Юрґен Габермас

Ю́рґен Га́бермас (; 18 червня 1929 — 14 березня 2026, Штарнберг) — німецький філософ і соціолог, представник нової генерації «франкфуртської школи». Відомий роботами із соціальної філософії, що стосуються комунікативної дії, дискурсу та раціональності, що стали новою основою для критичної теорії. Для Габермаса основою суспільства є комунікативні інтеракції, в яких висуваються та відкидаються раціональні аргументи.

Біографія

Дитинство, освіта та шлюб Юрґен Габермас був народжений у 1929 в традиційній сім'ї, що належала до середнього класу. Він народився із розщепленням піднебіння, це викликало складнощі з мовленням, а як наслідок — із спілкуванням із людьми. Двічі йому робили операцію.http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1451092 Сам Габермас зазначає, що проблеми із мовленням підштовхнули його до роздумів про важливість комунікації.Habermas, Jurgen. 2008. Between Naturalism and Religion: Philosophical Essays.

До випуску із гімназії Габермас жив у містечку Гуммерсбах, біля Кельна. Його батько, Ернст Габермас, був виконавчим директором Кельнської палати індустрії та комерції, та з 1933 — членом Націонал-соціалістичної партії Німеччини. Сам Юрґен, як вимагалось для юнаків від 10 років, був членом Гітлер'югенд та восени 1944 року був відправлений на Лінію Зігфрида. Його діяльність у Гітлер'югенд у 2006 році стала приводом для полеміки.Andreas Zielcke: NS-Vorwürfe gegen Habermas — Verleumdung wider besseres Wissen. In: Süddeutsche Zeitung, 27. Oktober 2006.

З 1949 до 1954 року Габермас навчався в університетах Ґеттінгену (1949/50), Цюриха (1950/51) та Бонна (1951—1954). Він цікавився філософією, історією, психологією, німецькою літературою та економікою. До його вчителів належали Ніколай Гартманн, Вільгельм Келлер, Теодор Літт, Еріх Ротгакер та Герман Вайн.

У зимовому семестрі 1950/51 він вперше познайомився із Карлом Отто Апелем, чий інтерес до американського прагматизму пізніше вплинув на теоретизування Габермаса. У 1954 році Габермас закінчив докторантуру в Бонні, захистивши дисертацію щодо абсолюту та історії у ідеях Шеллінга, що мала назву Das Absolute und die Geschichte. Von der Zwiespältigkeit in Schellings Denken («Абсолют та історія. Про суперечності у філософії Шеллінга»). Після цього він працював вільним журналістом у таких франкфуртських виданнях («Газета про все»), («Меркурій») та («Франкфуртські записки»).

У 1955 році Юрґен одружився із Утою Вессельгьофт. Подружжя мало трьох дітей. Тільманн Габермас із 2002 року є професором психоаналізу в Франкфуртському університеті, а Ребекка Габермас з 2000 року — професором історії в Ґеттінгенському університеті.

Асистент у Франкфурті, габілітація та позаштатний професор

Отримавши стипендію у 1956 році він почав вивчати філософію та соціологію у Франкфуртському університеті імені Йоганна Вольфганга Гете в інституті досліджень суспільства під керівництвом критичних теоретиків Макса Горкгаймера та Теодора Адорно. Того ж року Габермас познайомився із Гербертом Маркузе, який справив на нього значний вплив, перевівши його орієнтацію від марксизму до ідей Фройда та раннього Маркса. Його залученість до політичного руху Kampf dem Atomtod («Боротьба із атомною смертю») та участь у радикальнодемократичних студіях Student und Politik («Студент та політика») викликала у Горкгаймера негативну реакцію. Через конфлікт із вчителями, а також через власне переконання, що Франкфуртська школа призупинила розвиток через політичний скептицизм та зневагу до сучасної культури, Габермас закінчив габілітацію у політичних науках в Марбурзькому університеті під керівництвом марксиста Вольфганга Абендрота. Його робота отримала назву Strukturwandel der Öffentlichkeit. Untersuchungen zu einer Kategorie der bürgerlichen Gesellschaft («Структурні зміни відкритості. Дослідження категорії міського суспільства»).

