Тіна Леванівна Асатіані ( ; 12 березня 1918, Тбілісі — 20 липня 2011, Єреван) — радянська та вірменська фізик грузинського походження. Академік НАН Республіки Вірменії (1996, член-кореспондент з 1991), доктор фізико-математичних наук (1971), професор (1974). Заслужений діяч науки і техніки Вірменської РСР (1980). Лауреатка Ленінської премії (1970). Основні наукові праці Тіни Асатіані присвячені фізиці високих енергій і фізиці космічних променів, дослідженню елементарних частинок на прискорювачі, експериментальним приладам фізики високих енергій. Також відома громадською та благодійною діяльністю. Засновниця грузинської благодійної спільноти у Вірменії «Іверія».

Біографія Тіна Асатіані народилася 12 березня 1918 року в Тбілісі, у сім'ї літературознавця й дослідника класичної грузинської літератури, професора Левана Никифоровича Асатіані і лікарки Анни Волкової.

Закінчила школу з відзнакою. У 1940 році закінчила фізичний факультет Тбіліського державного університету.

У 1941 році вступила до аспірантури Ленінградського фізико-технічного інституту (надалі — Фізико-технічний інститут імені А. Ф. Іоффе РАН), у лабораторію академіка Абрама Аліханова. Під час блокади Ленінграда Асатіані повернулася в Тбілісі, де викладала загальну фізику в Транспортному інституті. У 1942 році, коли брати Аліханови приступили до організації станції з дослідження космічних променів на горі Арагац, Тіна Асатіані була запрошена туди, і з 1943 року почала роботу над кандидатською дисертацією, присвяченою дослідженню широких атмосферних злив. У 1945 році в Інституті фізичних проблем АН СРСР захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук .

У 1943 році одружилася з фізиком Аршалуйсом Тиграновичем Дадаяном (згодом завідувач кафедрою в Єреванському державному університеті). З 1944 року була завідувачкою лабораторії -мезонов в Фізичному інституті АН Вірменської РСР (надалі — Єреванський фізичний інститут).

Тіна Асатіані з 1959 року брала участь в роботі багатьох міжнародних конференцій і виступала з доповідями в багатьох країнах світу (Японія, Індія, Канада, США, Англія, Німеччина, Франція, Австрія). З 1968 року читала лекції в Єреванському державному університеті з фізики високих енергій. За великий внесок у розвиток методики іскрових камер в 1970 році Тіні Асатіані і академіку Артему Аліханяну була присуджена Ленінська премія.

У 1971 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук, в 1974 році їй було присвоєно вчене звання професора. У 1991 році була обрана членом-кореспондентом АН Вірменської РСР, в 1996 році — дійсним членом Національної академія наук Республіки Вірменія.

Після проголошення незалежності Вірменії в 1991 році, Тіна Асатіані займалася громадською діяльністю. Вона була засновницею і почесною президентом грузинської благодійної спільноти у Вірменії «Іверія». Асатіані також займалася долями інвалідів з хребетно-спинномозковими травмами, їх психологічною та трудовою реабілітацією. Вона написала і втілила в життя програму «Навчання комп'ютерній та інформаційній техніці інвалідів-спинальників». За її програмою Британське посольство Вірменії організувало для інвалідів-спинальників Центр фізичного тренінгу в Єревані. Асатіані була членом правління асоціації спинальників Вірменії «Верацнунд». За її ініціативою в місті Спітаку був організований Коледж для інвалідів і сиріт, який успішно функціонує.

У 2008 році видала книгу «Спогади».

Тіна Асатіані померла в Єревані 20 липня 2011 року в віці 93 роки. На згадку Тіни Асатіані в 2013 році, в Єревані, на будинку, де вона жила (проспект Баграмяна, будинок 18а) було встановлено меморіальну дошку .

Наукова діяльність Основні наукові праці Тіни Асатіані присвячені фізиці високих енергій і фізиці космічних променів.

У 1940-х роках Асатіані займалася дослідженням широких атмосферних злив, застосовуючи новий метод визначення первинної енергії широких атмосферных злив. Спільно з академіком Артемом Аліханяном Асатіані відкрила і дослідила природу вузьких злив, обумовлених ядерними процесами, що відрізняються від звичайних часток широких атмосферних злив.

Тіна Асатіані розробила електронний метод скорочення пори відновлення камери Вільсона. Авторка винаходу пристрою для виміру координат заряджених часток — координатного детектора заряджених часток. Він використовується в експериментах на прискорювачах, також при реєстрації космічних променів.

Починаючи з 1960 року Тіна Асатіані проводила експериментальні дослідження з поляризації -мезонів космічного випромінювання. Дослідження проводили на циліндричному і прямокутному годоскопах і камері Вільсона. З 1961 року Асатіані займається широкозазорними іскровими камерами, і отримала відомі результати у дослідженні установки широкозазорних іскрових камер у магнітному полі.

З 1967 року Тіна Асатіані працювала на експериментальній установці Єреванского фізичного інституту «АРУС». Використовуючи широкозазорні іскрові камери, Асатіані провела з співробітниками перший експеримент на «АРУС»-е, довівши, що пучок працює. Асатіані поставила перший експеримент на «АРУС»-і з фотонародження -мезонів.

На початку 1970-х під керівництвом Тіни Асатіані був сконструйований магнітний спектрометр, котрий дозволяв вимірювати горизонтальний потік високоенергічних космічних мюонов із високою точністю. Наприкінці 1970-х років Тіна Асатіані дослідила явище гало в Бюраканській астрофізичній обсерваторії. Також відкрила явище побудови багатогалових сімейств.

Нагороди Ленінська премія (1970) — за роботу «Трековые искровые камери». Орден Честі (Грузія). Заслужений діяч науки і техніки Вірменської РСР (1980). Почесний громадянин Тбілісі (1987). Почетний професор фонду Джорджа Сороса (1974).

Примітки

Література Кананова Н. Памяти академіка Тины Асатиани // Голос Вірменії: суспільно--політична газета. — Єр., 2013. — № 37. Архівовано 27 червня 2013 року. Кананова Н. Памяти академіка Тины Асатиани // Голос Вірменії: суспільно--політична газета. — Єр., 2011. — № 78. Архівовано 14 січня 2013 року. К 90-летию Тины Левановны Асатиани  // Звістки НАН РА. Фізика. — 2008. — Т. 43, № 3. — З. 241—242. Асатиани Тина Левановна // Вірменська радянська енциклопедія / У. А. Амбарцумян. — Єр., 1975. — Т. 1. — З. 552. — 720 з.

Посилання