Рух визволення жінок, Жіночий визвольний рух () — суспільний рух за визнання прав жінок, що зародився у 60-х у США. Зародження руху стало другою хвилею фемінізму, ідеологія якого надихнула діяльність Руху. Зародившись у США, рух поширився у Північній Америці та Європі, а згодом і на решту світу в 60-ті-80-ті роки ХХ ст. Діяльність Руху характеризувалася наявністю великої кількості локальних жіночих організацій, що часто працювали у форматі «лише для жінок» (хоча й траплялися випадки залучення чоловіків до боротьби за гендерну рівність), а також наявністю феміністичних організацій національного масштабу. За період Руху в усьому світі з'явилася значна кількість феміністичних друкованих видань та книг, присвячених боротьбі жінок за гендерну рівність. Одним із центральних концептів Руху було визначення «особисте є політичним».

В Україні друга хвиля фемінізму припала на 90-ті роки ХХ ст., тобто вже після розпаду Радянського Союзу.

Основні цілі Руху визволення жінок Цілі Руху визволення жінок могли дещо варіюватися у деталях залежно від часу, місця й інших умов, у яких перебували його активістки (активісти), і могли досягатися різними засобами. Проте основними цілями Руху були:

Економічна рівність жінок із чоловіками; Рівність жінок з чоловіками у доступі до освіти; Доступність для жінок засобів, які допомагають у догляді за дітьми; Жіноча свобода у сексуальному визначені, припинення сексуального насильства проти жінок та право жінок контролювати народжуваність; політична та правова рівність.

Зародження Руху Рух визволення жінок розгорнувся на тлі різноманітних соціально-політичних передумов у 1960-х роках, таких як:

діяльність політичного руху «нових лівих»; антивоєнний активізм: протести проти В'єтнамської війни (зокрема й проти участі США у війні); антиядерний рух (опозиція до використання ядерної зброї у світі); рух за громадянські права та права людини; рух анти-апартеїду; інші передумови, пов'язані з боротьбою за свободу й права людини.

Перші активістські групи Руху визволення жінок з'явилися приблизно між 1967 і 1968 роками. Одними з перших груп можна вважати West Side Group (Чикаго, США) і New York Radical Women (Нью-Йорк, США), проте відомо також про появу інших тодішніх осередків, зокрема «чорної» радикально-феміністичної групи в Нью-Рошелл (Нью-Йорк) і Маунт-Вернон (Вашингтон), а також груп в інших регіонах США (наприклад, у Гейнсвіллі, Сіетлі, Вашингтоні і Новому Орлеані).

Впродовж наступних років рух стрімко розширився як у США, так і в інших країнах світу.

Діяльність Руху визволення жінок

США Особливістю руху у США є одночасне існування двох гілок: ліберальної (старої) та радикальної (нової). В обох гілках функціонувала велика кількість феміністичних організацій, однак їх належність до ліберальної або ж радикальної визначали різні принципи діяльності. Феміністичні групи нової гілки були націлені на зміну ставлення суспільства до ролі жінок, тоді як організації старої гілки намагалися вплинути на державні структури. Окрім того, обидві гілки відрізнялися організаційною структурою та підходами до зміни гендерного режиму в суспільстві. Це пояснюється розривом між поколіннями — більшість представниць радикальної гілки мали до 30 років, тоді як представниці ліберальної були старшими за колежанок. Серед спільного було те, що в обох гілках більшість учасниць були білими жінками середнього класу з наявною вищою освітою. Ліберальна гілка Датою початку діяльності старої гілки вважається 1966 рік, коли було створено феміністичну організацію «Національна організація жінок» (, NOW), яку очолила Бетті Фрідан. Передумовою для її утворення стала публікація у 1963 році книги Фрідан «Таємниця жіночності» (Feminine Mystique). Викладені в роботі ідеї стали одним з чинників, які змусили американок почати на боротьбу за свої права.

