Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко ( 27 листопада 1960, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — українська державна та політична діячка, Народний депутат України. Двічі Прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010), перша жінка — прем'єр-міністр України. Голова політичної партії «Батьківщина» та політичного альянсу блоку Тимошенко (2001).
Народна депутатка України 2, 3, 4, 5, 6, 8 та 9 скликань, віцепрем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу (1999—2001). Кандидат економічних наук (1999). Одна з лідерів «Помаранчевої революції» 2004. Виступає за інтеграцію України до ЄС та вступ до НАТО. Тричі брала участь у виборах Президента України (2010, 2014, 2019)
Із 5 серпня 2011 року по 22 лютого 2014 року відбувала покарання; вважається політв'язнем режиму Віктора Януковича. Пізніше Верховний суд України закрив кримінальну справу через відсутність складу злочину, внаслідок чого Європейський суд з прав людини, попередньо визначивши покарання політично вмотивованим, закрив справу Тимошенко проти України через досягнення сторонами згоди.
Дитинство, освіта, перше робоче місце Народилася 27 листопада 1960 року, у Дніпропетровську, у родині, за її словами, українського латиша й українки. Мати працювала в таксомоторному парку, на посаді диспетчерки. Батько пішов з родини, коли Юлі було три роки, тому вихованням займалась лише мати.
Навчалася в Дніпропетровську, у середній школі № 37, останній рік — у школі № 75, яку закінчила 1977 року. У старших класах змінила прізвище з батькового на материне і в шкільних документах записана Телєгіною.
1978 року вступила на факультет автоматики-телемеханіки Дніпропетровського гірничого інституту. У 1979 році одружилася з Олександром Тимошенком. 20 лютого 1980 року народила доньку Євгенію. 1981 року перевелася на економічний факультет Дніпровського національного університету, котрий закінчила в 1984 році, отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю «економіка праці» з кваліфікацією «інженер-економіст».
За розподілом у 1984—1988 роках працювала на Дніпровському машинобудівному заводі в Дніпропетровську, на посаді інженера-економіста.
1999 року, у Київському національному економічному університеті, захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «організація управління, планування та регулювання економіки» та здобула науковий ступінь кандидата економічних наук.
Підприємницька діяльність
Перший бізнес 1988 року, на початку розвитку кооперативів, разом з чоловіком відкрила пункт відеопрокату. Допомогу в цій справі надав свекор Геннадій Тимошенко, котрий був тоді головою райвиконкому КПРС.
З 1989 року — комерційний директор молодіжного центру «Термінал», що займався відеопрокатом). Первинний капітал, зароблений у «Терміналі», дозволив створити ще один бізнес — торгівлю нафтопродуктами через Російську товарно-сировинну біржу (РТСБ).
З 1991 року — комерційний, а згодом — генеральний директор СП Корпорація «Український бензин» (СП КУБ). У період з 1992 до 1994 року КУБ стала монополістом у постачанні нафтопродуктів для сільського господарства Дніпропетровської області. Постачання здійснювалось за бартерною схемою, що дозволяло отримувати сільгосппродукцію за низькими цінами.Сегодня № 168 (669) за 25.09.2000
ЄЕСУ
У листопаді 1995 року КУБ була перереєстрована в промислово-фінансову корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) для збереження податкових пільг, які мала компанія «КУБ» як «компанія з іноземними інвестиціями». У 1995—1996 роках Тимошенко була корпорації та, за підтримки Лазаренка, мала, фактично, монополію на продаж російського та середньоазійського газу в Україні.
7 травня 2004 року суддя Північного округу Каліфорнії Мартін Дженкінс відхилив значну частину звинувачень стосовно контактів Лазаренка з ЄЕСУ. За повідомленням журналіста Центру журналістських розслідувань Джастіна Кейна, суд зняв усі звинувачення щодо ЄЕСУ та Тимошенко. Прокурор Марта Берш поінформувала, що суд визнав недостатніми докази щодо звинувачень Тимошенко у фінансових махінаціях у рамках кримінальної справи проти Лазаренка.
