Верхі́вка () — село в Україні, у Копайгородській селищній громаді Жмеринського району Вінницької області.
== Історія села Верхівка ==
Село розташоване на пагорбах, між річками Лядовою та Мощанкою. Із розповідей старожилів та книги учителя — пенсіонера Володіївецької восьмирічної школи Яновича «Барське староство» (Вінницький архів) дізнаємося, що село Верхівка засноване на початку 17 ст. У 1611 році це урочище було подароване Барським старостою Гольським панові Яну Верховському і затверджене за ним польським королем. Звідси і походить назва села — Верхівка. Незабаром селом заволодів староста Барський Конецпольський, а від нього в 1638 році село знову перейшло у володіння пана Верховського. У 1651 році село Верхівка отримало статус містечка. Ним в цей час володів поміщик Бібиков. Верхівка знаходилася на шляху з Царгорода на Бар. Тут при дорозі стояла корчма, постоялий двір.
Старожилам села відомо, що будинок, у якому знаходилась до 1966 року сільська рада, клуб, сільмаг, будинок культури, пошта, бібліотека, збудований десь на початку 17 ст. I служив тоді постоялим двором. Підтвердженням цього є цеглина зі штампом 1623 р., видобута зі стіни будинку. Ще однією архітектурною пам'яткою в селі Верхівці була давня церква збудована в 1874 році. Та не лише цими пам'ятками відоме село, краса його природи оспівана в творах польського письменника Юліуша Словацького, який неодноразово приїздив сюди до родичів. На початку 19 ст. Верхівку разом з кількома сусідніми селами одержали в спадщину небагаті представники аристократичного роду — подружжя Юзеф та Короліна Михальські.
У 1822–1827 pp. Верхівку в оренді тримав пан Янушевський, дядько видатного польського письменника Юліуша Словацького. Про деякі з відвідин залишилися згадки навіть самого поета: «В Кремінці я забавлявся два тижні, — пише він у щоденнику, — і з матір'ю ми поїхали у Верхівку до Михальських. Там було мені добре». Відомо, що Юліуш був закоханий у доньку пана Михальського Юлію. Її іменем пан назвав садибу Юлінки. Біля цієї колишньої садиби (нині середньої школи) знаходився великий став та розкішний сад. Тоді тут був чарівний райський куточок природи. В парку були липові та ялинові алеї, багато квітів.
У 60-х роках Верхівка була конфіскована у Михальських за участь Людовіка Михальського у антицарському повстанні 1863–1864 pp., за що він був засланий до Сибіру, де й загинув. А новим власником села став царський урядовець граф Бібиков. Остання із спадкоємців Любов Бібикова тут дожила аж до часів радянської влади. Цікавий факт: вірш М. Ю. Лермонтова «Мій бог» був присвячений Любові Бібіковій під час її перебування в Петербурзі.
Тяжкою була доля Верхівчан за часів Російської імперії — 60% найкращої землі, 4 ставки, до 500 га лісу, луги належали пану Бібикову.
В селі було 145 селянських господарств. Із них 105 господарств мали у своєму користуванні 850 га землі, 40 господарств були безземельними. Вони навіть не мали права іти на схід селян, тобто були зовсім безправними людьми. Розказують, що пан виміняв у сусіднього пана кріпаків Бондаря і Тарасовського в обмін на собаку. На 1861 рік у селі проживало 580 чоловік. Було 4 корчми, гуральня, церква, холодна, у яку садили непокірних селян. Майже всі жителі села були неграмотними. Перша школа в селі появилась в 1890 році і знаходилась в найманій селянській хаті. А в 1894 році на кошти селян збудовано церковно приходську школу. Першим учителем був Ригульський. У ній навчалося 10 учнів. Це в основному були діти заможних селян. Основна ж маса дітей не вчилася, У 1914 році було збудовано приміщення земської школи на 2 класні кімнати. Навчалось в ній 30 дітей з усього села. Основна маса селян залишалася безграмотною. Пошти в селі не було. Газету в селі отримували тільки пан і піп. Населення жило в злиднях і темряві.
