Шиї́зм (від ; [шӣ‘а] — прихильники, група) — загальний термін, що означає послідовників низки течій ісламу — імаміти (шиїти-двонадесятники), зейдити, алавіти, друзи, ісмаїліти та інші. У вузькому сенсі поняття, як правило, означає імамітів (шиїтів-двонадесятників), другого за кількістю прихильників (після сунітів) напряму в ісламі, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі ібн Абу Таліба та його нащадків по головній лінії.
Історія
Родинне дерево 6 ісламських Набі та Шиїтів
Незабаром після смерті Мухаммеда (632) частина його сподвижників виступила за збереження верховної влади в «сім'ї Пророка», вважаючи незаконною присягу Абу-Бекру. На початку другої половини VII століття вони вчинили розкол («шіа»), утворивши окрему групу, релігійно-політичне угрупування («шіа») прихильників передачі верховної влади Алі ібн Абу Талібові, як найближчому родичеві (двоюрідному братові і зятеві) і духовному наступникові пророка. Це угруповання стало ядром руху шиїтів, що розділив потім мусульманську общину на сунітів і шиїтів.
Після вбивства Алі 661 року його прихильники повели боротьбу за повернення верховної влади в «сім'ю Пророка», маючи на увазі винятковий рід Алі. Більшість шиїтів обґрунтовували ці вимоги спорідненістю Алі з Пророком, його особистими якостями і заслугами перед ісламом. Частина шиїтів проповідувала, що Мухаммед призначив Алі своїм духовним наступником, і що сам Алі наділений божественною благодаттю.
У формуванні шиїзму відіграв роль і національний чинник. Серед прихильників шиїзму непропорційно багато представників неарабомовних народів (іраномовні, урдумовні, берберомовні), а також народів, що входили в сферу впливу середньовічної Персії.
Для шиїтів роль імама значно вища, ніж для сунітів. Вони сприймають імама, що підтвердив своє звання формальним або (рідко) неформальним шляхом, як тлумача прямої волі Всемогутнього. Також шиїтам властиво почитати своїх учених, що вважаються після заховання останнього дванадцятого імама його заступниками. Цим пояснюється пошанування аятоли Хомейні в шиїтському Ірані.
Суннізм у більшості мусульманських країн став офіційною релігією. Шиїти — меншина, часто гнана. Вони складають приблизно 15 відсотків загального числа мусульман. В історії шиїти часто піддавалися гонінням, тому для них характерний культ мучеників.
Політично шиїти-імаміти відчули себе силою лише після того, як 1979 року їхні єдиновірці в Ірані повалили шаха і керівником країни став аятолла Хомейні. Ісмаїліти відчули себе силою, коли Ага-Хан став головою Ліги націй. Ісмаїліти, шиїти, алавіти, друзи, бахаїти створювали свої держави впродовж всієї історії ісламу.
Нині послідовники різних общин шиїтів існують практично у всіх мусульманських країнах. Віровчення шиїтів дотримуються переважна більшість населення Ірану і Азербайджану, понад половина населення Іраку, значна частина населення Лівану, Ємену, Бахрейну. До ісмаїлітської гілки шиїзму належать більшість жителів Горно-Бадахшанської області Таджикистану. Нині інтерес до шиїтів різко зріс (маються на увазі араби-шиїти). Територія розселення арабів-шиїтів — це 70 % світових запасів нафти. Йдеться про північно-східну частину Саудівської Аравії, південний Ірак і Іранську провінцію Хузестан (південно-західний Іран).
Опис напрямку
Як і всі мусульмани, шиїти вірять у посланницьку місію пророка Мухаммада. Характерною рисою шиїтів є переконання в тому, що керівництво мусульманською громадою має належати Імамам — призначеним Богом, обраним особам із числа нащадків пророка, до яких вони відносять Алі ібн Абу Таліба і його нащадків від дочки Мухаммада Фатіми, а не виборним особам — халіфам. Шиїти критично ставляться до халіфату перших трьох халіфів Абу Бакра, Умара і Усмана, оскільки Абу Бакр був обраний невеликим числом сподвижників, Умар був призначений Абу Бакром, а Усман був обраний із шури (ради) із семи претендентів, яких призначив Умар з такими умовами, що обрання кого-небудь, окрім Усмана, не було можливим. На думку шиїтів, обрання керівника — Імама мусульманської громади, подібне до обрання пророків і є прерогативою Бога.