26 вересня 2005 року Головна військова прокуратура Російської Федерації припинила міжнародний розшук Тимошенко та скасувала рішення про міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в справі, порушеній у 2001 році, за звинуваченням у підкупі посадовців Міноборони РФ у 1996 році, коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ. 26 грудня 2005 року справу було закрито за строком давності.
21 лютого 2007 року інформаційне агентство УНІАН опублікувало повідомлення, з коментарями прес-аташе посольства США в Україні Джона Саллівена, у якому зазначалося про відсутність звинувачень та розслідувань щодо Юлії Тимошенко.
1 березня 2007 року, на сайті Посольства США в Україні, була опублікована відповідь посла Вільяма Тейлора на лист представників фракцій «антикризової» коаліції, у якому сказано, що Юлія Тимошенко не була учасником процесу в справі Павла Лазаренка, а матеріали судових засідань у цій справі, розміщені в Інтернеті, не повинні розглядатися у відриві від контексту — вони використовувалися в судовому процесі для зібрання необхідних доказів. 12 грудня 2012 року суд відхилив позов про стягнення 18,3 мільйона доларів та закрив провадження в справі через непідсудність Тимошенко.
У 2016 році екс-прокурор США Марта Берш заявила, що в них були докази переказів з рахунків, які, на їх думку, контролювалися Тимошенко, на рахунки, які контролювалися Павлом Лазаренком. Згідно з матеріалами процесу, суд проаналізував транзакції з рахунків ЄЕСУ, підконтрольної Юлії Тимошенко. ЄЕСУ переказала на підконтрольні Лазаренку рахунки щонайменше 162 мільйони доларів. Сама Юлія Тимошенко відкидає будь-які звинувачення. 23 квітня 2018 року, згідно з розпорядженням суду округу Колумбія, підтверджено обґрунтованість підозр у здирництві і відмиванні грошей через виведення коштів компанією ЄЕСУ Юлії Тимошенко на рахунки Павла Лазаренка.
Політична кар'єра
1997—2003 Січень 1997—1998 років — народний депутат України II скликання; Бобринецький виборчий округ № 229 Кіровоградської області, на час обрання — безпартійна. Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності.
З вересня 1997 року — заступник голови партії «Громада», яку очолював Павло Лазаренко.
1998—2000 роки — народний депутат України III скликання від ВО «Громада», виборчий округ № 99 Кіровоградської області. Голова Бюджетного комітету ВРУ, на посаді ініціює бюджетну реформу; один із розробників першого Бюджетного кодексу України, ухваленого у 2001 році , проєктів Податкового і Соціального кодексів, пенсійної реформи та соціальних програм.
У березні 1999 року, з частиною колишньої «Громади», утворила депутатську фракцію «Батьківщина» у Верховній Раді, була в числі засновників, створеної, у липні 1999 року, партії «Батьківщина». 18 грудня, цього ж року, делегати другого з'їзду обрали Тимошенко очільницею партії.
З грудня 1999 року по січень 2001 року — віцепрем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Ющенка. За період роботи Тимошенко на посаді віцепрем'єра були ліквідовані бартерні розрахунки в галузі та створений єдиний розрахунковий центр оптового ринку електроенергії — державне підприємство «Енергоринок», значно підвищено рівень розрахунків за енергоносії, залучено додаткові кошти до Держбюджету. Організовані віцепрем'єром антикризові заходи та реформи в ПЕК зачіпали інтереси оточення Президента Кучми та наштовхнулися на протидію.
5 січня 2001 року Генеральна прокуратура заявила про порушення двох кримінальних справ щодо Тимошенко, як колишнього президента корпорації «Єдині енергетичні системи України», зі звинуваченнями в контрабанді газу, несплаті податків в особливо великих розмірах та дачі хабара колишньому прем'єр-міністру Лазаренку, унаслідок чого, 19 січня 2001 року була відправлена у відставку. 30 квітня 2002 року Києво-Святошинський місцевий суд Київської області ці постанови скасувавКиєво-Святошинський суд Київської області закрив усі кримінальні справи, що були порушені щодо лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка , Радіо Свобода, але Генеральна прокуратура України подала апеляцію на рішення суду та продовжила розслідування.
