Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Puluj, Johann Puluj, 2 лютого 1845, містечко Гримайлів, нині селище, Чортківський район — 31 січня 1918, Прага) — український австро-угорський фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Встановив фундаментальні властивості й природу катодних і Х-променів. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Богемського королівства і Моравського маркграфства. Один з перших дійсних членів Наукового товариства імені Шевченка (з 1899 р.), почесний член Віденського електротехнічного товариства. Перший розробник рентгенівської трубки, що була прототипом сучасних рентгенівських апаратів.
Життєпис Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів (нині селище, Чортківський район, Тернопільська область, а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя та його дружини Ксенії (до шлюбу Бурштинської). Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.
Освіта та праця Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназіїТернопільська гімназія, що дала світу геніїв, де разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновникомПиндус Б., Щербак Л. Пулюй Іван Павлович… — С. 156.щоправда, В. Окаринський вказує, що як учень 6 класу, у січні 1863 р. заснував не гімназійну «Громаду», а товариство у Тернополі → Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада». Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.
Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Цього ж 1865 р. Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 р. вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. Разом з П. Кулішем та І. Нечуй-Левицьким здійснив переклад Святого Письма українською мовою (І. Пулюй переклав Псалтир)Білокінь С. І. Біблії переклади українською мовою // . У 1868 р. разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.
Ще на другому році навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті й почав складати екзамени з основних університетських математичних курсів, а на останній рік навчання в семінарії склав уже 7 екзаменів з математики й усі з оцінкою «відмінно». Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священника, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 рр., а у 1872—1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 р. видрукував перші дві статті, присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».
У 1874—1875 рр. викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме. Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 р. був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875—1876 рр. Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.
У 1876 р. Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.
Повертається до Відня і в 1876—1883 рр. працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. У 1880—1882 рр. у «Доповідях Віденської академії наук» вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків. Його монографію, присвячену дослідженням цих променів, у 1889 р. Лондонське товариство фізиків видало в англомовному перекладі як окремий том серії «Physical Memoirs», у якій друкувались результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великої Британії. Саме дослідження катодних променів, у яких провідну роль відіграв Пулюй, проклали шлях до двох важливих відкриттів у класичній фізиці — Х-променів (1896) і електрона (1897). Висвітленню вагомого внеску Пулюя у фізику кінця XIX століття присвячено сторінки фундаментальної монографії, у якій його ім'я вписано у розділі «Hall of Fame» поряд з іменами інших видатних класиків фізичної наукиL'Annunziata M. F. Radioactivity: Introduction and History, From the Quantum to Quarks. — Elsevier, 2016. — P. 83—88. — 932 р..
На початок 1880-их рр. припадає активна роботи Пулюя в новій галузі — електротехніці. У 1881 р. на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі сконструйовані Пулюєм електричні апарати відзначено дипломами.
Після електротехнічної виставки у Відні 1883 р. винаходи Пулюя також викликали велике зацікавлення, наслідком чого стало його запрошення відомим підприємцем Верндлем, власником знаної у Європі фірми, переїхати до міста Штайра (Австрія). Тож у 1883—1884 рр. Пулюй працював у Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції, при цьому забезпечив великий успіх електротехнічної виставки, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 р. Не забарилося визнання його заслуг і на урядовому рівні — на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини Пулюй з осені цього ж року отримав посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план з організації відповідних досліджень у Празькій політехніці. На 1888—1889 навчальний рік Пулюя обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.