Поширення
Тепер послідовники різних шиїтських общин існують практично у всіх мусульманських, європейських і американських країнах. Шиїтського віровчення дотримується переважна більшість населення Ірану і Азербайджану, близько двох третин населення Бахрейну, третина населення Іраку, значна частина населення Лівану і Ємену, в Афганістані — фарсівани на заході країни й Хазарейці. До ісамаїлістської гілки шиїзму належить більшість жителів Горно-Бадахшанської автономної області Таджикистану — памірські народи (крім частини язгулемців і ванчців). Чисельність шиїтів в Росії незначна. До цього напрямку ісламу належать мешканці Республіки Дагестан тати, лезгини селища Міскінджа, а також азербайджанські громади Дербенту, що говорять місцевим діалектом азербайджанської мови. Крім того шиїтами є велика частина азербайджанців, що проживають в Росії (у самому Азербайджані шиїти складають до 85 % Релігія. Управління справами Президента Азербайджанської Республіки — Президентська бібліотека населення).
Список країн із шиїтським населенням Числа в перших трьох колонках базуються на демографічних дослідженнях Pew Research Center, опублікованих у звіті у жовтні 2009, Картування глобальної популяції мусульман +Нації з чисельністю шиїтів понад 100,000 КраїнаЧисельність шиїтів Відсоток шиїтів серед мусульман Відсоток серед усіх шиїтів світу Мінімальна оцінкаМаксимальна оцінка Іран 66,000,000 – 70,000,000 90–95 37–40 Пакистан17,000,000 – 26,000,000 10–15 10–15 43,250,000 – 57,666,666 Індія 16,000,000 – 24,000,000 10–15 9–14 40,000,000 – 50,000,000. Індонезія 5,000,000 – 6,000,000 2,77 3 <7,000,000 Ірак 19,000,000 – 22,000,000 65–70 11–12 Туреччина 7,000,000 – 11,000,000 10–15 4–6 Ємен 8,000,000 – 10,000,000 35–40 5Азербайджан 5,000,000 – 7,000,000 65–75 3–4 85 % загальної чисельності Афганістан 3,000,000 – 4,000,000 10–15 <2 15–19 % загальної чисельності. Сирія 3,000,000 – 4,000,000 15–20 <2 Саудівська Аравія 2,000,000 – 4,000,000 10–15 1–2 Нігерія <4,000,000 <5 <2 5-10 мільйонівNigeria: 'No Settlement With Iran Yet' , Paul Ohia, allAfrica — This Day, 16 November 2010 Ліван 1,000,000 – 1,600,000Hazran, Yusri. The Shiite Community in Lebanon: From Marginalization to Ascendancy, Brandeis University 30-35Hassan, Farzana. Prophecy and the Fundamentalist Quest, page 158Corstange, Daniel M. Institutions and Ethnic politics in Lebanon and Yemen, page 53Dagher, Carole H. Bring Down the Walls: Lebanon's Post-War Challenge, page 70 <1Оцінка, не було офіційного обліку.Growth of the world's urban and rural population: n1920-2000, Page 81. United Nations. Dept. of Economic and Social Affairs Танзанія <2,000,000 <10 <1 Оман 700,000 – 900,000 5–10 <1 948,750Top 15 Countries with Highest Proportion of Shiites in the Population , 7 July 1999 Кувейт 500,000 – 700,000 30–35 <1 35–40 % загальної чисельності> Німеччина 400,000 – 600,000 10–15 <1 Бахрейн 400,000 – 500,000 60–70 <1 Таджикистані 400,000 7 <1 Об'єднані Арабські Емірати 300,000 – 400,000 10 <1 Сполучені Штати Америки 200,000 – 400,000 10–15 <1 Велика Британія 100,000 – 300,000 10–15 <1 Болгарія 100,000 10–15 <1 Катар 100,000 10 <1
Гілки шиїзму
Переважним напрямком шиїзму є імаміти, серед яких стався розкол на шиїтів-двунадесятників (існаашарітів) та ісмаїлітів. Аш-Шахрастані називає такі секти імамітів (бакіріти, навусіти, афтахіти, шумайріти, ісмаїліти-вакіфіти, мусавіти та існаашаріти), тоді як інші ересіографи (аль-ашара, Наубахті) виділяють три головні секти: котити (згодом стали існаашарітами), шуккаріти і вакіфіти .
Нині відносини між двунадесятниками (а також зейдитами) та іншими шиїтськими течіями іноді набувають напружених форм. Попри подібні моменти у віровченні, фактично це різні громади. Шиїти традиційно поділяються на дві великі групи: помірковані (шиїти-двунадесятники, зейдити) і крайні (ісмаїліти, алавіти, алевіти тощо). Разом з тим, з 70-х років XX століття почався зворотний поступовий процес зближення поміркованих шиїтів, алавітів та ісмаїлітів.
