Мико́ла Григо́рович Бура́чек (16 березня 1871, Летичів — 12 серпня 1942, Харків) — український радянський живописець, сценограф, актор, педагог, письменник, історик мистецтва. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1941 року.
Біографія Народився року в містечку Летичеві (нині селище Хмельницького району Хмельницької області, Україна) у сім'ї поштового службовця Григорія Бурачека та домогосподарки Лідії Гродзицької. Незабаром батько отримав посаду поштмейстера у місті Кам'янці-Подільському, куди і переїхала сім'я. Перші уроки малювання дістав від батька.
Навчався в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, де малювання йому викладав художник Іван Васьков. Після закінчення гімназії 1888 року вступив до Київського університету, але, як учасник студентських заворушень, 1889 року був виключений і висланий до Симбірської губернії. Після повернення мешкав у Києві. Деякий час навчався у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка у Миколи Пимоненка і Харитона Платонова.
1890 року повернувся до Кам'янця-Подільського, де, за рекомендацією Марії Савіної, став актором місцевої трупи російської драми. Виступав під псевдонімом Соломін. Зіграв ролі: Расплюєва («Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна), Нещасливцева («Ліс» Олександра Островського) та інші. Грав у багатьох містах Рязані, Костромі, Мінську, Полтаві, Києві, Харкові. Також брав участь в оформленні театральних постановок, робив ескізи декорацій до п'єс «Влада темряви» Льва Толстого, «Ліс» Олександра Островського, «Затоплений дзвін» Ґергарта Гауптмана та інших вистав. Водночас писав пейзажні етюди, акварелі, роботи олією. У березні 1905 року його пейзажі експонувалися на Першій всеукраїнській виставці українських художників у Львові.
1905 року залишив сцену, почав багато писати і жив коштом літературної праці. Його оповідання, нариси і рецензії охоче друкували газети і журнали, зокрема «Киевская мысль», «Ехо». Цього ж року в Києві познайомився із польським художником Яном Станіславським, який переконав митця здобути ґрунтовну художню освіту і вступити до Краківської академії образотворчих мистецтв. Після смерті Яна Станіславського продовжив навчання у Фердинанда Рущиця. За час навчання побував у Німеччині, Австрії, Італії, Франції, Швейцарії, брав участь у виставках у Кракові та Відні. Протягом 1910—1912 років навчався і працював в Парижі, де відвідував майстерні Анрі Матісса, згодом майстерні Моріса Дені і Поля Серюз'є у Вільній академії мистецтв Поля Рансона. Мешкав на півдні Парижа, на лівому березі Сени в будинку на бульварі Монпарнас, № 43.
З 1912 року знову у Києві. 1914 року став одним з організаторів виставки Київського салону. Протягом 1915—1917 років був членом літературно-мистецького об'єднання «Гурток дев'яти» до якого входили також Лесь Курбас, Юхим Михайлів, Георгій Нарбут, Михайль Семенко, Павло Тичина та інші. У цей же період викладав курс мімодрами у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Член Товариства київських художників з 1916 року (брав участь у 5-й та 6-й виставках); член Товариства українських художників.
У 1917 році став одним з фундаторів Української академії мистецтв де в перший рік виконував обов'язки президента Академії, викладав, очолював кафедру пейзажу. З 1917 року до початку 1920-х років був членом оргкомітету товариства «Національний зразковий театр», літературно-мистецьких труп «Гроно», «Музагет». У 1918—1921 роках викладав у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. У 1920 році очолював роботи по розпису в Будинку селянина в Києві, брав участь у виданні журналу «Мистецтво». У 1921—1924 роках працював шкільним учителем малюнка, режисером і актором аматорських театрів на Уманщині.