У 1962 році за сприяння Ганса-Ґеорга Ґадамера та Карла Льовіта йому запропонували посаду позаштатного професора в Гайдельберзькому університеті, хоча така посада була нетиповою для тогочасного німецького суспільства. Там він викладав до 1964 року. Співпраця із Ґадамером мала наслідком зацікавленість герменевтикою. Разом з цим Габермас зайнявся аналітичною філософією, зокрема філософією пізнього Віттгенштайна, а також американським прагматизмом: Пірсом, Мідом та Дьюї. У 1963—1965 роках Габермас брав участь у Диспуті про позитивізм, що змусило його осмислити пізнавальний потенціал соціальних наук. Із цього постали ідеї роботи Erkenntnis und Interesse («Пізнання та інтереси»), що побачила світ у 1968 році.

Професор філософії та соціології У 1964 році Габермас зайняв посаду Горкгаймера у Франкфуртському університеті. Через чотири роки він видав книжку «Erkenntnis und Interesse», така назва була обрана, щоб відобразити різницю між науковими теоріями та методологіями. Однією із центральних ідей роботи є та, що процес пізнання обумовлений певними груповими або класовими інтересами. Людині притаманні базові інтереси, кожному з них відповідають різні методології та наукові теорії: інтерес до технічних досягнень та об'єктивних процесів (емпірично-аналітичні науки), інтерес до порозуміння при комунікації (герменевтика) та інтерес до емансипації від природних потреб (соціальнонаукова критика та психоаналіз). Від запропонованої йому посади керівника інституту соціальних досліджень він відмовився, замість цього він разом із Людвігом фон Фрідебургом взяв керівництво над «Семінарами із соціології». Його лекції та семінари відвідували як соціологи, так і філософи.Stefan Müller-Doohm: Jürgen Habermas, Suhrkamp BasisBiographie, Frankfurt am Main 2008, S. 31ff. Під час студентських протестів у Франкфурті Габермас відіграв важливу роль. У 1950-х роках він впроваджував демократичні реформи у систему вищої освіти, і як «лівий» був ідейним натхненником студентського руху 1967/68 років. Разом із Руді Дучке Габермас брав участь у конгресі «Умови та організація опору» у Ганновері.Klaus Mlynek, in: Stadtlexikon Hannover, Hannover 2009, S. 611f. Але різна оцінка соціально-політичної ситуації призвела до конфронтації між Габермасом та радикальними студентами.

Керівник Інституту Макса Планка У 1971 році Габермас переїхав до Штарнберга, де до 1981 року очолював у Інституті Макса Планка дослідження умов життя науково-технічного світу. В тому ж році відбулися дебати із Нікласом Луманом щодо його теорії систем. У 1973 році його було нагороджено Hegel-Preis der Stadt Stuttgart («Премія Гегеля міста Штутгарт»), а у 1976 — Sigmund-Freud-Preis für wissenschaftliche (Премія Зиґмунда Фройда за наукову прозу). Під час так званої «Німецької осені» 1977 року Габермас висловив свою позицію щодо актуальних спірних питань, зокрема він виступив проти Radikalenerlasses («Положення про радикальні сили») 1972 та виклав теорію неоконсерватизму та свою критику модернізму. У 1980 році він отримав Премію Теодора Адорно. В 1981 опублікував свою роботу Theorie des kommunikativen Handelns («Теорія комунікативної дії»), в якій посилався зокрема на Джорджа Герберта Міда, Макса Вебера, Еміля Дюркгайма, Талкотта Парсонса, Дьйордя Лукача та Теодора Адорно.

Професор філософії Після часткового закриття Інституту Макса Планка дослідження умов життя науково-технічного світу Габермас повернувся у Франкфурт-на-Майн, де він з 1983 року до відходу на пенсію у 1994 році працював на кафедрі філософії, що спеціалізувалась у соціальній філософії та філософії історії. Із середини 1980-х у рамках дослідницького проєкту, що фінансувався Науковим товариством імені Лейбніца та Німецьким науково-дослідницьким співтовариством, Габермас присвятив себе дискурсивній теорії права, своїй власній філософії права та теорії «деліберативної демократії».

Смерть Помер 14 березня 2026 року у віці 96 років у Штарнберзі.