Шиїти-двунадесятники
Шиїти-двунадесятники або існаашаріти є переважальним напрямком у рамках шиїтського ісламу, переважно поширені в Ірані, Азербайджані, Бахрейні, Іраці і Лівані, а також представлені й у інших країнах. Цим терміном позначають імамітів, які визнали 12 імамів з роду Алі.
Після того як 1501 року сефівідський шейх Ісмаїл I проголосив себе шахом, він оголосив існаашарітский (двунадесятницький) напрям шиїтського ісламу державною релігією у створеній ним державі .
Дванадцять імамів
Алі ібн Абу Таліб (помер 661) — двоюрідний брат, зять і сахаб Пророка Мухаммеда, чоловік його дочки Фатіми, четвертий і останній праведний халіф. Хасан ібн Алі (помер 669) — старший син Алі і Фатіми. Хусейн ібн Алі (помер 680) — молодший син Алі та Фатіми, загинув мученицькою смертю в битві при Кербелі проти армії халіфа Йазіда I. Зайн-аль-Абідін (помер 713) Мухаммад аль-Бакір (помер 733) Джафар ас-Садик (помер 765) — засновник однієї з ісламських правових шкіл — джафарітського мазхаба. Муса аль-Казім (помер 799) Алі ар-Рида (або Імам Реза), (помер 818) Мухаммад ат-Таки (помер 835) Алі ан-Наки (помер 865) аль-Хасан аль-Аскарі (помер 873) Мухаммад аль-Махді (Махді) — ім'я останнього з 12-ти імамів. Махді в ісламі — це як Месія, який у віці п'яти років пішов у підпілля. Це підпілля, на переконання шиїтів-імамітів, продовжується і понині.
П'ять основних стовпів віри Шиїтське віровчення базується на п'яти основних стовпах: Віра в Єдиного Бога (Таухід). Віра в Справедливість Бога (Адль) Віра в пророків і Пророцтва (Набувват). Віра в Імамат (віра в духовне і політичне керівництво 12 імамів). Потойбічний світ (Маад).«Питання ідеології з точки зору шиїзму» стор.12 автор Мухаммад-Риза Музаффар Інші автори виділяють окремим принципом релігії (стовпом віри) атрибут Аллаха — Божественна справедливість (Адл).«Основи віровчення» Макар Ширазі, «Основні принципи релігії для всіх» Урок перший. Реза Остаде
Ісмаїлізм
Ісмаїліти є прихильниками мусульманської шиїтської секти. На відміну від існаашарітів (двунадесятників), вони послідовно визнають сім імамів до Джафара ас-Садика, але після нього зводять імамат не до Мусі аль-Казім, а до іншого сина Джафара — Ізмаїла, який помер раніше за свого батька .
У IX столітті ісмаїліти розкололися на фатімідських ісмаїлітів, що визнала підпільних імамів, і карматів, які вважали, що імамів повинно бути сім. Наприкінці XI — початку XII століть кармати припинили існування.
Після смерті 1094 року фатимідського халіфа ал-Мустансира ісмаїліти розкололися на нізаритів (східних ісмаїлітів), що підтримують прихід до влади старшого сина ал-Мустансира — Нізара, і на мусталітів, визнають імамом фатимідського халіфа ал-Мусталі. Нізарити утворили державу з центром в іранській фортеці Аламут, яку знищив 1256 року монгольський завойовник Хулагу-хан. Центральною фігурою в розвитку цієї гілки ісламу і засновником держави нізаритів став Хасан ібн Саббах, який виклав доктрину неоісмаілізму (Да'ват-і джадид). Найбільш відомою з нізаритських сект стали хашшашіни, відоміші як ассасіни.
Після падіння Фатімідів духовний центр іншої ісмаїлітської гілки — мусталітів, перемістився до Ємену, а в XVII столітті — до індійського міста Гуджарат, де осіла їхня більша частина.
У XVIII столітті перський шах офіційно визнав ісмаїлізм течією шиїзму.
Друзи
Друзи — етноконфесійна група мусульман (хоча деякі ісламські авторитети вважали, що друзи настільки далеко відійшли від інших ісламських течій, що втратили право вважатися мусульманами), що є відгалуженням ісмаїлітів. Секта виникла на початку XI століття під впливом проповіді низки проповідників-прихильників єгипетського ісамаїлітського правителя Хакема серед ісмаїлітів Єгипту, Сирії та Лівану.