Новосе́лиця () — село в Україні, у Літинській селищній громаді Вінницького району Вінницької області. Це старовинне село, відоме своєю природою, та півтисячолітньою історією. Через село пролягає автошлях , що веде до , та місцева піша дорога до села Балин.

Населення У 2024 році населення села становило 274 особи, на 2001 рік за переписом в селі проживало 413 осіб.

В центрі села знаходиться Пам'ятник 75 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Другої Світової Війни, у період 1941 — 1945 років. Цей пам'ятник споруджено та встановлено у 1971 році Київським художнім фондом. Обеліск та його постамент виготовлені із залізобетону, за розмірам у висоту обеліск становить 3,2 метра, постамент завдовжки 1,7 метра, завширшки 1,8 метра та заввишки 2,1 метра. Рішенням № 29 від 19 червня 1977 року, взятий під державну охорону, охоронний № 212.

В селі діє Новоселицька філія комунального закладу «Центр культури і дозвілля» на вулиці Олександра Сивака (колишня Першотравнева), будинок № 11, УкрПошта, школа, дитячий садочок, церква, бібліотека та магазин. Прямого рейсового сполучення немає.

Етимологія Назва села Новоселиця, має два варіанти утворення:

За історичними згадками ми бачимо, що село було переміщене з урочища Селище, тобто це Нове Селище — Новоселиця. Від терміну новоселець — людина, що недавно поселилася де-небудь; новий поселенець. Місце для новосельця - Новоселиця.

Історія

Королівсько-князівський час В книзі Вінниця в XIV-XVII століттях, зазначен лист, з якого можна зробити висновок, що село повстало (засновано) у середині XIII століття в предтатарський час (до 1240 року). Вірогідніше за все, мова йде про "старе" поселення - далі назване урочищем Селище.

В географічному словнику Польського Королівства, а також в трудах історика Сіцінського Юхима, описуючи Новоселицю зазначено, що це старовинне поселення, яке було пожалуване литовським князем Вітовтом (кінець XIV — початок XV ст.) зем'янину Богдану Микулинському . Сіцінський пише, що саме поселення було трохи переміщене, старе - початкове місце поселення Новоселиці, на правому березі Згару в урочищі Селище, де при пахоті знаходять старовинні залізні топори, посуд та інші предмети домашнього використання. Вірогідно, що саме через зміщення поселення, та його нове місце й утворено назву - Новоселиця.

В своїх роботах Отамановський В. Д. пише, що село Новоселиця повстала над р. Згар у першій половині XV ст., тобто до 1450 року. Зокрема, у своїй мапі науковець зазначає, що Новоселиця стояла на дорозі під назвою Вінницький гостинець.

5 серпня 1531 року (за юліанським календарем) у підтверджувальній грамоті короля Сигізмунда I, яка базується на набагато давніших привілеях великих князів Литовських — Вітовта (правив у 1392–1430 роках) та Свидригайла (1430-ті роки), брацлавському зем'янину Олехну Івановичу Микулинському, видав нову велику грамоту. Нею він закріпив за родом право володіння Новоселицею, та іншими сусідніми землями «вічно і непорушно» під умовою обов'язкового відбування військової (земської, воєнної) служби на коні для захисту Поділля від загарбників. Ця грамота підтверджує старовинність села, та наразі є першою письмовою згадкою села Новоселиця.

В люстрації Вінницького замку 1545 року, село згадується під назвою , воно вказано державним.

У 1569 році за архівними документами, село Новоселиця, разом із селом Woniaczyn (у 1901 році записано було як Вонячинъ, нині Городище) було передано в управління київському воєводі, ймовірно князю Костянтину-Василю Острозькому.

В 1579 році, в подимному реєстрі Брацлавського воєводства, вказано під назвою , та написано що налічує 44 заселених та 30 порожніх дими (двори).