Організації старої гілки надавали перевагу політичному шляху рішення поставлених завдань. Основна увага акцентувалася на реформаторській діяльності та лобіюванні законопроєктів з метою зрівняння чоловіків та жінок у правах в усіх сферах життя, включно з приватною. Задля цього у 1971 році Бетті Фрідан, Глорія Стайнем та Белла Абцуг заснували «Національне жіноче політичне зібрання».  

Однією з основних цілей «NOW» було виключення категорій «статі» або «статевих відмінностей» із законодавчих текстів та внесення категорії «статі» до Конституції США як фундаменту гендерної рівності.

Серед досягнень старої гілки та «NOW» зокрема — прийняття Конгресом США Поправки про рівні права навесні 1972 року, що передбачала надання жінкам визнання законодавством США рівних із чоловіками прав. Радикальна гілка Витоки організацій нової гілки Руху походили із «нових лівих», створювалися та діяли незалежно одна від одної. Основною формою діяльності груп нової гілки були групи підвищення самосвідомості (consciousness-raising groups): неформальні зібрання від 3 до 5 жінок, котрі могли відкрито обмінюватися досвідом між собою. Невелика кількість учасниць давала дружню атмосферу та налаштовувпала учасниць вільно говорити про свої проблеми та висловлювати ідеї. Ці зібрання були не психотерапією, а «розвитком солідарної класової свідомості жінок», тобто були покликані завдяки спільному визнанню проблем тісніше об’єднати учасниць задля подальшої боротьби.

З кінця 1960-х за підтримки цих організацій з'являються феміністичні видання, книжкові магазини, кафе, дитячі садочки, жіночі клініки, центри жіночого здоров'я та планування сім'ї, а також кризові центри для жінок, що зазнали сексуального або ж домашнього насильства. Однак, ці невеличкі організації часто не підтримували контактів, що пояснюється радикальним ідеологічним підґрунтям та відходом від структурованої ієрархічної моделі організації груп. Завдяки такому підходу та можливості проявів ініціатив «знизу» до середини 1970-х років радикальна гілка Руху стала більш масштабною за антивоєнні чи молодіжні виступи. До наслідків діяльності нової гілки можна віднести значний внесок у публічний дискурс про права жінок та нерівність, що згодом призвело до змін у суспільстві, спрямованих на вирішення даного питання.

Перехід до соціального фемінізму У 1981 році була видана іще одна книга за авторством Бетті Фрідан під назвою «». Вихід цієї книги спричинив значну зміну у політиці діяльності ліберальної гілки фемінізму.  Причина такої зміни полягала у тому, що Бетті Фрідан у своїй книзі визнавала ілюзорність та помилковість загальних принципів емансипації, яких до того часу притримувались організації Руху. Результатом зміни напрямку діяльності ліберальної гілки стала переорієнтація на соціальний фемінізм – акценти були переміщені на створення нових гендерно чутливих норм законодавства. Таким чином, феміністки ліберального крила Руху покладалися на ідею, що лише держава та інституційні політики мають спроможність допомогти їм у досягненні справжньої гендерної рівності у суспільстві.  

Спад Руху Діяльність Руху визволення жінок у США стала результатом того, що рух перетворився на ідеологію, а отже його інтенсивність спала ближче до початку 80-х років ХХ ст. Такий спад інтенсивності пояснювався тим, що політичні успіхи феміністок були досягнуті завдяки ліберальній гілці фемінізму, тоді як радикальна гілка була джерелом натхнення жіночого Руху у США. Також, перемогами організацій ліберальної гілки у правовій сфері захисту жінок більшою мірою змогли скористатися лише білі жінки з освітою, тоді як представниці маргінальних груп або ж етнічних меншин залишалися осторонь. Також, спаду Руху сприяло те, що радикальні цілі та вимоги, які ставилися представницями Руху на початку 1960-х, пом'якшилися і  стали менш масштабними у зв'язку зі зростаючим економічним розривом між вищими та нижчими верствами населення. Ще одним чинником, що сприяв спаду інтенсивності Руху стало те, що організації ліберальної гілки Руху робили свої успішні досягнення саме у консервативній урядовій сфері, а представниці радикальної гілки перейшли до академічної сфери.

