісу або викорчуване місце. Вона вказує на те, що село виникло на місці вирубаного й викорчуваного лісу.

У 1880 році двори, поля, луки та пасовища займали 47 моргів; ліси — 5449; селянські наділи — 1968. У селі був маєток, власниками якого були Рудольфіна та Гізела, графи Стадіон.

У 1934—1939 рр. входило до Гміни Лисець.

Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів рішенням від 25 квітня 1990 року у Тисменицькому районі відновила раніше зняте з обліку село Посіч (див. нижче). Також, рішенням від 15 листопада 1995 року утворила Посіцьку сільраду з центром у селі Посіч.

Радянські репресії У серпні 1941 року мешканці Посіча виявили масові поховання жертв НКВС, в яких були поховані в'язні зі Станіслава .

Для позбавлення підтримки УПА за 1946—1947 рр. радянським режимом засуджено понад 40 жителів села.

12 травня 1950 року виконком Лисецької районної Ради депутатів трудящих ухвалив рішення «Про ліквідацію Посічанської сільради депутатів трудящих».

На весні цього ж року приблизно чотириста мешканців села Посіч та присілку села Майдан були примусово виселені з рідних домівок. У ході радянської операції з депортації населення, чоловіків, жінок і дітей перевезли на територію Одеської області, а їхні житла було зруйновано. Енкаведисти прийшли у Посіч несподівано. На збори людям не дали часу. Удома залишилось все господарство. Селян звозили до в'язниці, звідти відправляли товарняками за призначенням.

Після виселення людей та знищення села, у ньому не залишилось жодного будинку. На місці зруйнованого села обладнали полігон.

На момент ліквідації у селі проживало 1000 мешканців та було 230 будинків.

У 1990—1991 роках у селі проводились розкопки. Спершу там знайдено дві могили, а пізніше — ще дві, в яких виявлено останки понад 30 людей. В одній з могил було поховання священиків. Число жертв не остаточне. Науковці мають намір продовжувати роботу, адже вважають, що поховань тут значно більше.

Повстанська діяльність

27 вересня 1943 року німці силами двох батальйонів оточили табір УНС, однак, повстанці вислизнули з кільця, вбивши коло 60 німців убитими і пораненими. Власні втрати становили 3 загиблих й 11 поранених.

23 січня 1945 року сотня УПА вступила в бій із двома ротами більшовиків біля Посіча. У результаті бою було вбито 13 більшовиків.

У березні 1945 року курінь «Смертоносці» (курінний Олекса Химинець «Благий») розбив гарнізон НКВС, вбив значну кількість їхніх бійців, 16 захопив у полон. Втрати повстанців — 4 загиблих і 8 поранених.

7 квітня 1945 року близько 170 військ НКВС спецвідділу (за іншими даними — 280 і прокурор) заквартирували у домах Посіча. Вони мали намір оперувати в Чорному лісі та прилеглих селах і перешкоджали діяльності повстанських відділів. Командир Василь Андрусяк «Різун» ухвалив рішення зліквідувати більшовицький спецвідділ. Курінь «Скажених» під командуванням курінного Павла Вацика «Прута» провів відправу з командирами сотень, передав наказ командира «Різуна» і обговорив деталі наскоку. О 22:00 (10-тій годині) почався бій. В бою застосовувалися стрілецька зброя та гранати (…).У результаті бою, було вбито до 60 військ НКВС. За іншими даними, з 280 військ вийшло живими тільки 9, ще 15 захоплено в полон, а решта — вбиті всі. Крім того, з магазину забрано багато шинель, уніформ, консерв, медикаментів і багато інших речей. Три вантажні авто й решту трофеїв спалено на місці. Втрати УПА склали всього 2 загиблих та 2 поранених.

10 лютого 1946 року боївка куреня «Дзвони» наскочила на гарнізон НКВС в Посічі. 4 бійця НКВС вбито і двох важко поранено.

23 березня 1946 року стрільці куреня «Дзвони» зробили засідку на шляху Посіч — Лисець. На засідку зайшла група НКВС, двоє з них убито, одного поранено. Здобуто 2 ППШ і 1 кріс.

18 травня 1946 року підвідділ відділу 75 куреня «Дзвони» у складі п'яти осіб під командуванням булавного Івана Рев'юка «Чорноліса» влаштував засідку на шляху Посіч — Лисець у лісі. На засідку фірою під'їхали п'ятеро більшовиків. По них відкрили вогонь. Ворожі втрати: один старший лейтенант, один лейтенант, двоє сержантів і один рядовий — убиті. З боку повстанців втрат не було. Здобуто один ППШ, один пістоль Т. Т. і дві гвинтівки СВТ.

Перша світова війна Через село проходила австро-угорська військова вузькоколійка, яка вела зі сторони Калуша через Чорний ліс. У селі було розташовано багато артилерійських батарей, околиці села були насічені траншеями. Місцеві дороги використовувались у військових цілях .