З 1925 року у Харкові, де протягом 1925—1927 років викладав у Харківському художньому технікумі, у 1927—1931 роках — Харківському художньому інституті (професор з 1927 року); водночас у 1926—1929 роках очолював Центральне бюро працівників мистецтв у Харкові. Один із засновників та у 1925—1932 роках член Асоціації революційного мистецтва України, член Об'єднання сучасних митців України, член Шевченківського комітету, Комітету з увічнення пам'яті Михайла Коцюбинського, бюро Комітету охорони пам'ятників культури. Брав участь в організації, комплектуванні та розробці експозиції музею Тараса Шевченка, 1926 року увійшов до складу Комітету для упорядкування його могили. Виступав зі спогадами-доповідями про Михайла Коцюбинського та Георгія Нарбута. З 1930 року був членом комітету зі спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові. З 1931 року — науковий співробітник Галереї картин Тараса Шевченка. Був членом ювілейного комітету з відзначення 125-річчя з дня народження Шевченка. Як науковий редактор готував до друку 7-й та 8-й томи мистецької спадщини ювілейного зібрання творів Тараса Шевченка у 10 томах, виходу в світ яких перешкодила німецько-радянська війна. Ініціатор створення музеїв Михайла Коцюбинського в Чернігові та Вінниці, засновник музею Тараса Шевченка в Києві та помічник у формуванні його фондів, насамперед живописної спадщини художника.
Під час війни відмовився від евакуації. Помер від голоду в окупованому Харкові 12 серпня 1942 року. Похований у Харкові на Міському цвинтарі № 13. Надгробний пам'ятник — погруддя роботи скульптора Ольги Кудрявцевої (встановлений у 1954 році).
Родина Дружина — актриса Ольга Михайлівна Тимофієва (взяв шлюб у 1907 році); Сини Борис-Жермен ( 12 серпня 1911), Герман; дочки Алла ( 1911), Надія, Віра; Онуки — Ольга Германівна Дюкова, Наталія Германівна Бурачек, Всеволод Германович Бурачек, Микола Юрійович Бурачек, Віталій Емануїлович Керницький, Борис Емануїлович Керницький, Володимир Олексійович Подчекаєв, Алла Олексіївна Подчекаєва (Орловська).
Учні
Беклемішева Ірина Михайлівна; Бєглий Олександр Федорович; Бланк Мойсей Абрамович; Врона Іван Іванович; Горобець Павло Матвійович; Греченко Василь Миколайович; Грипак Володимир Олексійович; Грипич Костянтин Миколайович; Дацкевич Сергій Гнатович; Дерегус Михайло Гордійович; Добронравов Михайло Миколайович; Загальська Ольга Олександрівна; Калашников Микола Михайлович; Качанов Костянтин Силович; Константиновський Олександр Йосипович; Кульбак Дмитро Іванович; Льготак Любов Антонівна; Любимський Олександр Павлович; Овчаренко Дмитро Павлович; Огнівцев Микола Петрович; Пащенко Марія Пилипівна; Рибальченко Михайло Андрійович; Сергєєва-Соколова Зінаїда Іванівна; Смоленський Лібер Бенціонович; Сокиринський Григорій Андрійович; Супонін Петро Михайлович; Чернишов Борис Іванович; Шапошников Михайло Олександрович. </div>
Творчість Працював у галузях станкового живопису (писав переважно пейзажі; на початковій стадії творчості проглядалися риси постімпресіонізму, згодом відбувся перехід до імпресіонізму), театрально-декораційного мистецтва, автор праць з історії мистецтв. Живописна спадщина налічує близько 10 тисяч творів (частина втрачена в роки німецько-радянської війни). Серію картин (понад 30) присвятив місцям, що пов'язані з життям Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Антона Чехова. Серед робіт: Живопис
«Сутінки» (1890, Запорізький обласний художній музей); «Кладовище взимку» (1897); «Садиба (Серпень)» (1898); «Над ставком» (1898); «Вечір на болоті» (1898); «На Дніпрі в сутінки» (1898, Київ, приватна колекція); «Жорна на березі» (1900-ті, приватна колекція); «Пейзаж з деревами» (1900-ті, приватна колекція); «У горах взимку» (1908); «У Карпатах» (1908); «На Дону. Богучар» (1908); «На Воронежчині. Богучар» (1909); «Хата в Закопаному. Карпати» (1909); «Перший сніг» (1909); «Струмок у Карпатах» (1910); «Веселка» (1910); «На Поліссі. Вечір» (1910); «Сарай. Полудень» (1910); «Давид-городник. Полісся» (1910, Запорізький обласний художній музей); «Зима. Алея в