Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (; 23 лютого 1954, с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область, УРСР) — український політик і державний діяч, банкір. 3-й Президент України (23 січня 2005 — 25 лютого 2010). 7-й прем'єр-міністр України (1999—2001), голова партії «Наша Україна» (2005—2013).
Народний депутат України V скликання (2002—2005), засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій голова Національного банку України (1993—2000), виконавець обов'язків Голови Національного Банку України (27 січня 1997—5 лютого 1997), один з лідерів Помаранчевої революції.
Заслужений економіст України (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999), кандидат економічних наук (1998).
Біографічні відомості Народився 23 лютого 1954 року в родині сільських вчителів. Батько — Андрій Андрійович Ющенко (1919—1992), учасник Другої світової війни, фронтовик, в'язень Освенцима та інших німецьких концентраційних таборів; після закінчення війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі. Перебуваючи в 1946—1947 рр. на Західній Україні, співпрацював з підпіллям ОУН, у 1948—1956 рр. був у «розробці» органів МДБ.
Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (до шлюбу Черненко) (1918—2005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи; померла через тиждень після інавгурації Віктора Ющенка (31 січня 2005).
Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу (зі Світланою Колесник): доньку Віталіну і сина Андрія, — та трьох від другого шлюбу (з Катериною Чумаченко): сина Тараса, дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова — Ярину та Віктора.
1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (нині — Західноукраїнський національний університет). Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Гюмрі, Вірменія).
З 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.
З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.
Банківська кар'єра Від 1992 року — перший заступник голови правління Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». У січні 1993 року за рекомендацією Вадима Гетьмана і за підтримки тодішнього Голови Верховної Ради Івана Плюща обійняв посаду голови Національного банку України. Перебував на цій посаді до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під керівництвом Прем'єр-міністра Павла Лазаренка (заступив на посаду 28 травня 1996 року) та Голови Нацбанку Віктора Ющенка — з 2 по 16 вересня 1996 року в Україні була успішно проведена грошова реформа (введено в обіг гривню), створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу «Global Finance», Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.
За участю Ющенка Кабмін та Нацбанк у 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі», яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року».
Політична кар'єра
1993—2003 роки Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Українській академії банківської справи (Суми).
Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні ліквідовано бюджетну заборгованість по зарплаті, пенсіях та стипендіях.
Прагнучи примирення з Президентом Леонідом Кучмою та Головою Верховної Ради Іваном Плющем, Ющенко підписав «Звернення до народу України» з приводу руху «Україна без Кучми», в якому засудив учасників цього руху.
Звільнено з посади прем'єр-міністра 26 квітня 2001 року у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.
За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним .
Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція з деяких питань, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавалися критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.
Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року — вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.
Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентристські політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна», здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.
У січні 2002 року сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. Керівником виборчого штабу був Петро Порошенко.
Під час масових протестних акцій «Повстань, Україно!» 2002—2003 років у суспільстві та політикумі визріла думка, що Ющенко повинен балотуватися на наступних президентських виборах від опозиції. У той період рішуче його підтримала з політичних лідерів лише Юлія Тимошенко.
Був найпомітнішим кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.
Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.
2004, президентська кампанія У 2004 бере участь у Президентських виборах і йде на них самовисуванцем. Команда виборчого штабу Віктора Ющенка на чолі з Анатолієм Гриценком за 2 дні розробила передвиборчу програму майбутнього Президента.
Весь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу. Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких мусили виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборчої кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого здійснено масштабний передвиборчий тур областями України.
У розпал передвиборчої кампанії, на початку вересня 2004 року, сталося отруєння Ющенка під час вечері із головою СБУ Ігорем Смешком на дачі заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Через те він не зміг бути присутнім на агітаційному концерті «Вибір вільних», що відбувався 7 жовтня у Херсоні, де той мав взяти особисто участь. Замість кандидата у президенти виступав його колега по парламенту Володимир Яворівський, який і повідомив перед багатотисячною аудиторією новину про отруєння Ющенка.https://grivna.ua/arch/grna/grna-2004/grna-2004-42 | Почему Ющенко не приехал в Херсон
Розвідка США вважає, що до отруєння діоксином причетні російські спецслужби, а санкціонував усе особисто Путін. У документі Національної розвідки США також зазначається, що Москва систематично використовує спецслужби для усунення тих, кого вважає загрозою своєму режимуХто стоїть за отруєнням Ющенка? Розвідка США розсекретила дані // Главком. — 23.11.2024Розвідка США розсекретила інформацію про отруєння Ющенка // ТСН. — 23.11.2024.
Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»Британці зняли фільм про те, як росіяни труїли Ющенка // Українська правда. — 11 листопада 2005.
За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.
Після першого туру, що відбувся 31 жовтня 2004 року, Віктор Ющенко уклав низку політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема Соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічну угоду укладено з Юлією Тимошенко.
Другий тур голосування 21 листопада 2004, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів у Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.
Зазначені події розгорталися на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль у цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила народу» Юлія Тимошенко. Водночас, у ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритися з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. У ці дні країна опинилася на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.