Ро́соша — село в Україні, у Липовецькій міській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 1739 осіб.
Назва Назва походить від слова «розсоха», що означає роздоріжжя.
Герб У щиті, вилообразно розтятому червоним, зеленим і лазуровим, чорний вилоподібний хрест, верхні перекладини якого обтяжені сімома золотими чотирикінцевими зірками, а поверх нижньої - срібна залізнична колія. У першій частині срібний пам'ятник. У другій частині срібний келих Гігеї. У третій частині срібна будівля заводу, поверх якогї такий самий рулон паперу.Герб села Історія
Росоша — село, центр сільської Ради, знаходиться у верхів'ях річки Поганки, лівої притоки річки Соб, за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Липовець. Перша згадка за Є.Сецінським легенди про перебування купців у Війтовецькому замку – найбільшому Литовському замку Брацлавщини XIV століття, що в півтора рази переважав за розмірами Вінницький. Він лежав на тому ж Шпаковому шляху, що й Росоша – наступниця Ханева. Черговим свідченням перебування литовців на Шпаковому шляху є глибоченні вали біля села Іванька – Акмалін (з литовської – «камінний замок», що перегукується з назвою естонської столиці Таллінн – «данський замок»).
Виходить, що Війтовці та Акмалін були першими опорними пунктами литовського панування аж до 1370-х рр., коли через татарську небезпеку замки стали будуватися в глибині краю. Спочатку не раніше 1374-го постав Кам’янецький, а вже потім у Вінниці, Брацлаві і т.д. (ось чому тенденційне рішення вважати 1355 рік початком Вінниці немає підстави, тим більше, що похід Ольгерда нині датують 1362 роком).
Після Поділля, як свідчать літописи, було Білобережжя – Болохівська земля, долина Південного Бугу (по тюркські Аксу – «Біла вода») і долина Росі (що означає «Біла річка»), з болохівським центром Білилівцями. На зворотньому шляху, як вказують джерела, Ольгерд зайняв тут Білу Церкву. Із Поросся йдуть витоки Русі, назву якої деякі дослідники виводять від «рухс-ас» (білих ясів – роксоланів). Знаходимо той же корінь і в слові «Росоша», яка виросла неподалік попелища Ханева. І, навіть, уже згаданий Акмалін на Сібку виводиться із тюрксько-волоського Ак-мал – «Білий берег»! "
"Розбиті Ольгердом три «татарських» князьки – осетинський Кочубей (якого деякі ототожнюють з очаківським Хаджі-беєм ), татарський Кутлу-бек і православний Деметри-солтан – мали свої міста «беків» Ошпекови (нині Пиків, Шпиків і Росоша), їх старшини улани – Уланів, Уланівку ( на захід від Іллінець) та інші пункти з коренем «красний» в основі, а хани – Ханев (на схід від Росоші) і Салган («село хана» на місці сучасного Пісочина, обидва населені пункти у Липовецькому районі Вінницької області)."
Сільраді підпорядковане селище Липовець. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Росошанської волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкала 1561 особа, налічувалось 225 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий двір, постоялий будинок та 4 водяні млини.
.
У спецповідомлені ДПУ від 15 липня 1932 р. Росоша згадується кілька разів. На цю дату там померло уже 36 осіб і опухло від голоду до 300 (в кілька разів більше ніж в інших селах Липовецького району). В цьому ж документі є натяк на пасивний опір росошан: «В селі Росоша зупинилась паперова фабрика у зв'язку з відмовою робітників від роботи через відсутність продовольства». А в 1933 році вже їздила підвода і живих вивозили на цвинтар, про Росошу дізналася вся область, коли з трибуни партконференції уповноважена Пашковська заявила про «багато пухлих, голодних…». У 1993 р., уже за незалежної України, на сільському кладовищі звели пам'ятник жертвам Голодомору – перший на Липовеччині. Про масштаби Голодомору і репресій свідчать дані перепису 1939 р.: у Росоші тоді мешкало 3148 осіб (майже стільки, як наприкінці 1920-х років).
Про роки Голодомору у селі Володимир Допіра записав у 2008 році свідчення у Людмили Дубинської: З січня 1942 по грудень 1943 року в Росоші і Липовці діяла антифашистська група, яку очолював В. М. Мищеряков
2 жовтня 2016 року, у селі біля Меморіалу Слави загиблим воїнам, пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки бійцю АТО Сергію Шевчуку
12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло в Липовецьку міську громаду.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Липовецького району, село увійшло до складу Вінницького району.
Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,06% російська 0,94%
Економіка Село було відоме за паперовою фабрикою, що не працює станом на 2010-ті. Значимість виробництва паперу зафіксовано одним з елементів на гербі села.
Постаті Бадьорний Григорко Олексійович (1948) — український радянський діяч, бригадир комплексної бригади мулярів-монтажників будівельного управління № 142 тресту «Одестрансбуд». Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Заріцька Анастасія Олексіївна (1948) — українська суддя, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Коваль Єлизавета Василівна (1930 р.н.) — казкарУкраїнські народні казки: Книга 30. Казки Поділля/ Запис., упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Черівці : Букрек, 2010.- 424 с., іл. — С. 387. Парипса Михайло Сергійович — голова асоціації «Українці Казахстану». Шевчук Сергій Іванович (1977—2014) — капітан ЗСУ, загинув під Іловайськом.
Галерея
Див. також Росошанська сільська рада (Липовецький район)
Примітки
Література Росо́ша // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.376-377
Посилання неофіційний сайт села Росоша Погода в селі