В люстрації 1616 року, вказано, що вона була у володінні Петра Лаща, який сплачував 43 золотих, 24 гроші і 9 денаріїв. Також зазначається що тоді в Новоселиці був млин на один камінь, тобто тільки один робочий комплект жорен (один постав).

В подимному реєстрі 1629 року налічує 17 домів. Деякі історики, плутаючи з іншими Новоселицею та Новоселицею - нині село Залужне (описаними як приватна, Микулинська / Залужна) приписують Новоселиці (Літинській / Казенній) майже 200 домів.

Польско-литовська доба У реєстрі поселень XVI–XVII століть називається .

У 1770 році його тримала Маріанна з Зелінських Пуласька (мати Казимира Пуласького), старостина варецька (пол. starościna warecka - дружина старости міста Варець), зі сплатою 1340 золотих кварти.

2 березня 1781 року, в дарувальному записі від вельможного дворянина, Підстарости Літинського Фоми (Томаша) Цішевського (пол. W. Ciszewskiego P. L.), на основі повноважень, наданих йому Старостою Літинським Ігнацієм Свідзінським (пол. Ignacy Świdziński, син С. А. Свідзінського) кавалером ордену Св. Станіслава, Юхимові Мельникові та його спадкоємцям, в селі Новоселиця, даровано два млини на одних лотоках, які мають чотири камені, фолюш (сукновальню) та ступи, та підтверджено право на сіножать, якою він володів раніше. Юхим зобов'язується відгодовувати для Літинського замку по одному кнуру з кожного каменя (4 кабани на рік) за рахунок відходів від помелу, а також він або його люди мають відробляти один день на тиждень сокирою на користь замку за наказом літинської замкової влади.

У іншому дарувальному записі, від 29 квітня 1787 року, про землі в Бруслинові, Новоселиця згадується як орієнтир та позначення кордонів поділу землі, зокрема описано що присадибні сіножаті підданих (селян) Новоселиці та землі бруслинівського хутора сходилися в районі річки Згар (пол. Zhar) та місцевого ставу.

Новоселиця входила до складу Літинського староства.

Імперські часи Наприкінці XVIII ст. була подарована в довгострокову оренду графу Холоневському; з закінченням терміну цієї оренди в 1838 році. Новоселиця дісталася новим власникам, які своїм поводженням з кріпаками довели останніх до того, що вони відправляли до Імператора Миколи Павловича депутацію з проханням позбавити їх від поміщицького гніту, внаслідок чого маєток перейшов у казну.

У 1885 році описано як село колишніх державних селян, вказано 92 двори та 361 житель, також перелічується скорочення які позначають наявність православної церкви та наявність постоялого двору або рідше приходського чи поштового дому.

У 1886 році в географічному словникові вказується, що Новоселиця входить в Літинський повіт, гміну Сосенка, католицьку парафію Літина, за 10 верст на північний схід від Літина, має 83 двори, 640 жителів, у тому числі 63 однодворці, 1063 десятини селянської землі; церква наділена 47 десятинами землі.

Протягом 1891 — 1895 років при церкві священиком служив Дмитро Феофанович Леонтович, батько Миколи Леонтовича.

У 1905 році, в селі налічувалося 115 дворів та 1190 жителів обох статей. Зазначена й наявність церкви та церковно-приходської школи.

Радянській час

Друга світова війна Серед архівів часів німецької окупації Вінниччини є документи, що свідчать про адміністративне стягнення з батьків дітей, що не відвідували школу. Так, постановою Літинської районної управи від 16 травня 1942 року за невідвідування учнями шкіл оштрафовано їх батьків, мешканців села Новоселиця Літинська, Маковійчука Юхима та Яремчук Горпину на 75 карбованців кожного. Варто зауважити, що постанова винесена на виконання розпорядження німецького чиновника – Ґебітскомісара.