Канада Жіночий рух другої хвилі у Канаді став можливий завдяки наслідкам Другої світової війни, коли велика кількість жінок вийшла на ринок праці, а також завдяки надання жінкам права здобувати вищу освіту. Ідеологічним базисом Руху жінок у Канаді стала ідея рівності та відсутності відмінностей між чоловіками та жінками. Ця ідеологічна позиція віднайшла свій вияв тому, що канадські учасниці руху почали послуговуватися концепцією «скляної стелі» у своїй інтерпретації гендерної нерівності у різних життєвих сферах, зокрема у професійній та академічній.

Серед вимог учасниць Руху в Канаді фігурували такі пункти, як надання рівних прав жінкам і чоловікам у сферах освіти та праці, отримання можливості планування сім'ї, а також  боротьба проти насилля над жінками. З 1980-х років у провінціях Канади ситуація з розповсюдженням руху стала нагадувати діяльність організацій радикальної гілки Руху у США — почала з'являтися все більша кількість місцевих (локальних) груп, що надало жінкам з маргінальних категорій населення висловлюватися про свої проблеми та заявляти про те, що білі гетеросексуальні феміністки часто ігнорують відмінності, пов'язані з міжрасовими та релігійними питаннями, етнічною приналежністю, віком та сексуальною орієнтацією. Окрім того, серед цих жінок поширювалась ідея про ставлення категорії «жінка» під сумнів, що отримувало свій вияв у твердженні про те, що категорії статі, раси, класової та етнічної належності, а також сексуальна орієнтація перетинаються під час формування особистості. Як наслідок, жінки, що дотримувалися цієї ідеї, заявляли, що відчувають себе пригніченою верствою суспільства Канади не тільки, як «жінки».

Результатом діяльності Руху визволення жінок у Канаді є збільшення представленості жінок у сфері політики та владних структурах. Це було зроблено завдяки збільшенню кількості жінок у регіональних законодавчих органах, а пізніше зростала і кількість депутатів, що займалися питаннями інтеграції жінок у свої партії. Пізніше такі ініціативи включення жінок до політичної та громадської діяльності переходили на рівень федеральних законопроєктів.

Європа Розгортання Руху визволення жінок Європи Рух набув поширеності передусім у Великій Британії та Скандинавії, зокрема й у Швеції, а також у Нідерландах, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та Португалії й інших країнах. Рух переважно втілювався у форматі «низових» («grass roots») ініціатив, зокрема й у діяльності децентралізованих громадських об'єднань і страйках, проте в деяких країнах (наприклад, Швеції) — також і в діяльності політичних партій або припартійних структур.

Хоча конкретні цілі та вимоги активістських осередків могли відрізнятися в залежності від суспільних умов країни та регіону походження, найчастіше їх діяльність була спрямована на:

забезпечення «права на тіло» жінок (більша сексуальна свобода, легалізація абортів, право на контрацепцію тощо); вирішення проблеми домашнього насильства й домагань.

Водночас, деякі осередки боролися за рівність робочих умов жінок і чоловіків, а також за ширше залучення жінок до політичних, державних, суспільних структур.

Велика Британія Рух у Великій Британії відзначився «низовими ініціативами» в різних містах країни (перша група в Болтоні), жіночими інформаційними розсилками, проведенням конференцій Руху визволення, появою жіночих центрів і низкою цільових кампаній.

Перша активістська група Руху в Великій Британії була заснована в Болтоні. З початку 70-х британськими містами поширилися жіночі розсилки, зокрема й  розсилка WIRES (Women's Information and Referral Enquiry Service), що була заснована в 1975 р.. У середині 1970-х почали з'являтися жіночі центри (наприклад, Брістольський жіночий центр — Bristol Women's Centre, 1973), які надавали жінками консультації та психологічну підтримку. Протягом 1970-х і 1980-х відбулися Національна кампанія за аборти (National Abortion Campaign, NAC) і марші «Повернути ніч» («»), організовані об’єднанням Жінок проти насилля щодо жінок (Women Against Violence Against Women).

Франція