9 лютого 2001 року ініціює створення Форуму національного порятунку (ФНП), метою якого було усунути від влади «олігархічний корумпований режим Кучми». ФНП, до складу якого увійшли ВО «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, партія «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об'єднує розрізнені опозиційні сили.
13 лютого 2001 року, у «Зверненні до українського народу», президент Кучма, Голова ВРУ Плющ і Прем'єр-міністр Ющенко, засудили діяльність ФНП та протестну акцію «Україна без Кучми», яка тоді відбувалася, прирівнявши опозиційний рух і створення ФНП з початками фашизму. В той же день, за санкцією Генеральної Прокуратури України, Тимошенко заарештували зі звинуваченнями в розкраданні мільярда доларів США, призначеного для оплати за газ компанією ЄЕСУ. У березні 2001 року Печерський районний суд міста Києва скасував санкцію на арешт Тимошенко.
9 квітня 2003 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення про незаконність порушення кримінальних справ стосовно Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка, закривши провадження в кримінальних справах. Генеральна Прокуратура України не погодилася з таким рішенням суду та заявила про намір подавати апеляцію.Генеральна прокуратура України визнала необґрунтованим рішення Апеляційного суду Київської області про закриття кримінальних справ щодо Юлії та Олександра Тимошенків Радіо Свобода
У листопаді 2001 року ФНП став основою Блоку Юлії Тимошенко.
У березні 2002 року, на виборах до ВРУ, Блок Юлії Тимошенко здобув 7,2 % голосів виборців. Юлія Тимошенко очолила фракцію БЮТ у Верховній Раді 4-го скликання, яка об'єднала 24 народні депутати.https://stopcor.org/batkivshhyna-vo/Батьківщина ВОhttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_deputat_list?skl=5 За виборчим списком: Блок Юлії Тимошенко
У вересні 2002 року, разом з іншими опозиційними політиками, очолювала акцію опору «Повстань, Україно!».https://24tv.ua/hto_taka_yuliya_timoshenko_biografiya_kandidata_u_prezidenti_n1108947 Хто така Юлія Тимошенко: біографія кандидата у президенти
Президентські вибори і Помаранчева революція (2004)
Внаслідок досягнутих домовленостей між Блоком Тимошенко, Нашою Україною та Соціалістичною партією про створення коаліції та висунення єдиного кандидата на пост Президента України, Тимошенко не балотувалася на виборах Президента України.
2 липня 2004 року лідери блоків «Наша Україна» та БЮТ, Ющенко і Тимошенко, підписали угоду про створення коаліції «Сила народу», закликавши СПУ, на чолі з Морозом, приєднатися до коаліції.
Напередодні другого туру виборів Тимошенко закликала прихильників опозиції 21—22 листопада збиратися на Майдані Незалежності, у Києві, для захисту результатів волевиявлення та проведення паралельного підрахунку голосів.
21 листопада 2004 року, після фальшування результатів виборів, Тимошенко стала одним із лідерів масових протестів, які дістали назву «Помаранчева революція».
25 листопада був створений Комітет національного порятунку з 30 осіб — «народний орган захисту Конституції України», одним із членів якого стала Юлія Тимошенко.
28 листопада Юлія Тимошенко, від імені Комітету національного порятунку, оголосила ультиматум Леоніду Кучмі, у якому, зокрема, були поставлені вимоги щодо звільнення Януковича з посади Прем'єр-міністра через сприяння фальсифікації виборів, участь у сепаратистських акціях та внесення на розгляд парламенту кандидатур нового складу Центрвиборчкому.
Перше прем'єрство (2005)
24 січня 2005 року стала виконувачем обов'язків прем'єр-міністра України, а 4 лютого 2005 року Верховна Рада проголосувала за призначення Юлії Тимошенко на посаду прем'єр-міністра України з рекордною підтримкою — 373 народні депутати.