Прогресивний рок (, тобто Передовий рок, інші варіанти назви рок-прогресив, прог-рок, також скорочено prog rock) — напрямок рок-музики, що з'явився на рубежі 1960-х — 1970-х років, головним чином від психоделічного року, а зрештою — як результат експериментів з електронними інструментами, джаз-рок ф'южн та академічною музикою.
Основною характерною рисою і тенденцією є більша складність композицій у порівнянні з типовими для рок-музики куплетами, приспівами, аранжування прог-року включають доробки класичної, джазової, етнічної музики і навіть авангарду. Тексти (якщо це вокальна музика) — більш концептуальні або фантастичні.
Деякі прогресивні рок-гурти в своїх пошуках настільки далеко відійшли від традиційного року, що їх музика не розглядається як рок взагалі, а доречнішим вважається ширший термін — «прогресивна музика».
Прогресивний рок досяг максимуму своєї популярності в 1970-х роках і продовжує своє існування як різновид популярної музики до сьогодення. Термін найбільшою мірою вживають для окреслення творчості таких гуртів як King Crimson, Yes, Pink Floyd та Emerson, Lake and Palmer (ELP), які вважаються типовими представниками напрямку — але також до прогресивного року можна віднести творчість відомих гуртів Jethro Tull, Genesis, Gentle Giant та Rush.
За стилістикою та довжиною композицій прогресивний рок є більше орієнтованим на альбоми, ніж на окремі сингли, тому ці композиції рідко попадають в топ-списки синглів.
Музичні особливості Найбільш визначною характеристикою прогресивного року є ускладнення музичної форми — порівняно з «класичним» роком 1960-х років, а також хард-роком, хард-енд-хеві та рокабілі наступних періодів.
Композиції прогресивного року нерідко тяжіють до циклічних форм академічної музики і можуть складатися з кількох «самостійних» частин (" Shine On You Crazy Diamond " складається з дев'яти частин, " Tubular Bells " Майка Олдфілда містить сімнадцять оригінальних музичних тем, що плавно змінюють один одного протягом 50 хвилин твору, а сингл «Soon» групи Yes — насправді п'ятихвилинна вирізка з ) і тривати понад 20 хвилин. Фактично, довжина композиції у прог-року обмежена лише фізичним носієм. У 70-ті довжина однієї сторони стандартного LP того часу була ~22.5 хвилини, відповідно, приблизно такої довжини міг бути «епік» (наприклад, " Lizard " (23:15) або " Echoes " (23:31)). Пізніше з'явились композиції, що повністю займають компакт-диск (наприклад, альбом The Sacrilege of Fatal Arms групи Devil Doll складається з однієї композиції завдовжки 79 хвилин). В деяких випадках форма композицій визначається літературним першоджерелом. Вони об'єднуються у т. зв. Концептуальні альбоми, о яких додаються докладні буклети та плакати, що пояснюють концепцію. Класичними прикладами є альбоми The Lamb Lies Down on Broadway Genesis і The Wall Pink Floyd. .
Ускладнення музичних форм супроводжується використанням нетрадиційних для року мелодичних, гармонічних, ритмічних і навіть тембральних рішень.
В композиціях прог-року часто використовують складні та змінні музичні розміри, а також поліритмія. Прикладом останньої є пісня «Thela Hun Ginjeet» гурту King Crimson, що містить фрагменти, в яких одні учасники гурту грають на 7/8, а інші, одночасно, на 4/4).
Розширення тембральної палітри досягається особливою увагою до студійної обробки звуку, вивчення нових можливостей інструментів та залучення не властивих рок-музиці інструментів. Так, виконавці краут-року більшою мірою вивчали можливості гітари, натомість Кіт Емерсон та Popol Vuh - клавішних. Гурт Pink Floyd наприкінці 1960-х років починає використовувати об'ємний звук.
