Бори́с Рома́нович Гми́ря ( Лебедин, Харківська губернія — , Київ)  — український радянський оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).

Життєпис Народився 1903 року в Лебедині (нині Сумська область, Україна) в бідній, багатодітній родині. Батько був майстром складати печі, мати — швачкою.

У 11 років, після закінчення початкової школи, іде працювати. Був підсобником у батька на будівництві, хлопчиком на побігеньках у суді, чорноробом на суднобудівному заводі і вантажником — у Севастополі, матросом і кочегаром на торгівельних пароплавах.

Під час Голодомору 1932—1933 років померли батько та сестра Гмирі, а матір співак дивом врятував.

У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив з відзнакою у 1935 році.

У 1935—1936 роках — аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.

На четвертому курсі Гмирю запросили на прослуховування до консерваторії. Гмиря, як виняток, отримав право навчатися у двох вузах одночасно.

У 1939 році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

У 1939—1957 роках працював у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після приходу Червоної армії — у міському музично-драматичному театрі.

У 1962 році до Бориса Гмирі звертався Д. Шостакович з проханням заспівати на прем'єрі його 13-ї симфонії, проте Б. Гмиря відмовився, остерігаючись осуду партійних керівниківWilson, Elizabeth, Shostakovich: A Life Remembered, Second Edition (Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1994, 2006) — c.403.

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка № 1). В 1979 році встановлено надгробок (граніт; скульптор Ксанфій Кузнецов, архітектор Василь Гнєздилов за кошт дружини Гмирі Віри Августівни (ЦК КПУ відмовило у виділенні з держбюджету необхідної суми коштів).

Характеристика Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала через виступи Б. Гмирі перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.

На гастролях часто виконував українські народні пісні та твори на вірші Т. Г. Шевченка. Зокрема, в Китаї чотири рази виконував на біс «Реве та стогне Дніпр широкий». На одній із пресконференцій в Шанхаї Гмиря поцікавився, чому китайським слухачам так сподобалася саме ця пісня і почув вражаючу відповідь: «В цій пісні Ви не тільки образно й барвисто передали красу вашого краю, а й поетичну душу українського народу, злиту воєдино з чудовою природою України». Концерти на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у Москві, Ленінграді, Ризі, Празі та у інших містах і селах України. Саме в Росії звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково» (цей твір для І. С. Козловського, який жив у Москві для нього був політично небезпечним) і так всі 24 твори «Кобзаря».

Сенченко Л. І., професор, 1998.

Нестеренко Є. Є., радянський і російський співак, Москва, 1980:

Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку. І на це звертали і звертають увагу видатні діячі культури.

Давид Бухін, радянський і російський симфонічний диригент, Санкт-Петербург, 1998 рік:

У власному перекладі з французької й німецької мов українською виконував «Елегію» Ж. Масне і «Серенаду» Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська, вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…»

Мріяв про українські варіанти «Зимової подорожі» Ф. Шуберта, всіх творів на музику П. Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка та ін., але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це забракло часу — він раптово помер.

Його учнями себе вважають М. Гяуров, М. Гюзелєв, Є. Нестеренко та інші.

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Репертуар Понад 600 камерних творів: 300 українських народних пісень і романсів 204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві артисти МХАТу «шли слушать изумительную русскую речь Гмыри» понад 100 західних пісень і романсів 44 оперні партії української, російської та західної класики. 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів. 30 трансляційних концертів. 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до того часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Т.Шевченка і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм». Знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964 р.).

Основні партії

Тарас Бульба («Тарас Бульба» Миколи Лисенка). Трохим («Наймичка» Михайла Вериківського). Максим Кривоніс («Богдан Хмельницький»Данькевич Костянтин Федорович). Рущак («Мілана» Майборода Георгій Іларіонович). Султан («Запорожець за Дунаєм» Гулак-Артемовський Семен Степанович). Цар Борис («Борис Годунов» Мусоргський Модест Петрович). Сусанін («Іван Сусанін» («Життя за царя») Михайла Глінки). Мельник («Русалка» Олександра Даргомижського). Мефістофель («Фауст» Шарля Гуно). Нілаканта («Лакме» Деліб Лео). Дон Базіліо («Севільський цирульник» Джакомо Россіні). </div>

Вокальні цикли

«Зимова подорож» Франца Шуберта (24 пісні). «Пісні й танці смерті» Модеста Мусоргського (4 твори). «Перські пісні» Антона Рубінштейна(12 пісень). «П'ятиденка» тв. 98 Дмитра Шостаковича.(5 творів) «Серце поета» Едварда Гріга (9 творів). </div>

Записи Протягом 1945—1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено 200 платівок із записами Б. ГмиріГмиря, Борис Романович.

