Вулиця Городо́цька — вулиця у Залізничному, Франківському та Галицькому районах міста Львова. Початок бере в центрі міста, поблизу Львівської опери та прямує через місцевості Богданівка та Сигнівка і закінчується авторозв'язкою на окружній дорозі. Вулиця Городоцька є найдовшою магістральною вулицею Львова, її протяжність понад 8,5 км.
Назва Початкова ділянка вулиці від сучасної площі Торгової до розвилки з вулицею Шевченка від кінця XVI століття мала назву Святої Анни, бо закінчувалася однойменним костелом, у XIX столітті — Святої Анни в II дільниці. Від 1871 року називалася Казимирівською — на честь польського короля Казимира III Великого, який у 1340-х роках розпочав захоплення галицьких земель і приєднання їх до Королівства Польщі. Від 1933 року ця назва змінилася на Казимира Великого, за радянських часів, у 1944—1964-х роках, вулиця мала спочатку довоєнну назву, а від грудня 1944 року була перейменована на честь військового діяча радянської Росії Василя Чапаєва.
Ділянка вулиці від розвилки з вулицею Шевченка до вулиці Залізничної, яка ще до кінця XVIII століття називалася Краківською дорогою, оскільки вже декілька століть дорога прямує до Городка Яґелонського і далі через Перемишль до Кракова, а від 1786 року Грудецькою, вже на честь міста Городок. 1938 року вулиця перейменована на честь бригадного генерала Війська Польського Міхала Тадеуша Токажевського-Карашевича. Під час німецької окупації Львова цю ділянку перейменовано на вулицю Віденську.
Ділянка вулиці від вулиці Залізничної до повороту на вулицю Боберського, яка ще до кінця XVIII століття називалася Краківською дорогою, потім Ґрудецькою.
Ділянка вулиці від повороту на вулицю Боберського до межі міста до середини XIX століття називалася Городоцькою дорогою за «рогаткою», оскільки починалася від Городоцької рогатки та прямувала за місто, до тогочасного передміського села Богданівка. Від 1871 року ця ділянка стала називатися Богданівка, а від 1933 року — Ґрудецькою.
У липні 1944 року три ділянки сучасної вулиці починаючи від вулиці Шевченка й до меж міста об'єднані в одну вулицю Городецьку, а 1964 року до вул. Городецької приєднано вул. Чапаєва та й перейменовано на вулицю 1 Травня. Від 1990 року вулиця знов стала називатися Городоцькою.
Забудова В архітектурному ансамблі вулиці Городоцької присутні стилі — історизм, сецесія, конструктивізм 1930—1990-х років, а також багатоповерхова 2000-2020-х років. Декілька будинків внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
№ 1—50 № 1 — триповерхова кам'яниця (інша адреса — проспект Свободи, 49). У міжвоєнний період в будинку містилася фабрика парасоль Вальдмана, у 1950—1960 роках тут працювала перукарня, нині тут розташовані кафе-бар «Горлиця», магазин білизни «Домар» та бар «Версаль».
№ 2 — п'ятиповерховий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 4; вул. Чапаєва, 4), в якому в міжвоєнний період містився товарний склад, від радянських часів тут міститься обласне аптечне управління та аптечний склад, а також був магазин «Здоров'я», а згодом — аптека. Нині тут міститься ювелірний салон «Золотий вік», аптека «Розмарин-фарм», а також магазин «Оптика № 2». Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1378-м.
№ 3 — триповерховий житловий будинок, власницею якого у міжвоєнний період була Туба Вестлер, а на першому поверсі будинку містилися магазини біжутерії Кінстора, тканин М. Л.Каліша та суконних товарів Герстенфельда. У 1950-х років магазин товарів художньої вишивки, згодом крамниця «Філателія», нині тут крамниця жіночого одягу та магазин ювелірних виробів «Агат». На другому поверсі будинку міститься весільний салон «Діва».