За письмовими спогадами Садовніка Д. Д. (Василєва), комісара партизанського з’єднання ім. Леніна, відомо, що з Лялею Ратушною він особисто познайомився 14 лютого 1944 року, під час перебування з’єднання в лісі біля села Новоселиця Літинська. Ратушна туди привела людей, яким загрожувала небезпека, просила прийняти їх у партизани та принесла з собою зброю. Це був її другий прихід із подібним проханням про прихисток для людей. Далі комісар описував обстановку, яка складалася в цей час, за його словами вона була надзвичайно важка, оскільки фронт наближався до Південного Бугу, перебування партизанів в Чорному лісі (великий лісовий масив що нині охоплює частини Літинської, Стрижавської та Калинівської громад) стало неможливим, проводилися систематичні облави зі сторони нацистів, партизани змушені були вийти з лісу, і дії на залізниці припинилися. Залишалися тільки ще шосейні дороги Вінниця — Літин, Вінниця — Бар, де влаштовували нальоти та засідки. Під час їх особистої розмови в селі почалася сильна стрілянина. Каральний загін напав на партизанський слід, та оскільки це відбулося в середині дня, ще й в самій Новоселиці, було не зовсім вигідно вступати до бою, вони змушені були, відстрілюючись, відійти до найближчого Вонячинського лісу (нині ліс біля села Городище) Партархів Вінницького обкому КП України, ф. 136, оп. 15, д. 118, л. 42. Після цього відбувся напад німецького патруля та дводенний перехід Лялі з партизанами до Жмеринського району.

Післявоєнний період До 1960 року село мало назву Новоселиця-Літинська та Новоселиця-Казенна.

у 1978 році побудовано медичний заклад первинної медичної допомоги, який працює й досі .

Сучасність 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Літинської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Літинського району, село увійшло до складу Вінницького району.

25 листопада 2022 року на 23 сесії 8 скликання, Літинської  селищної територіальної громади, Вінницького району, Вінницької області, Рішенням № 4836, було прийнято перейменуванні вулиці Жовтнева на вулиця Незалежності.

22 травня 2024 року на 42 сесії 8 скликання, Літинської  селищної територіальної громади, Вінницького району, Вінницької області, Рішенням № 6537, було прийнято перейменуванні вулиці Першотравнева на вулиця Олександра Сивака.

Географія Церква Святого Іоанна Богослова, 1801 (архітектурна); Північ від села, Поселення, епоха бронзи, ІІ тисячоліття до нашої ери (археологічна); Північний схід від села, Поселення, енеоліт, трипільська культура, ІV–ІІІ тисячоліття до нашої ери (археологічна); Північний схід від села, Поселення, епоха бронзи, ІІ тисячоліття до нашої ери (археологічна). Сусідні населені пункти:

Визначні місця та пам'ятки Літинська дача — Заповідне урочище Церква Святого Іоана Богослова Пам'ятник 75 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах ДСВ. Новоселицька Дамба на річці Згар Постаті

Маковійчук Іван Михайлович (1930 — 1991) — український історик і журналіст, уродженець села. Бровкіна Катерина Андріївна (1900 — 1988) — вчена-агрохімікиня, доктор сільськогосподарських наук. Маркушевський Петро Трохимович (1919 — 2001) — літературознавець, фольклорист, Шевченкознавець, кандидат філологічних наук. Сивак Олександр Дмитрович (1976 — 2022) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Колодинський Анатолій Іванович (1989 — 2023) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Література Брусли́нів // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972: 788 с. — С. 407 Новоселица Литинская // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета / Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.). С.: 599-601. Новоселица Литинская // Населенные места Подольской губернии. – Каменец-Подольский / А. Крылов. — Типография губернского правления, 1903. 538 с. (рос. дореф.) С. 159.

Новоселица / Вол. Сосонская / Литинскій уѣздъ / Подольская губернія // . С.: 272. Архив Юго-Западной России / Часть 6. Том 2: Акты объ экономическихъ и юридическихъ отношеніяхъ крестьянъ въ XVIIІ веке (1700-1799). Киев: Типографія Кіевскаго Губернскаго Управленія. - 1870. - 623 с. С.:223-224, 343-344.