До 1894 року в селі про лікаря не було, лікували хворих знахарі. Звідси можна судити про те, якою була смертність населення. Народжувалось у сім'ї 8-9 дітей, залишалось в живих 3-4. У 1894 р. був присланий в село фельдшер Посполітак, який обслуговував 7 сіл. Йому приходилось лікувати різні хвороби. Звичайно, при такому медичному обслуговуванні смертність серед населення була значною.
Під час революційних подій 1905 року селяни с. Верхівка приєдналися до масового революційного руху — оголосили страйк, відмовилися працювати в господарстві та на ланах пана Бібикова, поки той не підвищить плату за роботу. Організатором страйку була селянка Фросина Криворучко. Через три дні пан привів робочих з інших сіл, але повсталі не впустили їх в село. Пан змушений був підвищити селянам плату за роботу. Житель села Петро Огороднік був учасником революційного повстання матросів під час русько — японської війни 1905 р, за що переслідувався царизмом. Після Жовтневої соціалістичної революції він брав активну участь у зміцненні Радянської влади і колективізації сільського господарства. В 1917 році в селі була організована Радянська влада. Bci багатства: землі, ліси, води — стали власністю народу. Створили сільську Раду, яку очолив М. Ліщинський, а також комітет незаможних селян, першим головою якого був Козяр Григорій. В 1922 року в селі виникла комсомольська організація першим комсомольцем був Посполітак Василь Максимович. Партійна організація села Верхівки яка створилася в 1927 році, основну свою роботу спрямовувала на здійснення колективізації в селі першими комуністами були: Цьмух О.В, Гриник В. К., Качур М. К., Посполітак В. М., Юкало М. І. та інші. У 1924 р. в селі створюється артіль «Згода», яку очолив Парчевський М. І. Члени правління: Качур М. К., Костюк Д. С., Огороднік П. Г.та інші В артіль входило 24 бідняцько — батрацьких господарств. Було 93 га. землі, нараховувалось 16 волів, 6 коней. Наприкінці 1925 р. артіль придбала трактор «Форзон» і молотарку. Артіль була показова в районі. В 1927 році створено колгосп «Пролетар», головою якого був М. Тихолаз. В 1929 році два колгоспи «Згода» і «Пролетар» об'єднались в одну артіль ім. Сталіна. Головою її став М. Тихолаз. Село було повністю колективізовано. Середній урожай з гектара дорівнював 8 цнт. Після об'єднання колгосп мав 100 коней, 50 волів, 2 трактори «Форзон», молотарку та дрібний сільськогосподарський інвентар. У зв'язку з недостатньою механізацією колгосп збирав ще низькі врожаї. Партійна та комсомольська організації зробили велику роботу по зміцненню колгоспу, що дало можливість уже в 1933 р. зібрати високі врожаї зернових культур, цукрових буряків. Зросла технічна база, колгосп мав уже 6 тракторів. В середньому збирали по 15-18 цнт. з га. У 1927 р. в селі відкрилась школа колгоспної молоді директором якої був Радецький. Спочатку школа була семирічна, а в 1938 році була перетворена в середню, перший випуск якої відбувся в 1941 р.
Під час другого голодомору у 1932–1933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 9 осібГолод 1921–1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, — 2008 — 1000 с. 978-966-355-024-4.
Та спокійне творче життя було перерване Великою Вітчизняною війною. В період окупації село зазнало великих втрат. Зруйновано колгоспне господарство, його технічна база. Пограбоване населення, багато молоді було вивезено на каторгу в Німеччину. Закрита школа, клуб, лікарня. Близько 20 помешкань євреїв зруйновано. Розстріляні передові люди села. Сотні жителів села Верхівка брали участь у визвольній боротьбі за свободу і незалежність. На честь односельчан, які загинули в 1941–1945 pp.в селі відкрито пам'ятник. Він красується в центрі села — солдат з гвинтівкою, вилитий з бронзи. За мужність і відвагу на фронтах жителі села удостоєні високих урядових нагород. Село було звільнено від німецьких окупантів в 1944 році.