Теорія

Витоки

Гайдеґґер та Лукач Ідеї молодого Габермаса формувались під впливом філософії Мартіна Гайдеґґера. Тому у своїй дисертації Das Absolute und die Geschichte («Абсолют та історія») він інтерпретував поняття абсолюту у роботах Шеллінга на тлі праці «Буття та час» Гайдеґґера. У центрі інтересів Габермаса знаходилася робота Шеллінга Die Weltalter («Вік Всесвіту»), яку він сприймав як «антропологічно орієнтовану» історію буття. Вона зачіпала такі теми екзистенційної філософії Гайдеґґера як необхідність історичної екзистенції: біль, роз'єднаність, сумніви, зусилля та конфлікти.Habermas: Das Absolute und die Geschichte, S. 9. Не менш сильний вплив вчинили на Габермаса збірка статей Лукача «Історія та класова свідомість» (Geschichte und Klassenbewußtsein). Зокрема теорія урічевлення Лукача підштовхнула Габермаса глибинніше зайнятись марксизмом, але не віддалила від ідей Гайдеґґера.

Діалектика раціоналізації У своїй публікації 1954 року Die Dialektik der Rationalisierung («Діалектика раціоналізації»), крім багатьох ідей висвітлених пізніше у роботі Theorie des kommunikativen Handelns («Теорія комунікативної дії») (1981), Габермас висвітлює під впливом Лукача теорію капіталістичної раціоналізації. Він розрізнює технічну, економічну та соціальну раціоналізацію праці. Раціоналізація редукувала фізичні зусилля робітників, але збільшила ментальні. Він виражає своє ставлення до сучасної техніки та критикує Маркса та описує його негативну роль. Цю критику він повторює у статті Marx in Perspektiven («Маркс в перспективі») (1955). Маркс не розумів, що не певний стан економіки, а власне сама техніка підштовхує людей, як працюючих, так і споживаючих до стану «відчуження».Habermas: Arbeit, Erkenntnis, Fortschritt, S. 80. Починаючи з літературної доповіді щодо філософської дискусії про Маркса та марксизм (1957) Габермас почав відходити від поглядів Гайдегера та наближатись до Маркса. Він зупиняється на ідеї Маркса, що феномен відчуження виступає не людським виміром, а ознакою певних соціальних відносин. У своїй статті Soziologische Notizen zum Verhältnis von Arbeit und Freiheit («Соціологічні записи про співвідношення роботи та свободи») (1958) Габермас виправляє свій, сформований під впливом Гайдегера, погляд на техніку. Не сама техніка, а власне її політичне застосування провокує відчуження.

Філософська антропологія У 1958 році у роботі Philosophische Anthropologie («Філософська антропологія») Габермас заперечує ідею про незмінну природу людини. Із своїм вчителем Еріхом Ротгакером він написав тези щодо історичності людської природи: «Люди живуть і діють кожен у своєму життєсвітті, ніколи у світі»Habermas: Kultur und Kritik, KuK, S. 107.

Демократія та відкритість

Концепт політичної участі У передмові до роботи Student und Politik («Студент та політика»), співавтором якої він був, Габермас уперше виклав свої ідеї щодо демократії та громадського суспільства. Суть демократії невідривно пов'язана із поняттям політичної участі. Причому, ідея участі у Габермаса пов'язана не лише з рівнем національної держави, але й наднаціональними демократичними інститутами, які він пропонує розвивати в межах Європейського Союзу як альтернативу «технократичній дилемі», коли важливі рішення схвалюються з низькою можливістю громадського контролю.В. Шелухін.

Комунікативна дія і дискурс Юрген Габермас прагнув розробити теорію спілкування, коріння якої лежить у концепції ідеальної мовленнєвої спільноти, теорії, кінцевою метою якої є звільнення власного Ego.

Габермас розрізняє дві форми комунікації: комунікативну дію, метою котрої є обмін інформацією, та дискурс, що допомагає відновити згоду, дискурсивне взаєморозуміння, шляхом обґрунтувань.

Габермас зазначає, що, на відміну від немовленнєвої дії, мовленнєва залежить від інтерпретації суб'єкта і є самодостатня. Мовленнєва дія спрямована на раціональність взаєморозуміння та іллокутивну ціль, що досягається за згодою. На відміну від комунікативної, стратегічна дія передбачає передавання інформації з наміром впливу на об'єкта засобами заохочення та погроз, що не може трактуватися як взаєморозуміння і має перлокутивну ціль.