King Crimson (укр. Кінг Крімзон; в пер. з англ. малиновий король) — британський гурт прогресивного року, створений у січні 1969 року в Лондоні. Його засновником і єдиним постійним членом є Роберт Фріпп, віртуоз гітари і мелотрону.
Гурт знаходив натхнення в найрізноманітніших музичних напрямках, поєднуючи елементи класики, джазу, фолку, хеві-металу, гамелану, блюзу, індастріалу, електроніки, експериментальної музики та нью-вейву. Через численні зміни складу гурт так і не сформував постійного звучання. King Crimson ніколи не відступав від авангардної концепції на користь полегшеного звучання. Гурт здобув велику кількість шанувальників і справив потужний вплив на прогресивний рок початку 1970-х років, зокрема на таких своїх сучасників, як Yes і Genesis, і продовжує надихати сучасні покоління музикантів різних жанрів.
King Crimson заснували Роберт Фріпп, , Грег Лейк, та і спочатку він зосередився на драматичному звучанні з активним використанням мелотрона, а також саксофона й флейти Макдональда і потужного вокалу Лейка. Їхній дебютний альбом In the Court of the Crimson King (1969) — це суміш джазу, класичної й експериментальної музики; він залишається найуспішнішим і найвпливовішим релізомBuckley 2003, p. 477, «Opening with the cataclysmic heavy-metal of „21st Century Schizoid Man“, and closing with the cathedral-sized title track,». Після раптового одночасного виходу Макдональда і Джайлза, а незабаром і Лейка, наступні два альбоми, In the Wake of Poseidon і Lizard (обидва 1970 року) були записані в умовах нестабільності в складі гурту. Уже в новому складі — Роберт Фріпп, Пітер Сінфілд, Мел Коллінз, та — гурт записав альбом Islands у 1971 році. У середині 1972 року Фріпп, якого характеризує серйозне, майже місіонерське ставлення до своєї творчості, залишив цей склад і змінив інструментарій та підхід до написання музики, взявши за основу європейську вільну імпровізацію та розробляючи дедалі складніші композиції. У новому складі — Білл Бруфорд, Джон Веттон, і, ненадовго, — гурт, як вважають, досяг творчого піка на альбомах Larks' Tongues in Aspic (1973), Starless and Bible Black (1974) та Red (1974). Наприкінці 1974 року King Crimson у цьому складі розпався.
Після семи років бездіяльності King Crimson знову відродився у 1981 році, водночас змінивши музичний напрямок. До складу нового гурту увійшли Фріпп, Бруфорд та нові учасники Адріан Белью і Тоні Левін. Вони надихалися африканською музикою, гамеланом, постпанком та нью-йоркським мінімалізмом. У цьому складі гурт проіснував три роки; результатом його роботи стало три альбоми — Discipline (1981), Beat (1982) та Three of a Perfect Pair (1984).
Після 10-річної перерви гурт знову відродився у 1994 році. Цього разу до нього увійшли також Пет Мастелотто і Трей Ганн. Так гурт перетворився на секстет; Фріпп називав його «подвійне тріо». Ця інкарнація тривала ще три роки, протягом яких він випустив альбом THRAK (1995) та численні концертні записи. Між 1997 і 2000 роками знову була перерва.
Четверо учасників цього подвійного тріо возз'єдналися у 2000 році як новий King Crimson, цього разу вже як індустріально-орієнтований. У цьому складі його називали «подвійний дует». Він випустив альбоми The ConstruKction of Light (2000) і The Power to Believe (2003). Після п'ятирічної перерви гурт розширився (приєднався другий ударник ) для туру 2008 року, присвяченого його 40-річчю.
Після чергової перерви (2009—2012) King Crimson знову зібрався разом у 2013 році, цього разу як септет, а пізніше октет, — з незвичним складом із трьох ударних установок і новим другим гітаристом і вокалістом . Ця інкарнація King Crimson гастролювала з 2014 по 2021 рік і випустила кілька концертних альбомів.