Особливим для Пулюя був початок 1896 р., коли він провів фундаментальні дослідження природи та властивостей щойно відкритих Х-променів, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук», поданих до друку відповідно 13 лютого 1896 і 5 березня. 1896 р. Термін «Х-промені» запровадив Рентген у своїй першій статті, опублікованій у січні 1896 р. Пулюй же назвав їх «рентгенівськими». На сьогодні у різних мовах використовуються обидва терміни, зокрема, в англійській переважно перший («Х-rays»), в німецькій — другий. Уже через півтора місяця від першого повідомлення Рентґена і до появи його другої статті, рукопис якої датований 09.03. 1896 р., Пулюй отримує результати пріоритетного значення: визначив місце їх утворення і просторовий розподіл; відкрив їх здатність іонізувати атоми і молекули; пояснив їх природу; отримав знімки найвищої якості з використанням трубки власної конструкції з 1881 р., що відкрило шлях широкому застосуванню нових променів у медицині. (Початково цю трубку Пулюй використовував для освітлення). Його Х-променеві знімки були неперевершеними за технікою виконання, 2 лютого 1896 р. Пулюй отримав перше зображення повного людського (дитячого) організму дуже високої якості, яке згодом опублікував відомий англійський журнал «The Photogram». Саме з трубкою Пулюя 3 лютого 1896 р. провели перший на американському континенті успішний експеримент з виготовлення Х-променевого знімка у медичних ціляхSpiegel P. The first clinical X-ray made in America — 100 years // American Journal of Röntgenology. — 1995. — Vol. 164. — P. 241—243. </blockquote> Історії становлення нової галузі фізики — Х-променології і ролі в ній І. Пулюя присвячено великий розділ монографії «Іван Пулюй. Життя і творчість»Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. Життя і творчість. — Львів, 2019. — С. 60—96.. Звернуто увагу на висновки біографів Рентгена щодо дивних моментів у його поведінці після відзначення його першою Нобелівською премією з фізики (1901 р.). Зокрема, перед смертю (1923 р.) він заповів спалити свій особистий архів, у тому числі лабораторні записи і листування. Тож не відомо, якою газорозрядною трубкою користувався, коли, за його словами, випадково 8 листопада 1895 р. виявив наявність невідомого випромінювання. При цьому у своєму повідомленні про відкриття не вказав конкретно з трубкою чиєї конструкції тоді працював, зазначив лише, що є трубки Гітторфа, Крукса, Ленарда — про Пулюя не згадав. Хоч на той час трубки конструкції Пулюя були достатньо поширеними, їх виготовляли промислово у Ляйпціґу. При цьому Рентґен і Пулюй були знайомі особисто з часу перебування їх обох у Страсбурзі в лабораторії професора Кундта. У цьому контексті не є несподіваним твердження, що шлях Рентгена до відкриття Х-променів залишається загадковим (Гельмут Лінднер). На додачу, у своїх публікаціях Рентген жодного разу не згадав Пулюя.
Важливою характеристикою наукового стилю І. Пулюя як фізика є гармонійне поєднання дуже високого, віртуозного, рівня експериментальних досліджень і глибини їх теоретичного осмислення, що було рідкісним на той час. Тому саме він перший пояснив природу як катодних, так і Х-променів.
У 90-х рр. ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проєктування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проєктів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги ще донедавна використовували електроенергію, яку давала їм «Пулюєва» електростанція).
У 1902 р. він заснував та очолив катедру електротехніки. З нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеняHof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1911. — Wien 1911. — S. 86. за його наукову та викладацьку працю (1906). Він отримав також хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору (1910). У 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. 1916 року Пулюй отримав пропозицію посади міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Цього ж року вийшов на пенсію.
Помер у Празі, нині Чехія (тоді Богемське королівство, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.
Дослідження в галузях фізики Пулюй працював у нових і актуальних на той час напрямках фізики: дослідна перевірка передбачень молекулярно-кінетичної теорії Максвелла, дослідження природи і властивостей катодних та Х-променів.
Родина 4 жовтня 1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стожицькою (8.09.1863—8.08.1945) — студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій Церкві святої великомучениці Варвари у Відні. У сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 р. н.) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р. н.) і Марія-Ксенія-Маргарита (1894—1974, Відень) стали вчительками; Олександр-Іван (1901—1984) і Юрій (Ґеорґ, 1906—1987) здобули інженерний фах, а Павло (1904—1986) став лікарем.