У селі розташувався австро-угорський 52-й піхотний полк «Ерцгерцог Фрідріх».

Поблизу села у Чорному лісі розташовувався австро-угорський штаб «Нерінґ-село» () під командуванням дивізії генерала Нерінґа () . Сьогодні на його місці залишилась австрійська «Криниця Нерінґа» () встановлена понад 100 років тому австрійцями над джерелом. Вона збереглася до наших днів.

10 липня 1917 року Російські війська, що наступали на фронті Богородчани — Солотвин, зламавши опір австро-угорських військ, досягли лінії Посіч — Лесівка — Космачhttps://www.gutenberg.org/files/29385/29385-h/29385-h.htm.

Населення + Таблиця росту населення Рік Всього жителів 1880 617 31 груд. 1890 517 Поч. XX ст. 915 1921 757 1 січ. 1939 1390 1950 1000

За даними 1880 року, у селі проживало 617 осіб, з яких 4 були римо-католиками, а решта — греко-католики.

Станом на 31 грудня 1890 року населення села становило 517 осіб, ще 233 — у присілку Майдан (разом — 750) .

На початку ХХ століття населення Посіча становило 915 осіб, серед яких: 864 греко–католики (українці), 23 віруючих латинського обряду та 28 євреїв.

За даними перепису 1921 року (не включаючи військовий реєстр), у Посічі було 145 будівель і 757 осіб: 13 осіб заявили про єврейську релігію і 9 — про єврейську національність. У маєтку Посіч проживало 21 особа і було 5 будинків: 3 особи визнали себе євреями за віросповіданням і національністю.

Станом на 1 січня 1939 року населення села становило 1390 осіб, серед яких: 1370 українців, 5 поляків, 10 латинників та 5 євреїв.

На момент ліквідації села в 1950 р. його населення становило 1000 осіб, а кількість будинків — 250.

Мова + Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року Мова Кількість Відсоток українська 83 98.81 % російська 1 1.19 % Усього 84 100 %

Відомі люди

Народились Фейчук Петро Іванович (1947—2008) — український вчений-хімік, доктор технічних наук, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Харчій Євдокія Василівна (1920—1947) — харчова куреня «Чорноти», померла 07.06.1947 р. у с. Майдан Тисменицького району. Феденько Семен Теодорович «Борис», «Балка» (1924—1947) — стрілець сотні «Ґеника», боївки «Яся», помер 19.12.1947 р. у с. Посіч. Рев'юк Микола Федорович «Ясь» (1913—1948) — член ОУН, помер 1948 р., місце смерті невідоме. Рев'юк Іван Федорович «Малий», «Чорноліс» (1907—1947) — керівник боївки СБ Лисецького райпроводу ОУН, помер 05.05.1947 р. у с. Посіч. Рев'юк Володимир Іванович «Влодко» (1928—1949) — охоронець райпроводу ОУН, помер 24.04.1949 р., місце смерті невідоме. Мельник Онуфрій Іванович «Літун» (1918—1947) — заступник керівника боївки райпроводу ОУН, помер 02.11.1947 р. у с. Посіч. Мартинів Михайло Іванович «Балка» (?—1947) — стрілець боївки «Яся», помер 14.02.1947 р. у с. Старий Лисець Тисменицького району. Мартинів Євдокія Юріївна (1922—1947) — розвідниця куреня «Чорноти», померла 07.06.1947 р. у с. Майдан Тисменицького району. Мартинів Антон Васильович «Кочубей» (1928—1947) — стрілець боївки «Сокола», помер 12.07.1947 р. у с. Посіч. Киянюк Іван Олексійович «Байда» (1923—1949) — охоронець райпроводу ОУН, помер 19.10.1949 р. у с. Загвіздя Тисменицького району. Івасів Іван Миколайович «Лис» (1924—1947) — стрілець боївки райпроводу ОУН, помер 02.11.1947 р. у с. Посіч. Дзюник Петро Васильович «Дуб» (1926—1947) — стрілець боївки кущової ОУН, помер 18.05.1947 р. у с. Посіч. Гах Пилип Матійович (1928—1947) — розвідник боївки «Мура», помер 01.12.1947 р. у с. Посіч.

Померли Орищук Михайло (?—1945) — командир сотні УПА «Заведії». Данів «Богдан» (?—1947) — кур'єр боївки «Сокола», уродженець тодішнього Лисецького району, помер 12.07.1947 р. Гуменний Іван Миколайович «Тесля», «Кривоніс» (1924—1945) — чотовий сотні «Шума», народився в с-щі Єзупіль Тисменицького району, помер у березні 1945 р. Баран Василь Михайлович «Гук» (1927—1946) — стрілець сотні «Гамалії», народився в с. Сілець Тисменицького району, помер 1946 р. біля с. Посіч.

Джерело: «Реабілітовані історією»: книга друга.

Світлини

Див. також Майдан Бій у Посічі

Примітки

Література