Історія гурту
1967—1968 роки: Giles, Giles and Fripp У серпні 1967 року брати і Джайлзи — відповідно ударник і вокаліст/басист, професійні музиканти, які ще у підлітковому віці грали в робочих гуртах у Дорсеті, Англія, — оголосили про пошук «співаючого органіста» до гурту, який вони формували. На пропозицію відгукнувся Роберт Фріпп — гітарист, який, за іронією, не грав на органі та не співав. Так з'явилося на світ тріо . Воно записало кілька синглів і еклектичний альбом https://www.discogs.com/master/50691-Giles-Giles-And-Fripp-The-Cheerful-Insanity-Of-Giles-Giles-And-Fripp, який не приніс йому ні комерційного успіху, ні визнання у музичних критиків. В одній критичній статті гурт назвали «одним із мільйона», обігравши назву його ж пісні «One in a Million». Музиканти балансували на межі успіху і навіть з'явилися в одній телепрограмі, але комерційного прориву так і не здійснили. Цікавість до їхньої творчості з'явилася пізніше, коли здобув популярність King Crimson.
Намагаючись розширити діапазон звучання, тріо залучило Іена Макдональда для гри на дерев'яних духових інструментах і клавішних. Той, своєю чергою, привів із собою ще двох музикантів: свою тодішню дівчину, колишню вокалістку гурту , чиє коротке перебування в King Crimson закінчилося одразу, як тільки вони розійшлисяSmith, Sid (2002). In The Court of King Crimson. Helter Skelter Publishing. Retrieved on 12 June 2009., і автора текстів, адміністратора турне та розробника декорацій , з яким він писав пісні. Партнерство Макдональда із Сінфілдом почалося після того, як він сказав Сінфілду (про його гурт The Creation):Пітере, мушу сказати, що перспектив у твого гурту немає, але ти пишеш чудові слова. Може, зіграєш разом із нами пару пісень?Тим часом Фріпп побачив у лондонському клубі виступ гурту , що підштовхнуло його вставляти у свої пісні класичні мелодії та шукати нові ідеї шляхом імпровізаційPascall, Jeremy (1984). The Illustrated History of Rock Music. Golden Books Publishing. Retrieved on 4 September 2007.. Фріппа більше не цікавили примхливі поппісні Пітера Джайлза, і він порекомендував приєднатися до гурту своєму старому другові й колезі, гітаристу та співаку Грегу Лейку, який до того грав у гурті Shame, а пізніше The Gods, і міг замінити Пітера або самого Фріппа. Пітер Джайлз пізніше назвав це одним із «милих політичних ходів Фріппа». Значно пізніше, у 2012 році, Лейк згадував:Насправді грати на бас-гітарі я почав, коли ми створили King Crimson. Роберт якось зателефонував мені і сказав: «Ми матимемо контракт на запис, якщо зберемо гурт, і потрібен хороший вокаліст». Він знав, що я був вокалістом, тож запитав, чи згоден я приєднатися до гурту. Ми з Робертом добре знали один одного, бо разом вчилися грати на гітарі <…>, тож у нас були дуже близькі підходи до музики. <…> Роберт сказав: «Ми намагаємося зменшити кількість членів гурту до чотирьох, а на гітарі вже граю я. Може, спробуєш пограти на бас-гітарі?». Я <…> тоді ще не усвідомлював, що бас — це абсолютно інший світ.За словами Майкла Джайлза, його брат розчарувався у відсутності успіху гурту і пішов ще до того, як Фріпп запропонував Лейку зайняти місце басиста і вокаліста Пітера Джайлза.
1968—1970 роки: перший склад і In the Court of the Crimson King Перший склад гурту був таким: Роберт Фріпп (Robert Fripp, 16.05.1946, , Велика Британія) — гітара, клавішні, вокал. (Mike Giles, 01.03.1942, , Велика Британія) — ударні. (Ian McDonald, 25.06.1946, Лондон, Велика Британія) — клавішні, вібрафон, духові. Грег Лейк (Greg Lake, 10.11.1948, Пул, Велика Британія) — вокал, бас.
П'ятим учасником можна вважати Пітера Сінфілда (Peter Sinfield, 27.12.1943, Фулем, Велика Британія), який був автором текстів King Crimson. Цей склад сформувався 30 листопада 1968 року, а репетиції розпочалися 13 січня 1969 рокуEpitaph (CD). King Crimson. Discipline Global Mobile. 1997..