Технологічний прогрес також був важливим елементом прогресивного року, особливо що стосувалося електроніки. Наприклад, клавішний інструмент мелотрон, сконструйований на початку 1960-х років, став знаковим у звучанні таких груп, як The Moody Blues, King Crimson та Genesis. Пізніше синтезатори розвивались у тіснішій співпраці з такими музикантами, як Emerson, Lake and Palmer, Yes, Premiata Forneria Marconi і т. д. ELP барабанщик Карл Палмер використовував електроніку, щоб «синтезувати» свої барабани. Іноді ці тенденції розглядаються як витоки напрямку Техно. Нерідко застосовуються і шумові ефекти (іноді подібно до конкретної музики), наприклад, на початку «Speak To Me» гурту Pink Floyd) або в альбомі «Amarok» Майка Олдфілда.
Запозичуються і інструментарій симфонічного оркестру. Так, Ієн Андерсон використовував як сольний інструмент флейту. Окремий різновид прогресивного року, що отримав назву симфо-рок, залучав до виконання композицій оркестри і хори (наприклад, в альбомі «Time and a Word» групи Yes, або у групи Renaissance). Деякі рок-музиканти звертались до класичної музики через виконання її у вигляді обробок та інтерпретаційСыров, глава VII «Стилевые диалоги», часть «Новая жизнь классических произведений», с. 256..
Прогресивний рок і синтез мистецтв Рок-опери
Саме прогресивний рок став тим напрямком, всередині якого з'явився жанр рок-опери. Прогресив-рокові гурти часто використовували концептуальні альбоми, в яких одна тема або сюжетна лінія проходила через весь альбом або навіть серію альбомів. Такі альбоми і отримали назву рок-опери. Засновником цього жанру вважається гітаристі Піт Таунсенд, лідер групи The Who, який випустив у 1969 році альбом «Томмі», означений як «рок-опера». Пізніше шедеври цього жанру створили композитор Ендрю Ллойд Уебер («Jesus Christ Superstar» (1970), Pink Floyd ("The Wall) та інші. Жанр рок-опери знайшов себе і в радянській музиці — значну популярність рок-опери О.Рибнікова «Юнона и Авось» та «Звезда и смерть Хоакина Мурьеты». Багато рок-опер були покладені в основу фільмів.
Прогресивний рок і поезія Прогресивний рок часто звертається до поезії концептуальної або фантастичної тематики. Музичні засоби виразності при цьому покликані підкреслити емоційний зміст поетичного тексту. Деякі композиції використовують лейтмотиви — мелодичні фрагменти, що асоціюються з певним персонажем або характером (наприклад пісня «» гурту Genesis).
Прогресивний рок і образотворче мистецтво Також рок-гурти естетично поєднували музичні елементи з елементами образотворчого мистецтва, що знайшло своє втілення в оформленні обкладинок альбомів (т.зв. ). Цю традицію започаткували альбом Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band групи The Beatles. Деякі групи були знані як завдяки своєму звуку, так і завдяки візуальним образам Широку славу здобули такі дизайнери, як, наприклад, Рожер Ден що співпрацював з гуртом Yes та Storm Thorgerson і його студія Hipgnosis, що співпрацював з Pink Floyd.
Історія
У 1966 році рівень взаємовпливу між британськими та американськими рок-музикантами різко підвищився завдяки таким творчості гуртів Beatles, Beach Boys і Byrds, у якій поєднались елементи культивованої музики з народними традиціями року. Прогресивний рок був оснований на «прогресивних» поп-групах 1960-х років, які поєднували рок-н-рол з різноманітними іншими музичними стилями, такими як індійські раги, східні мелодії та григоріанські співи, як-от «Бітлз» і The Yardbirds. У 1967 році Пол Маккартні сказав: «Нам [групі] стало трохи нудно з 12 тактами весь час, тому ми спробували зайнятися чимось іншим. Потім з'явилися Ділан, The Who і Beach Boys… Ми всі намагались робити щось одне й те саме». Рок-музика почала сприймати себе серйозно, подібно до попередніх спроб у джазі, де свінг поступився місцем бопу, що не мав успіху в аудиторії. У цей період популярна пісня почала сигналізувати про нові можливі засоби вираження, які вийшли за межі трихвилинної пісні про кохання, що призвело до перетину між «андеграундом» і «істеблішментом» для слухачів.