№ 4 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 6, 8; вул. Чапаєва, 6, 8). У міжвоєнний період тут працювали 1-ша фабрика парасоль, магазин музичних інструментів «Ліра» Ліпшютца та магазин грамофонів Балабана і Гехта. Наприкінці 1980-х років на першому поверсі будинку відкрили перше у Львові кооперативне кафе-бар «Хлібосол», яке мало тоді надзвичайну популярність серед львів'ян, нині це приміщення стоїть пусткою. В іншому приміщенні першого поверху будинку міститься приватна продуктова крамниця.
№ 5 — триповерховий житловий будинок з мансардою (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 5; вул. Чапаєва, 5). У тій частині будинку, що виходила на вул. Фурманську (Фірманську), 6 з першої половини XIX століття діяла синагога «Сподкес» для майстрів з виготовлення сподиків та штраймелів (хутряних хасидських головних уборів). В будинку працював цех з виготовлення та крамниця з продажу цих головних уборівBałaban M. Z wczorajszego Lwowa // Chwila. — Lwów, 13 grudnia 1925. — № 2421. — S. 9—10. . У міжвоєнний період на першому поверсі будинку містилися також годинникарська майстерня Аустрайхера і торгівля сукном Соломона Львова, у 1950—1960-х роках — чайна, нині — кафе-бар «Вілія» та магазин тканин «Сновянка», який працює ще від радянських часів. На другому поверсі будинку міститься туристична фірма «Горгани».
№ 7 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 7; вул. Чапаєва, 7). У міжвоєнний період тут працювала цукерня Заморського та перукарня Дюкера. тут ще від радянських часів працює магазин «Дорожні речі», а 1991 року з'явилася також крамниця відео/аудіо, нині у цьому приміщення міститься магазин сумок «Стиль» та компанія з виробництва зовнішньої реклами «Неон», яка у 2010-х роках змінила свою назву на ПП «Зовнішня реклама» (вхід через браму будинку).
№ 8 — чотириповерхова торговельно-офісна будівля (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 12; вул. Чапаєва, 12). У міжвоєнний період тут працювали магазин тканин Цєхановського, склад і продаж скла й порцяляни Апфельбаума та Бекеша, магазин колоніальних товарів Kaf-Tea, за радянських часів тут містилися ремонт годинників та клуб добровільного протипожежного товариства, тепер тут салон одягу «House», страхова компанія «Alico AIG-Life», агенція нерухомості «Квартал-А».
№ 9 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 9; вул. Чапаєва, 9). У міжвоєнний період в будинку містилася фабрика меблів «Капезет» та магазин капелюхів і шапок Вальдмана, наприкінці 1940-х років — меблевий магазин артілі львівського облліспромсоюзу, у 1950—1960-х роках — майстерня артілі «Побутобслуговування», нині — магазин «Взуття» і туристична фірма «Ферос».
№ 10 — одноповерхове приміщенні, збудоване на початку 1970-х років, де тривалий час містився магазин «Сантехніка», нині там містяться магазин одягу «Мюнхен» та крамниця спорттоварів «Планета спорт». У міжвоєнний період цю адресу мав магазин Крішера.
№ 11 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 11; вул. Чапаєва, 11). На першому поверсі будинку у міжвоєнний період працювала аптека Едварда БерласаIlustrowany informator miasta Lwowa…1939. — S. 55., за радянських часів — магазин «Побутові товари», пізніше кафе «Бістро», нині — магазин канцтоварів «Галицький писар» та аптека № 17 мережі «ОптТорг».
№ 12 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 16; вул. Чапаєва, 16), збудований наприкінці XIX століття як чиншова кам'яниця Хаї РаппапортKsięga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1897… — S. 91.. У подвір'ї будинку до початку першої світової війни діяла приватна синагога рабина Гірша ОрнштайнаBałaban M. Z wczorajszego Lwowa // Chwila. — Lwów, 19 wrzesnia 1925. — № 2339. — S. 3. . Наприкінці 1940-х років — артіль імені Молотова львівського облтекстильшвейшкірпромсоюзу, від 1950-х років були клуб пожежників, магазини «Посуд», «Одяг», салон з виготовлення дверей, від радянських часів тут залишилися лише магазин «Взуття» та майстерня з ремонту швейних машин, а на місці інших нині знаходяться: кредитна установа «Кредит-маркет», магазини швейної фурнітури та брендового одягу «Viapi persona».