саду» (1910, Сумський художній музей); «Палац» (1910—1918, Сумський художній музей); «Навесні» (1910-ті); «Париж. Зима» (1911); «Церква Сен-Етьєн у Парижі» (1911, Національний художній музей України); «На Сені в Парижі» (1911); «Подвір'я взимку» (1911, Національний художній музей України); «Узимку. Київ» (1912—1920); «Діти. Пляж» (1912); «Ґанок узимку» (1912, Національний художній музей України); «На городі» (1913); «Вечір у сквері» (1913, Національний художній музей України); «Полудень» (1913); «Київський художньо-промисловий і науковий музей» (1913, приватна колекція); «Соняшники» (1914, Національний художній музей України); «Осінь у Миргороді» (1915); «Луки» (1915); «Клуні» (1916); «Хата» (1916); «Золота осінь» (1916); «Зимові сутінки» (1916, Хмельницький обласний художній музей)Бурачек Микола Григорович / Хмельницький обласний художній музей.; «Натюрморт» (1916, Запорізький обласний художній музей)Бурачек М. Г. / Запорізький обласний художній музей.; «Дніпро здалеку» (1916, Запорізький обласний художній музей); «З балкону» (1917, Запорізький обласний художній музей); «Березень» (1917, Харківський художній музей); «Вітер у березні» (1917, Харківський художній музей); «Восени на Хоролі. Миргород» (1917, Запорізький обласний художній музей); «Дахи Софійського собору в Києві» (1917, Національний художній музей України); «Зима» (1917); «Взимку. Київ» (1920, Запорізький обласний художній музей); «Міські дахи» (1920, Національний музей у Львові); «Весняний пейзаж» (1922, Полтавський художній музей); «Межигір'я» (1922); «Сад узимку. Погребище» (1922); «Яблуні взимку. Дзюньків» (1922); «У серпні. Погребище» (1922); «Ставок. Погребище» (1922); «Вечір біля ставка. Погребище» (1922); «Місячний вечір. Дзюньків» (1922); «Старовинна церква. Дзюньків» (1922); «Могила Тараса Шевченка в Каневі» (1927); «Хата-сторожка на могилі Тараса Шевченка» (1927); «Пам'ятник на могилі Тараса Шевченка» (1927); «Дніпро з могили Тараса Шевченка» (1927); «Біля Чернечої гори» (1927); «Хата опівдні. Спека» (1928); «Будяки» (1928); «Сутінки над Бугом. Вінниця» (1929, Запорізький обласний художній музей); «Перед грозою» (1929, Полтавський художній музей); серія «Кам'янець-Подільський державний заповідник» (1929—1930); «Будинок у Києві, де в 1846 році жив Тарас Шевченко» (1931); «Вечір на кар'єрі коло Саборова» (1931); «Хуртовина» (1931); «Готель біля Могили Тараса Шевченка» (1933); «Дніпро. Хмари насуваються» (1934, Національний художній музей України); «Ранок на Дніпрі» (1934); «Колгоспне жито» (1935, Харківський художній музей); «Заповідник. Вечір» (1935, Національний художній музей України); «Яблуні в цвіту» (1936, Національний художній музей України); «Дорога до колгоспу» (1937; Національний художній музей України)Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 54.; «Дорога в околицях Святогірська» (1937); «Захід сонця. Біля могили Тараса Шевченка» (1938); «Пам'ятник Тарасу Шевченку в Каневі» (1939); «Хата в селі Пекарях, де бував Тарас Шевченко» (1939); «По дорозі до Тарасової гори» (1940); «Дерево» (1941, Полтавський художній музей); «Причинна. Реве та стогне Дніпр широкий» (1941, Національний музей Тараса Шевченка). </div> <small>«Березень»<small>«Перед грозою»<small>«Весняний пейзаж»<small>«Влітку»<small>«З балкону»<small>«Труханів острів» Персональні виставки його робіт відбулися в Харкові у 1934, 1941 і 1951 роках і Києві у 1936 році. Оформив вистави
«По дорозі в казку» Олександра Олеся (1918, Перший український державний театр імені Шевченка, Київ); «Маруся Шурай» Івана Микитенка (1934, Харківський державний театр революції); «Дай серцю волю, заведе в неволю…» Марка Кропивницького (1936, Харківський драматичний театр); «Наймичка» Івана Карпенка-Карого (1937, Донецький український театр імені Артема). </div> Літературна творчість оповідання: «Щиросерді каяття»; «На зміну богам» та інші; нариси: «Українське малярство Миколи Самокиша» (Харків, 1930); «Олександр Мурашко» (опубліковано у 1983 році); Мистецтвознавчі роботи
«Мистецтво у Києві. Думки і факти» // Музагет. 1919. № 1–3;