Назву «King Crimson» придумав Пітер Сінфілд у «момент паніки». У своїх текстах він використовував термін «crimson king» () і раніше — ще до співпраці із Giles, Giles and Fripp. Хоча під «багряним королем» часто розуміють Вельзевула, князя демонів, Сінфілд наполягав на тому, що йдеться про будь-якого правителя, правління якого пов'язане із «суспільними заворушеннями» і «свого роду темними силами світу». За словами Роберта Фріппа, Вельзевул — це англійська версія арабської фрази, що звучить як «Біла Сабаб» й означає «цілеспрямована людина», яку він і мав на увазі.
Основним композитором на цьому етапі розвитку King Crimson був Макдональд, йому допомагали Фріпп і Лейк, а всі тексти писав виключно Сінфілд. Останній також проєктував сценічне освітлення гурту і керував ним, тому на обкладинці альбому за ним значилося «words and illumination» («слова й освітлення»).
Натхненний блюзами гурту The Moody Blues, Макдональд запропонував музикантам придбати мелотрон, який став ключовим компонентом ранньої творчості King Crimson. Сінфілд так описував оригінальне звучання гурту:Якщо звук хоча б трохи нагадував попмузику, ми його відхиляли. Тому він мав бути складним, з незвичними акордами, нагадувати щось дивне. Якщо він виявлявся надто простим, ми його ускладнювали і грали в розмірі 7/8 або 5/8, просто щоб похизуватися.Перший живий виступ King Crimson відбувся 9 квітня 1969 року в лондонському клубі , де музиканти презентували програму, яка складалась як із їхніх творів, так і з аранжованих балад різних виконавців. Серед глядачів був гітарист гурту Yes .
5 липня 1969 року King Crimson зробив великий прорив, зігравши на безкоштовному концерті в лондонському Гайд-парку на розігріві у The Rolling Stones перед приблизно 500 000 глядачів. Музиканти миттєво привернули до себе увагу публіки та відразу отримали пропозиції провести спільні концерти з , The Rolling Stones та Джимі Гендріксом, а також зробити записи для радіо BBC.
Ще в червні того ж року King Crimson у лондонській почали працювати над своїм дебютним альбомом для лейбла Threshold Records. Студійну сесію довелося перервати, оскільки продюсер Тоні Кларк ніяк не міг зрозуміти оригінальний музичний задум Роберта Фріппа. Остаточно альбом допрацювали у , уже не покладаючись на сторонніх продюсерів.
Дебютний альбом під назвою In the Court of the Crimson King вийшов у жовтні 1969 року на лейблі Island Recordshttps://www.discogs.com/master/406634-King-Crimson-In-The-Court-Of-The-Crimson-King-An-Observation-By-King-Crimson. Пізніше Фріпп описував його як «миттєвий успіх» і «нью-йоркський кислотний альбом 1970 року» (хоча Фріпп і Джайлз стверджували, що музиканти ніколи не вживали психоделічних наркотиків). Альбом викликав велике захоплення багатьох критиків, а Піт Таунсенд, гітарист і композитор гурту The Who, назвав його «надприродним шедевром». Альбом містив готичні тексти Сінфілда, а його звучання характеризували як «похмурі й безпросвітні видіння». Широке використання мелотрона нагадувало творчість The Moody Blues. Відкриваючу композицію «21st Century Schizoid Man» із гострим, навмисне спотвореним звучанням описували як «прото-метал»; її текст критикував військову участь США у війні в Південно-Східній Азії. Це був один із найсміливіших дебютів у прогресивному року: альбом відразу ж піднявся до 5-го місця у чарті Британіїhttps://www.officialcharts.com/albums/king-crimson-in-the-Court-of-the-Crimson-King/ та до 29-го у США.
На відміну від блюзового хард-року тогочасної британської й американської музичної сцени, King Crimson представив більш «європеїзований» підхід — поєднання старовини й сучасності. Музика, створена за участі всіх п'яти учасників гурту, спиралася на широкий спектр впливів, включаючи класичну музику, психоделічний рок у стилі Джимі Гендрікса, фолк, джаз, військову музику (частково натхненну досвідом Іена Макдональда як армійського музиканта) та вільну імпровізацію.
Відігравши концерти по всій Англії, King Crimson вирушив у турне по США з різними поп- та рок-гуртами — зокрема, , Дженіс Джоплін, The Rolling Stones й Fleetwood Mac. Перший виступ відбувся в у Плейнфілді, штат Вермонт.