№ 13 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 13; вул. Чапаєва, 13). В будинку у міжвоєнний період працював магазин швейних машин і грамофонів «Сирена», від радянських часів й донині тут міститься магазин «Електропобутові товари».
№ 14 — шестиповерхова адміністративно-житлова будівля (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 18; вул. Чапаєва, 18). В будинку у міжвоєнний період містився фабричний склад текстилю компанії Адольфа Горака. У 1950-х роках на першому поверсі будинку розташовувався закупівельний пункт, нині — салон-перукарня «Фігаро». Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2082-м.
№ 15 — п'ятиповерховий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 15; вул. Чапаєва, 15) збудований 1914 року на замовлення Львівського оперного театру за проєктом, розробленим в бюро Адольфа Піллера, ймовірно архітектором Тадеушем Гартлем. За польських часів працював готель Фріда «Асторія», а також цю адресу мала суконна фабрика «Ґесс, Піш і Стриговський». Від радянських часів — готель «Київ», за часів УРСР тут також був Клуб творчої молоді, відомий серед львів'ян як «Комсомольський андеграунд», і ательє мод 1-го розряду «Силует», наприкінці 2000-х років у цій будівлі, крім готелю, працювало ательє з ремонту взуття та майстерня з виготовлення ключів. У 2013 році колишній готель «Київ» після тривалого ремонту відчинив свої двері, але вже під своєю історичною назвою «Асторія». Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1379-м.
№ 16 — п'ятиповерхова адміністративно-житлова будівля (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 20, 22; вул. Чапаєва, 20, 22). На мансарді будинку (вул. Казимира Великого, 22) на початку XX століття була облаштована приватна синагога Буберів. Також у міжвоєнний період в будинку містився магазин сукна Кратца і Райсса. У 1950—1960-х роках механічний технікум, у 1960—1980-х роках — магазин готового одягу фірми «Маяк», нині — магазин побутової техніки «Фокстрот», магазин кухонних меблів «Рода», кафе-бар «Оксамит», прокуратура та Державне казначейство Шевченківського району м. Львова. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1380-м.
№ 20 — триповерхова будівля колишнього монастиря сестер ордену Святої Бригіди (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 24; вул. Чапаєва, 24), збудованого 1614 року. Під час касаційних реформ австрійського уряду кінця XVII століття, а саме 1784 року монастир було закрито, а 1786 року — переобладнано під в'язницю, яка отримала назву «Бригідки». За Польщі тут містилося карно-слідче управління поліції, а в'язниця використовувалася переважно для утримання політичних в'язнів. Від 1946 року установа функціонує як місце попереднього ув'язнення, підпорядковане МВС СРСР. 1998 року, у зв'язку із створенням Державного департаменту України з питань виконання покарань установу передано у підпорядкування цього відомства. У грудні 1999 року установу перейменовано у Львівський слідчий ізолятор. Від 2010 року — Львівська установа виконання покарань № 19 Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області. У 2018—2020 роках планувалося перенесення слідчого ізолятора за межі історичного центру міста, спочатку у промзону «Сигнівка» на вул. Збиральну, а наприкінці липня 2018 року винесено остаточне рішення, а саме, будівля нового ізолятора буде споруджена на території Личаківської виправної колонії № 30, що на вул. Шевченка, 156. Новий ізолятор зможе вмістити 850 осіб.
№ 21 — триповерховий житловий будинок (колишні адреси — вул. Казимира Великого, 21; вул. Чапаєва, 21). В будинку у міжвоєнний період містилася друкарня Мадфуса та магазин біжутерія Гальперна, за радянських часів — магазин головних уборів, нині — магазин «Вишиванка» та взуттєвий магазин.