За проявлену мужність і героїзм у Великій Вітчизняній війні верхівчани нагороджені: Орденом Червоного Прапора — 3 чол. Орденом Вітчизняної війни — 1 чол. Орденом Червоної Зірки — 10 чол. Орденом Слави — 11 чол. Медаллю «За відвагу» — 47 чол. Медаллю «За бойові заслуги» — 13 чол. Медаллю «За перемогу над Німеччиною»- 81 чол. Медаллю «За взяття Берліна» — 10 чол. Медаллю «За звільнення Варшави» — 2 чол. Медаллю «За взятя Кенігсберга» — 3 чол. Медаллю «За перемогу над Японією» — 4 чол. Медаллю «За оборону Сталінграда» — 1 чол. Медаллю «За звільнення Праги» — 8 чол. Медаллю «За оборону Кавказа» — 3 чол. Медаллю «За взяття Будапешта» — 3 чол. Медаллю «За оборону Москви» — 1 чол. Медаллю «Ювілейна» — 148 чол.
У післявоєнні роки село почало активно відновлюватись. Школа відновила свою роботу. А також з 1944 по 1955 роки у панському будинку був розміщений дитячий будинок для дітей, батьки яких загинули на фронті. Уроки проводились в приміщенні земської школи. У 1958 році відбувся перший випуск Верхівської середньої школи. Село гордиться тим, що в нашій школі навчалися: Медвецький Микола Васильович, Богатир Петро Устинович, Щербаков Олег Миколайович, які під час Німецько-радянської війни стали Героями Радянського Союзу.
У селі було організовано великий колгосп «Зоря комунізму», який пізніше став двічі мільйонером. За самовіддану працю трудівники села були нагороджені орденами і медалями. Відновили свою роботу дільнича лікарня, аптека, ощадна каса, відділення зв'язку, дитячий садок, бібліотека, широка сітка торгових точок. Збудовано новий будинок культури. Через село проходить асфальтна дорога, яка з'єднує його з районним центром. Невпізнанно змінилося обличчя Верхівки. На місці похилих будиночків виросли добротні світлі будинки. Всі вулиці в селі мають добротне покриття. Після реорганізації колгоспу в 2001 році землі було розпайовано. Тепер (2013 р.) у селі землі орендують два фермерських господарства: СФГ «Смак» та СФГ «Джог».
Налагоджено і в селі культурний відпочинок. Працює будинок культури, бібліотека в якій є інтернет. На кошти спонсорів та прихожан відновлено церкву. Завдяки старанням сільського голови Войтова Г. В. відновлено водогін і розпочато будівництво нової амбулаторії
Зі стін Верхівської школи вийшли такі яскраві особистості: Пантелеймонов А. І. — доцент, кандидат сільськогосподарських наук. Кушта Г. П. — професор, кандидат фізико-математичних наук. Стрільчук Г. П. — доцент, кандидат філологічних наук. Пастушенко Л. Т. — письменник, член спілки письменників України. Габрійчук М. М. — журналіст член спілки журналістів України. Романишин А. А. — поет, член спілки письменників Одещини. Войтова-Ружицька А. В, — поетеса, член спілки письменників Вінниччини. Магдій Н. М. — відмінник народної освіти України. Дамедюк С. М. — заслужена артистка України.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Копайгородської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Барського району, село увійшло до складу Жмеринського району.
М. Ю. Лермонтов і Верхівка
У великій літературній спадщині М. Ю. Лермонтова є вірші, які були знайдені у Верхівці… Коли Лермонтов після арешту приїхав із Петербурга в Москву, щоб звідтіля відправитись на Кавказ, московські родичі поета дали прощальний бал на його честь. На цьому балу була присутня Любов Бібікова (її будинок і досі пам'ятають старожили села). Вона доводилась далекою ріднею М. Ю. Лермонтову по бабусиній лінії. Любов Бібікова була закохана в поета. І на балу вона попросила його написати новий невідомий вірш «Мой бог» (заголовок було написано французькою мовою, а текст — російською), у кінці значилося: січень, 1837 р. і підпис поета.