Хегарті та Хеллівелл вважають, що The Beatles, Beach Boys, Doors, Pretty Things, Zombies, Byrds, Grateful Dead і Pink Floyd є «не просто попередниками прогресивного року, але суттєвим розвитком прогресивності на його початку». За словами музикознавця Волтера Еверетта, «експериментальні тембри, ритми, тональні структури та поетичні тексти» в альбомах The Beatles Rubber Soul (1965) та Revolver (1966) «заохочували легіон молодих гуртів, які мали створити прогресивний рок початку 1970-х». Поезія Ділана, альбом The Mothers of Invention Freak Out! (1966) і Sgt.Pepper's Lonely Hearts Club Band (1967) відіграли важливу роль у розвитку прогресивного року. Продюсерська діяльність Філа Спектора мала вирішальне значення відтоді, як музиканти почали використовувати студію звукозапису для створення музики, яку неможливо було би створити вживу. Те саме стосується альбому Pet Sounds гурту Beach Boys' (1966), який Браян Вілсон задумав як відповідь на Rubber Soul і який, у свою чергу, вплинув на Beatles, коли вони створили Sgt. Pepper.
Ділан вніс літературний елемент у рок через своє захоплення сюрреалістами та французькими символістами та занурення в мистецьку сцену Нью-Йорка початку 1960-х років. Бажання рок-гуртів звертатися до літературних першоджерел, як Doors, Steppenwolf та Ides of March, була ще однією ознакою того, що рок-музика узгоджується з високою культурою. Ділан також лідирував у поєднанні року та народної музики. Так виникли фолк-рок групи, такі як Byrds, які базували свій початковий звук на звучанні Beatles. У свою чергу, вокальні гармонії Byrds надихнули Yes та британські фолк-рок- гурти, такі як Fairport Convention, які робили акцент на інструментальній віртуозності. Значним став досвід гуртів Incredible String Band і Shirley та Dolly Collins, які залучали до своєї творчості музичні інструменти народів світу та старовинної музики.
Pet Sounds і Sgt. Pepper, з їхньою цілісністю текстів, розширеною структурою, складністю, еклектизмом, експериментальністю та впливом класичної музики, розглядаються як початок прогресивного року і як поворотні моменти, коли рок, який раніше вважалася танцювальною музикою, став музикою, створеною для прослуховування. Між Pet Sounds і Sgt. Pepper, Beach Boys випустили сингл «Good Vibrations» (1966), який Дерек Тейлор, піарник групи, назвав «кишеньковою симфонією». Пісня містила еклектичний набір екзотичних інструментів і складний тональний план. Скотт Інтерранте з Popmatters писав, що його вплив на прогресивний рок і психоделічний рух «неможливо переоцінити»..
Хоча альбому Sgt. Pepper передували кілька альбомів, які почали долати межу між «одноразовою» поп-музикою та «серйозним» роком, саме цей альбом дав «комерційний» голос альтернативній молодіжній культурі і ознаменував точку, на якій запис LP виник як творчий формат, важливість якого була рівною або більшою, ніж у синглу. Білл Бруфорд, ветеран кількох прогресивних рок-гуртів, сказав, що Sgt. Pepperзмінив як уявлення музикантів про межі можливого, так і уявлення аудиторії про межі прийнятного. Він вважав, що «якби не The Beatles або хтось інший, хто зробив те, що зробили „Бітли“, не було б прогресивного року». Після Sgt. Pepper, такі журнали, як Melody Maker, провели різку межу між «поп» і «рок», таким чином усунувши «рол» від «рок-н-ролу» (який зараз відноситься до стилю 1950-х років). Відтак, «роковими» надалі вважали тих, хто творив в авангарді музичних форм, далеких від «радіодружніх» стандартів.
Прото-прог і психоделія