У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря.

Фондом Бориса Гмирі випущено 15 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних CD-дисків.

Епістолярна спадщина 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей. 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок (1939—1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор. 7 тисяч листів, у яких і Гмиря, і шанувальники розмірковують над значенням і призначенням високого класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті.

Відзнаки 1939 — лавреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (друга премія). 1951 — народний артист СРСР. 1952 — лавреат Сталінської премії. 1960 року нагороджено орденом Леніна. У 1962 році ім'я Бориса Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who».

Пам'ять З 2004 року в Києві засновано Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. Ім'ям Б. Гмирі названі вулиці в Києві, Бучі, Харкові, Сумах, Чернігові, Алевську. Квартира, в якій жив Б. Гмиря на вулиці Хрещатик, зберігається прижиттєвий інтер'єр, особисті речі, проводяться музичні вечори.

Ім'ям Гмирі названі музичні школи в Дніпрі, Лебедині, Харкові, Полтаві. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпрі, Лебедині, Сумах.

У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.

2010 року опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники.1936-1969», упорядник і автор супровідних текстів Г.Принц. Вид-во «Фоліо», Харків, обсяг 55 д.а.

Архівні документи Бориса Гмирі зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). Документи особового фонду Бориса Гмирі № 443 були передані до ЦДАМЛМ України ним особисто 31 травня 1968 р. та у 1980-х рр. його дружиною Вірою Гмирею-Нові. Фонд налічує 64 од. зб. у складі 1 опису за 1920—1980 рр. Документи фонду всебічно репрезентують творчу діяльність Бориса Гмирі як оперного і камерного співака.

Примітки

Література

Архімович Л. Б. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). — , 1981. Атаманюк А. Назустріч 1 Травня // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 29 квітня. — С. 2. Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 126. Борис Гмиря. — К., 1975. Борисевич Сергій. Борис Гмиря у нашому місті: Архівні знахідки // Подолянин плюс (Кам'янець-Подільський). — 1994. — 23 серпня. — С. 1. Великий Борис // Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. —  : Школа, 2005. — С. 217—219. Гмиря Борис // . Словникова частина. — Т. 1. — С. 389. Гмиря Борис Романович // . — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 69. Гмиря Борис Романович // Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 164­­­–165. Гмиря Борис Романович // Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 156. Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. — М., 1959. Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 114—116, 162, 267. Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 154. І. М. Концерти театру // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 12 квітня. — С. 2. Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. — К., 1958. Стебун И. Борис Романович Гмыря — народный артист СССР. — , 1960. </div>

Посилання

Гмиря Борис на сайті «Золотий Фонд української естради» Геній серед тернів. Віктор Король, Персонал плюс,5-04-2-11 Кушнір Антон. Ганна Принц: «Сумно, що Україна пропустила сторіччя Гмирі…» // Дзеркало тижня. — 2003. — № 30 Українська пісня в світовій мережі Інтернет. Борис Романович Гмиря Сайт Фонду Бориса Гмирі Кулеба Марія. Борис ГМИРЯ: життя задля України. На Батьківщині про видатного співака незаслужено забули // Товариш: Сайт українських соціалістів Бахарева Таисия. Приказ вывезти Бориса Гмырю Другий Міжнародний конкурс вокалістів ім. Б.Гмирі. Україна, Київ, 14-23 жовтня, Національна філармонія, Національна музична академія ім. П.Чайковського Фонд Бориса Гмирі. Про Гмирю, Діяльність фонду, керівництво фонду, Україна, м. Київ Борис Великий. Газета «День» № 136, 6 серпня 2009 Штогрін І. Чому українському генію Борису Гмирі немає навіть пам'ятника? / Ірина Штогрін // Радіо Свобода. — 2018. — 5 серпня.